Отак тре піаритись

Рідко коли піарю незнайомих чілавєків, але це просто казка ))))))

Якась там дама з академії, де вчилась моя художниця, на перший погляд просто стружить вітальні листівки. Проте як вона їх вигулює :)

Кожна серія це цілий комікс, казка й оберемок історій в додачу. Хз, як там в неї йдуть продажі, але сам процес панянці вочевидь в кайф :)

Одного теплого осіннього ранку, коли повітря було наповнене загадковим світлом, маленькому Туконі з сірими ріжками здалося, що він обов'язково повинен зробити те, чого ще не робив. Він ще ніколи не був в горах. Здавалось би, це так просто - візьми і піди. Але коли ти такий маленький, а гори такі високі, не так уже й просто вибратись із своєї лежанки в корінні дуба. Однак цей туконі був мужнім і рішучим. Він зібрав свій похідний жолудь і, не вагаючись, того ж таки ранку вирушив у дорогу.

Минаючи бездонні і повні мороку печери, туконі із сірими ріжками знайшов букового листка. Там, де він жив - у широкій зеленій долині, буки не росли. Знайдений листок був коричневим і туконі зрозумів - нарешті прийшла осінь. Там, у горах, вона прийшла, і він тепер зустріне її швидше, ніж всі, хто залишились у долині.

А тим часом ще один туконі так само простував у гори. Цього ж самого ранку він виліз із своєї нірки і навіть розгубився, так дивно йому стало. Його хутерко було руденьким і від світла нового дня вигядало зовсім по-іншому. "Невже ж таки осінь?" - подумав він, і, не гаючи часу, знайомими стежками подріботів у гори - щоб дізнатись напевно. Невже ж таки літо закінчується. Він багато спав і не слідкував за сусідами, він не знав, чи вже наносили миші і ховрахи повні комори зерна, не знав чи полетіли вже ластівки у Єгипет. До речі, він з ними збирався, але то мало бути вкінці літа, а не тепер... Але, мабуть таки полетіли вже, бо голосів їхніх Руденький туконі не чув уже давно.

- Привіт мох! Є вже осінь?

Мох не дочував, а Руденький туконі мусив поспішати. Тож він минув мох, але ніяк не міг пригадати - жовтіє мох на зиму чи ні. Цей був зеленим, зовсім як влітку, коли вони бачились востаннє.

Ялиновий туконі був вдома. Він жив біля підніжжя гори. Він помахав своєму другові, Руденькому туконі, але йти нікуди не хотів. Йому було добре коло своїх ялинок біля підніжжя гори, а це були зовсім не такі ялинки, як на самій горі, і тут у нього було багато справ. Як ось, наприклад, носити шишки. Якщо до вечора справлюсь, завтра теж піду на вершину, подумав Ялиновий туконі, і сам не був певний, піде чи ні.

Туконі з сірими ріжками обережно ступав скелястими виступами. Камінці сипались йому з-під ніг, але він не боявся. Ближче до вершини, він почув чийсь голос. То був туконі з дубового лісу, іншого лісу, де жолуді були не довгасті, а, швидше, круглі.

Він сидів серед моху саме з одним таким жолудем і наспівував похідну пісню.

- Я відпочиваю, - сказав туконі із іншого дубового лісу.

- Гарного дня! - привітався туконі із сірими ріжками. Попереду на нього чекали зарості брусниці. Але туконі не любив цих ягід, тож він там не затримався.

У брусниці жив чорний ведмідь. Він привітно кивнув туконі із сірими ріжками, а той відповів так само. Вони зовсім не були здивовані побачити одне одного - кожен знає що у брусниці живуть чорні ведмеді, а туконі, що йдуть розвідати чи прийшла осінь на гору, - також не рідкість.

Туконі із іншого дубового лісу посидів трохи і знову знявся на ноги. Жолудь нести йому було не зручно, але куди ж він без нього. Крехтячи, він пройшов якусь відстань, а тоді знову сів. Мох був тут навіть м 'якший, ніж на попередній стоянці. Сидячи так, він наспівував похідної пісні, і відбивав лапками такт на своєму жолуді.

Туконі з кошичком, що жив неподалік, сподобалась пісня, і він прийшов познайомитись. У нього було багато друзів музикантів. Сам він вмів тільки в'язати кошики, але щиро захоплювався музикою. І особливо любив, коли на гітарі грає Нічне небо.

Туконі Нічне небо знав безліч мелодій на гітарі. Ведмеді, які живуть у брусниці, розповідали, що всі свої пісні Нічне небо присвячує загадковій красуні. Він був волоцюгою і звідки прийшов у гори, ніхто не знав.

Можна було тільки уявити цю таємничу красуню.

Нарешті Руденький туконі вийшов на гору. Він потрапив у жовту траву і не впізнав її. А зрештою, подумав він, сонце тут ближче, це воно випалило траву. Вона тут мабуть, завжди жовта.

Згодом перед ним відкрився краєвид багряних і червоних схилів. Руденький туконі зітхнув. Він знову не помітив, як закінчилось літо.

- Гарно тут, - сказав він собі.

І був на горі не один

Туконі із сірими ріжками саме вийшов на вершину і милувався таким незвичним краєвидом.

Більше про туконі на сторінці проекту

Lerbod

Отак тре піаритись

Останні статті

Коментарі