Самотність

Еліас неохоче розплющив очі та глянув на годинник: 8 годин. Згадав, що університет вже закінчив, а роботу ще не знайшов… Передумав лякатися з приводу того, що вже восьма.

Тож, перевернувся на інший бік та знову заснув. Прокинувся – 10 ранку. Неохоче сів на ліжку та загорнувся у ковдру. Страдницьки застогнав та скинув ковдру.

Встав. Згадав, що сьогодні вже 15 квітня й зітхнув з полегшенням: скоро літо – він не переносив холоду. А голод він звик терпіти з початку весни – його рахунок заблокували у зв’язку з банкрутством банку. Тепер він навіть не мав грошей, щоб поїхати до Ганновера – там мешкала його родина. Тож – сидів у своїй квартирі в Берліні – добре,що хоч квартира є… А якщо сімейний бізнес зовсім здохне – прийдеться продавати.  Тож, залишалось лиш сидіти та чекати. Саме цим Еліас і займався вже доволі довгий час… 

Одягнув старі пошарпані джинси, білу футболку із фотографією Scorpions. Ввімкнув  Kottak Attack  та став шукати кеди. Знайшов їх аж під ліжком, у дальньому кутку. Взув. Кеди були червоні зі логотипом Ferrari . Побрів на кухню, намагаючись знайти хоч одну думку в голові – але марно. Випив кави з молоком, з’їв яєчню – чим же ще повинен снідати молодий не одружений безробітний? Подумав, що можна було б і причесатися – став перед  дзеркалом й розпустив довгий хвіст… Трохи помедитував, дивлячись на себе в дзеркало, потім скуйовдив каштанове волосся… Зітхнув у сотий, мабуть, раз за ранок та просто причесався. Вдягнув шкіряну рокерську куртку та вирішив піти побродити містом…

Вийшов до центрального парку та примостився на лаві – останнім часом він сидів тут майже кожен день та спостерігав за перехожими. Ось – блондинка на високих підборах з наглою пикою, за макіяжем навіть лиця не видно – лиш пика. Кігті накладні. Вона підійшла до Еліаса та  нагло роздивилась його, потім спитала солодким, але прокуреним голосом:

- Що, красунчику, сумуєш? Чому сам сидиш? У тебе, мабуть, подружки не має? То, може, цієї ночі розважимося?

Еліас огризнувся:

- Ти спочатку пазурі обріж та вмийся… А то я відьом не дуже люблю…

«Відьма» проспівала, закурюючи цигарку:

- Ну, чому ти такий злий? У тебе такі гарні очі…

Еліас дременув до парку, аби подалі від дівахи. Зупинився у темному закутку, сів на лавку та обхватив голову руками. Чи скоро брат назбирає грошей та перешле йому, щоб він міг повернутися додому? Несподівано задзвонив телефон. Це був його брат. Він коротко повідомив, що рахунки розморозили, фірму врятовано. Тож, він може повертатись додому…

Еліас полегшено зітхнув та побіг з усіх ніг додому. Швидко зібрав речі та поїхав до аеропорту. Взяв квиток до Ганноверу на найближчій рейс літака. Повідомив брата, що летить додому.

Коли вийшов з літака, став ловити таксі – будинок сім’ї був за містом. Раптом хтось окликнув його:

- Еліасе!

Він обернувся – брат підбіг до нього та радо кинувся йому на шию:

- Я так сумував за тобою! Нарешті ти повернувся! Ти ж допоможеш мені владнати документи фірми? Ти надовго? Мати турбується, що ті до сих пір не одружений! А Клара згодилась вийти за мене заміж, ти тільки матері не кажи поки що! А ти як? Поки не шукав роботи? Може будеш займатись зі мною справами фірми? Бо я все сам не встигаю…

Еліас перервав його монолог:

- Заспокойся! Брате! Я так тобі вдячний, що ти зустрів мене! Справді… Я дуже за вами нудьгував…

Хлопці пішли до автомобіля, продовжуючи жваву бесіду.