что лучше: сделать что то и неизвестно, пожалееши ли о сделаном потом, или не сделать и жалеть об упущенной возможности?

Мужчины бывают разные по форме, цвету, роду занятий, по психологическому и физическому развитию...
Но у всех есть те или иные недостатки. У одних - мелкие и несущественные, с которыми можно смириться...
Есть дефективные мужчины - с настолько корявыми недостатками, что  они перечеркивают все положительные черты... Например: бабники, алкоголики, наркоманы, транжиры, скупердяи, психически неуравновешенные, физически несовершенные и т.д. и т.п....
Не всегда эти недостатки лежат на поверхности, и нужно время, чтобы они проявились...

Итак, вопрос:

Все мужчины дефективные (имеют те или иные существенные недостатки), или это только мне так везет?

В процессе работы каждый сталкивается с задачами, которые надо выполнить.
Но иногда бывает, что задача невыполнима или бесполезна...
Я вот бъюь головой об стену...
Как вы на это реагируете и что делаете?

Что сделать такого интересного человеку, который приклеевает пепельницу к подоконнику в помещении для курения?

По-перше, українські виборці досі не навчилися голосувати розумом. Серцем, шлунком - чим завгодно, але тільки не розумом. Суспільство продовжує перебувати в стані соціальної шизофренії. А популізм дотепер залишається основним методом виборчої кампанії, що означає: у пересічного виборця бажання отримати "все і зараз" є ключовим.

Клянучи на чому світ стоїть олігархію, говорячи про її двох головних провідників у політиці як про представників "зла" для України, в першому турі вперто голосують саме за це "зло", щоб у другому вибирати з меншого.

Наскільки простішим був би вибір, якби до другого туру потрапили, наприклад, Тігіпко та Яценюк. Тоді обирали б найкращого, а не голосували проти найгіршого. Якщо суспільство не навчиться взагалі не робити вибору "з двох бід", то українська приказка "про бідних і дурних" буде актуальною ще дуже довго.

По-друге, результат кампанії в основному визначають фінансові ресурси. А оскільки громадяни досі не готові до ідеї, що саме вони через партійні внески, бюджетне фінансування та пожертви на виборчу кампанію мають фінансувати своїх політиків і політичні партії, це й далі означає беззаперечність впливу великого капіталу на хід кампанії, результати виборів і, відповідно, державну політику.

Саме фінанси та адміністративний ресурс визначали обсяг часу кандидатів у медіа-просторі.

Саме фінанси та адміністративний ресурс визначали обсяги наочної реклами та рекламної продукції в кандидатів.

Саме ті кандидати, кампанії яких були найзатратнішими, здобули перші місця.

Суспільство не в змозі проконтролювати витрати на такі кампанії, а ще краще - контролювати та обмежувати фінансове наповнення передвиборчих фондів. Одночасно використання адміністративних і бюджетних ресурсів під час проведення кампанії кандидатами, які перебувають при владі, збільшилося.

Виборча кампанія ще раз засвідчила: такі кандидати, незважаючи на свою партійну належність, потребують жорсткого і суворого контролю щодо використання суспільних ресурсів у власних політичних інтересах. Наразі таких механізмів не існує.

Спроба Анатолія Гриценка провести кампанію на гроші виборців дала позитивний результат тільки в тому сенсі, що він зробив це першим. Однак достатнього фінансування для кампанії не принесла.

По-третє, хоч би хто з двох претендентів, що залишилися, став президентом України, він буде змушений визнати реальний стан справ. А цим реальним станом є наявність системних політико- правової та соціально-економічної кризи.

Неефективні державні та соціальні інститути призводять до колапсу держави. І виходом з цих криз вже не можуть бути косметичні латання законодавчих прогалин або подальший соціальний популізм.

Виходом можуть бути тільки реальні глибинні комплексні реформи в усіх сферах суспільного життя. Конституційна, адміністративна, судова, реформа правоохоронної сфери, місцевого самоврядування, антикорупційна - це ті реформи, без здійснення яких під загрозою опиняється сама українська державність.

Відсутність реформ в освіті, медицині, ЖКГ ставлять під загрозу саму фізичну можливість життя українців.

Біда в тому, що такі реформи потребують жорстких і непопулярних заходів, про які кандидати виборцям нічого не говорили і які не були предметом виборчих програм.

Чи вистачить кандидатам волі, сили, мужності зрозуміти, що вони "тимчасові", а їхні діла можуть пам'ятати вічно? Чи вистачить їм мужності розпочати реформи, розуміючи, що результати їхніх зусиль можна буде побачити вже на політичній пенсії?

УП, повністю тут: http://www.pravda.com.ua/articles/4b5591cc02aab/

...так, знову.
Так як ви будете голосувати в другому турі?

13 січня рішенням Апеляційного суду Києва підтверджені висновки слідчих Служби безпеки України про організацію вчинення в 1932-1933 роках на території УРСР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму — генеральним секретарем Центрального комітету ВКП(б) Йосипом Сталіним (Джугашвілі), членом ЦК ВКП(б), головою Ради Народних Комісарів СРСР В’ячеславом Молотовим (Скрябіним), секретарями ЦК ВКП(б) Лазарем Кагановичем та Павлом Постишевим, членом ЦК ВКП(б), генеральним секретарем ЦК КП(б)У Станіславом Косіором, членом ЦК ВКП(б), головою Ради народних комісарів УРСР Власом Чубарем та членом ЦК ВКП(б), другим секретарем ЦК КП(б)У Менделем Хатаєвичем, геноциду української національної групи.

Це рішення Апеляційного суду може бути оскаржене упродовж семи днів у Верховному Суді України. Слухання справи про Голодомор тривало в Київському апеляційному суді 12—13 січня. Перед Новим роком СБУ завершила досудове розслідування цієї справи і передала його матеріали до Генеральної прокуратури. Генеральний прокурор Олександр Медведько після ознайомлення з матеріалами справи заявив, що все свідчить про те, що на теренах України було вчинено геноцид. Служба безпеки відкрила кримінальну справу у травні 2009го. Матеріали справи склали понад 250 томів архівних документів (з України та з­-за кордону), свідчень очевидців, висновків експертиз, проведених кількома інститутами Національної академії наук.

Текст рішення насичений фактами. Суддя перелічив основні механізми здійснення злочину й обставини штучного голоду, а також основні документи — накази, вказівки, інструкції з датами. Скажімо, розпорядження про зміцнення і збільшення до 3000 осіб прикордонної охорони на кордоні з Білоруссю. Деякі регіони України в час Голодомору були перепідпорядковані безпосередньо Москві, приміром, Донбас. За наказами з Москви, запроваджено нові штатні одиниці в органах ДПУ — окремі «уповноважені з економічної роботи». А в усіх українських колгоспах, радгоспах та МТС засновано політвідділи. Усіх селян «брали під контроль» для боротьби з «контрреволюційними проявами». З Москви йшли інструкції щодо налагодження «агентурно­оперативної роботи на селі». Спеціально запроваджені «трійки» в районах — без суду і слідства розстрілювали «саботажників». За невиконання надмірних хлібозаготівельних «норм» із селян вимагали «штрафи». Озброєні загони здійснювали постійно обшуки, забирали будьяке зерно, навіть посівне та насіння городини, всю їжу, одяг. Є документи, як у селян відбирали майно, житло, землю. Є розпорядження не видавати колгоспникам їжу у дні, коли вони не виходять на роботу. Зокрема, у вихідні. Побиття, розстріли, арешти, депортації, заслання, ув’язнення у концтаборах, блокада населених пунктів — такими способами людей відмежовували від продуктів харчування. У рядах партії виявляли осіб, які не виконують наказів та намагаються допомагати вмираючим, — їх виселяли на північ у концтабори. Слухняних забезпечували пайками. Активісти годувалися відібраним в односельців... Подано дані про вантажені зерном кораблі, що виходили з Миколаївського порту — понад 900 тисяч тонн — на Італію, Єгипет, Грецію, Францію. З Херсонського порту — на Північну Америку та Голландію... Жахають розпорядження Охматдиту — ховати трупи дітей­підкидьків, не поодинці, а в масових ямах... Під час розслідування підтверджена спланована заміна етнічного складу населення України: через «доприселення» і переселення на хлібні українські терени десятків тисяч осіб з Росії. Під час слідства СБУ замовила відповідні експертизи інститутам Національної академії наук. Більшість висновків надійшло наприкінці 2009 року. Судова комплексна експертиза 28 грудня 2009 року підтвердила, що скоєно злочин за статтею 442— «навмисне позбавлення жителів сільської місцевості України (більшість українців на той час були селянами) умов для виживання». 26 жовтня 2009 року був наданий висновок судовомедичної експертизи. 18 грудня — судовопсихологічної експертизи, що засвідчила: внаслідок пережитого голоду відбувався злам психіки, що спричиняло самогубства, людоїдство. Віддалені наслідки: трансгенетичне передавання наступним поколінням зниження інстинкту самозбереження, релігійних та моральних почуттів. Досудовим слідством установлено 875 місць масових поховань. На підставі слідства, доказів, висновків експертиз суд констатував: орган досудового слідства довів злочинність цих осіб. Не мають зворотної дії у часі злочини проти миру та безпеки людства. Конвенція ООН «Про незастосування терміну давності до злочинів проти людяності», ратифікована в Україні у березні 2008 року. Ідеологічне забезпечення, планування, керування здійснювалося з центру СРСР, з Москви. Ідеолог, замовник, організатор масового вбивства — Йосип Сталін. А перелічені керівники УРСР належали до керівних органів СРСР. Установлено намір Сталіна — знищити частину української нації і таким чином не допустити побудови незалежної Української держави. Українська нація як державотворча могла застосувати право на самовизначення і виходу з СРСР. Утім представники інших національностей, що проживали на українських теренах, також постраждали під час скоєння злочину.

 Таким чином, українське судочинство підтвердило і зафіксувало, що на наших теренах було здійснено страшний злочин. Історичну справедливість відновлено.

За матеріалами "Україна молода".

Якщо говорити про Тігіпка, то в першу чергу варто зазначити, що цей кандидат „кинувся у вічі” потенційним виборцям десь наприкінці літа завдяки своїй наружній рекламі, в першу чергу – бігбордам, з яких він заявляв, що „Країні потрібен сильний лідер” і пропонував прочитати свій опус про своє ж бачення розвитку країни. Трохи пізніше ми ознайомилися і з відеопродукцією, розробленою командою Сергія Леонідовича. Загальна суть її – та ж сама: Тігіпко вкотре зазначає, що Україна має „величезний потенціал” і наголошує на необхідності обрання „сильного лідера”, маючи на увазі, звісно, себе.

Якщо прискіпливо придивитися, прислухатися і вдуматися в зміст меседжів цього донедавна успішного банкіра і бізнесмена, то виявиться, що нічого нового Тігіпко не пропонує. Власне, він взагалі не пропонує нічого. Він лише натякає: а от оберете мене, і все буде гаразд, буде порядок, буде зростати економіка, буде подолано корупцію і т.д. Але за рахунок чого – не зрозуміло. Як і не зрозуміло, хто конкретно буде реалізовувати пункти передвиборчої програми екс-лідера „Трудової України”, адже і про команду цього вихідця з Молдови ми практично нічого не знаємо.

Скидається на те, що Тігіпко мов той Термінатор своїм поглядом і залізними м’язами переможе всіх наших ворогів та всі негаразди. Принаймні, дивлячись на сторінки гламурних журналів, де Сергій Леонідович часто проходить „фотосесії”, саме такі висновки і напрошуються. І тут Тігіпко дуже схожий на „всесильного” Арсенія: він, як і останній любить наголошувати на своїх розумових та вольових якостях, але так само нічого конкретного не пропонує. Тези про „сильного лідера”, „могутню країну”, „відповідальну владу” навіть обіцянками не назвеш. Це просто констатація факту, точно як у Яценюка: країні потрібні освічені люди, країні потрібна боєздатна армія, країні потрібне продуктивне село. Потрібне. Ніхто не сперечається. Але як ми маємо його зробити таким? А тут і починаються „загвоздкі”...

„Дутий” рейтинг

Втім, попри відсутність конкретики в програмних діях, Тігіпко, як не дивно, користується популярністю серед населення. Принаймні, про це говорять рейтинги, що їх оприлюднюють провідні українські, а також деякі закордонні соціологічні служби. За результатами останніх соцопитувань Сергій Тігіпко вже випередив Яценюка і Ющенка і потроху наздоганяє Тимошенко, яке є в рейтингу другою. І вже ідуть розмови про те, що Тігіпко має шанс вийти в другий тур.

Втім, і тут варто подивитися на рейтинги неупередженим поглядом. Не секрет, що останнім часом соціологія стала чи не найпродажнішою слугою політики. Як наголошують провідні експерти з соціології, всі ці так звані „соцопитування” робляться на замовлення основних кандидатів в президенти з метою сформувати суспільну думку, переконати в „потенціалі”, в можливості бути „прохідним”. Іншими словами, їх просто свідомо фальсифікують, підтасовують і т.д.

У випадку з Тігіпком скидається саме на це. На доведення правоти своїх слів, пропоную проаналізувати декілька показників, що дають різні соціологічні служби. Так, згідно з даними Центру імені Розумкова, рейтинг Сергія Леонідовича становив близько 4% на жовтень місяць. Показники інших компаній свідчать, що наразі „молодий, але сильний лідер” набирає близько 8% (результати Національного інституту стратегічних досліджень). Хоча при цьому він поступається і Яценюкові, і Ющенку. В той же час Всеросійський центр вивчення суспільної думки оприлюднює дані, за якими Тігіпко ніби то перебуває на третьому місці, маючи більше 10%, в той час, як, наприклад, Ющенко, лише близько 3-х! Аналогічні показники оприлюднено компанією Research&Branding Group, тільки тут у Тігіпка близько 7 з половиною відсотків, у Яценюка – 6,7%. В усіх рейтингах – беззастережний лідер – Янукович, у Тимошенко – близько 17-18%.

Та мова не про них. Варто лише проаналізувати, звідки взялися ці „відсотки” у Тігіпка, як все стане зрозумілим. Відсотки ті, природно, могли б з’явитися в тому випадку, якби людина, яка підтримувала іншого політика, змінила свою думку. Тобто, зростання рейтингу Тігіпка було б обумовлене розчаруванням в інших кандидатах. Але, якщо вірити цим опитуванням, рейтинг Януковича лише росте, Тимошенко, якщо падає, то не суттєво, Ющенка, Литвина і Симоненка – залишається на середньорічних показниках. А єдиний, хто реально втрачає довіру – це Яценюк. І то, як видно з опитувань, Арсеній порівняно з кінцем літа втратив в середньому 4%. Але не більше того! Якщо ці 4% приплюсувати до хай там навіть 4% Сергія Леонідовича, що він мав наприкінці літа (згідно рейтингу Центру Розумкова), то якраз і вийде ті 8%, що їх озвучив НІСІ. Але не більше! І тут не пахне третім місцем!

Навіть якщо Тігіпко набирає голоси за рахунок Арсенія, то, природно, він повинен мати спільну з Арсенієм Петровичем електоральну базу. Але не секрет, що основна електоральна база Сєні – Західна Україна. Чи можна припустити, що відверто проросійський політик, екс-начальник штабу Януковича, може мати таку підтримку на Заході країни? Звичайно, що ні! Але відповідно до рейтингів більшості компаній, за винятком НІСІ, Тігіпко мав би отримувати голоси за рахунок електоральної бази Яценюка, бо ж рейтинги Ющенка і Тимошенко, яких також в основному підтримує Захід, відповідно до наведених соцопитувань, не зросли. Логічніше було б, якби політик, який потрапив в десятку найбільш проросійських діячів згідно рейтингу видання „Коментарі”, відбирав голоси у Януковича. Але рейтинг останнього не зменшується, а лише росте! Значить, цифри взяли „зі стелі”, не подумавши навіть про те, як їх в разі чого обґрунтувати.

Одним словом, цікава арифметика виходить. Схоже, що проросійські соціологічні агентства, як той же Research&Branding Group, просто розраховують на те, що народ не буде розбиратися в тонкощах соціології, а просто повірить на слово. Але от цього якраз робити і не треба. Я гадаю, ви також в цьому пересвідчились, зіставивши результати так званих „соцопитувань”.

Тігіпко - проект Тимошенко?

Зваживши всі фактори, нам залишається дати свою відповідь на питання: who is mister Tigipko? Звичайно, ми не претендуємо на істину в останній інстанції, але варто зважити на те, що певним політикам і цілим політичним силам як ніколи вигідна участь Тигіпка в передвиборчих перегонах.

Хто це, що за сили? Мова піде в першу чергу про тих політиків, які знають про електоральні розчарування виборців і які готові підсунути ніби то „нове привабливе обличчя”, яке є продуктом власної кухні, щоб таким чином підстрахувати себе в разі ймовірного програшу, а в разі виходу в другий тур – залучити на свій бік.

Інша мотивація – відбити голоси у основних конкурентів. А у кого може відбирати голоси Тігіпко? У Януковича і Яценюка в Центрі, на Півдні та Сході України! І хоч соцопитування не зовсім підтверджують цю позицію (але же ми вже говорили про неоднозначність цих опитувань), але настрої людей на Сході країни доводять – Тігіпко загрожує електорату як проФФесора, так і Яценюка.

З цього всього можна зробити висновок – Тігіпко є креатурою «Франкенштейна з косою» - Юлії Тимошенко, яка розраховує на підтримку Тігіпка в другому турі. Очевидно, обоє вже домовились про „винагороду” за таку от підтримку. Факти «здачі» посад голів та секретарів ОВК чи ДВК від Тігіпка на користь людей з БЮТ тільки підтверджують тезу про взаємовигідну співпрацю Леді Ю та Сергія Леонідовича.

Тігіпко також вигідний і Януковичу – Сергій Леонідович був начштабу у „двічі несудимого” в 2004 році і, судячи з відгуків обох політиків, діалог між ними наразі можливий. До того ж Тігіпку симпатизує Москва. Тому обидва основні проросійські політики в Україні – Янукович і Тимошенко – завжди знайдуть мову з таким от „ідейним соратником”, яким є Тігіпко, особливо, якщо їх про це попросить Кремль.

(с)

В Росії нещодавно вийшла збірка дитячих віршів Ірини Коннової «Путінята». Книга
складається з 21 віршика, присвячених російському прем’єр-міністру та
молодій парості його послідовників – «путінят».

Тексти віршів на диво схожі на ті, що колись прославляли вождів всіх
часів і народів – В. Леніна та Й. Сталіна; тільки тепер їх місце
заступає В. Путін, якого горе-поетеса іменує у своїх віршах «дядей».
Ось текст одного з цих «шедеврів»:

"Путинята"

Нашей Родиной Россией
Дядя Путин управлял.
"Быть стране великой, сильной", -
Он однажды помечтал.

Только, как без ребятишек?
Маловато их у нас!
Прочитал он много книжек
И издал стране приказ:

"Каждой маме по ребенку?!
Это мало!.. Надо двух!"
И теперь в родной сторонке
Появились детки вдруг.

Много их: они красивы.
Как цветочки, там и тут.
Малышей теперь в России
ПУТИНЯТАМИ зовут!

Думаю, що і в Україні, в разі перемоги одного з двох головних претендентів, скоро з'являться послідовники - ТЮленята чи ЗЕКенята... То вже, як пощастить...

А вона нам тре?

Хочу мужа

Не чужого - своего хочу иметь Для повышения статуса Чтоб было - и все тут, а то у всех есть, а у меня нет )) Все есть, а мужа нет А, еще машину хочу )) Девченки, а зачем по вашему, нужны мужья?

edited by Gevarych, а то как то без картинок скучно