Другий шанс?  чи можна людині давати другий шанс?....у всьому , якщо не справилась з роботою, якщо не зробила обіцяне, якщо підвела, знаючи, що для Вас це важливо, якщо зрадила, якщо обдурила, якщо не дочекалась, якщо....а третій?...люди народженні аби робити помилки...от вони і від душі їх роблять...аби знати, що туди більше не можна...що там буде погано...а якщо людина просто заплуталась у цьому паутинні життя...і це навіть не другий і не третій шанс....це ....ого....та признає свою помилку...і каже що бере на себе всю винну...але ж там я ....я сама не знала, що для мене краще..а найбільша біда, що і досі не знаю...і коли мені дають той шанс..чи я даю...у цьому я теж заплуталась..., я не знаю що робити з цим "шансом"...час не допомагає...він нічого не змінює..а головне почуття...вони ж є..мабуть..так є...якщо про це пишу...

мабуть позаду я щось програла..і шансів на новий подих все менше....і до кінця знову не дійшли...я знаю не можна так...

Коли ти брав мене в свої долоні, для мене зупинявся увесь світ..................Пробач мені...ти був у моєму полоні, так проти своєї волі..мабуть..ти мене жалів, ти був зі мною..ще з дитинства...ти янгол мій..тебе любитиму я вічно, пробач...пробач, що тебе я не пускала..чому ж раніше не зрозуміла я, що вільний ти..ти бачиш сонце..те, яке я можу лиш уявить...ти бачиш все..а я....а я не бачу..пробач, що не давала волі..тебе скувала я в своїй пітьмі..пробач і знай тебе чекатиму завжди...

Небо...зорі....дах......у нас у кожного є свій світ..маленький світ, у якому відбуваються війни...переговори...мир...де наші бажання, то сміло рвуться в бій..то ховаються ,бо побачили якісь перешкоди...у нашому світі безліч думок, таких різних....які не можуть дійти згоди...та хоча і рідко ...але у цьому світі буває..ідилія....спокій...теплота...коли серце та розум...знаходять спільну мову...та це зовсім не надовго...бо щодня перед нами стоїть безліч доріг, а йти треба однією...а хто у нашому світі головніший...серце...душа...розум...чи взагалі вплив іншого світу...мабуть повної гармонії..не буде ніколи..та хіба вона потрібна.....

 

як важко дивитись на хлопчака, якому лише 5 років....та він знає більше ніж ми...якого доля добряче стусанула...який має батьків....і не має їх...він їм не потрібний...а він їх любить, так щиро, по-дитячому...йому так потрібне тепло...він же дитина....майбутнє країни...а його батькам..все одно, що він робть, як робить..аби ніякої шкоди.....їм не до нього...вони саме зайняті..у них гості з черговою бутилкою...а у нього поступово зникають мрії...це мабуть, найгірше, що може статись з дитиною...він навіть, не хоче дорослішати, бо уже зараз лише у 5 років розуміє, що не зможе собою керувати....він любить так по дитячому свою маму..і так по дорослому її ненавидить...

Що відчуває людина коли знає..що у неї немає майбутнього...час, де душа і тіло разом, вже відраховується...і вона його знає...кожну хвилину, кожну секунду...страшно???....та ні...моторошно...просто здавалось, що все життя попереду, що можна перевернути світ...зробити його кращим...і як кажуть їй обламали крила...і стало просто важко дихати,  розгубленість охопила...одразу згадує усіх близьких...рідних...бабусю, яка любить її більше за весь всесвіт...що робити..далі...жити, наче нічого не знає...тікати у безодню...приблизити той час...де погасне ще одна зірочка на небі..її  зірочка...чи надолужувати все..все що не встигла, не зробила..пригнути нарешті з парашутом..пройтись..по краю даху під дощем...переплисти річку...спробувати суші.....і все- все..що не встигла...а може подарувати цей час близьким..зустрітись з усіма, навіть з братиком, якого уже не бачила більше року. зрозуміти, яка ж чудова любляча родина у неї!..вони нічого не знають..а так навіть краще...ніхто не буде жаліти..і десь мимоволі вона забуде...що її час обмежено...буде посміхатись, радіти...проводити час з друзями, робити добро, віддавати все, що у неї залишилось..................................ні, вона обрала інший шлях...не бачити нікого, а якщо хтось опиниться поруч, зробити все можливе, аби йому захотілось піти...і не бачити її...бо вона стала відлюдкуватою....скаженою....з сарказмом...звідки він в неї?.....вона робить усе можливе, аби близькі її серцю люди, самі відмовлялись з нею спілкуватись....бо то є неможливим...їм важко..її зрозуміти..і ніхто, навіть підозрювати не зможе що сталось...а їй важко, після кожного свого слова її щось душить...всередині все палає...плаче..кричить...вибачте..та так буде краще Вам...так Вам буде легше прощатись зі мною...ні, це не я .....мені довелось такою стати....бо лише так...у Вас буде менше болі...я її заберу з собою..я заберу Вашу біль!!!...вона усім набридне...і тихенько піде....адже так легше....легше людям....та не таке у неї оточення, щоб так легко піддатись...брехні...чорного ангела...вони ж бачать, що щось не так....та вона одна......сидить і думає...що ж далі...є шанс боротись за життя..а чи Варто..потрібні кошти...а якщо не допоможе..лише заведе родину в глухий кут..в грошову прірву....час минає...нічого на світі не вічне...і вона це розуміє..можливо, вже виконала, якусь свою місію...адже далі жити вона не готова....ніч...день...ніч...день............ніч........ранок...це був сон....а погляди на життя змінились...і відчуває що щось не так....та час мине...завтра знову буде ранок....а через тиждень...все забудеться....або стане реальністю....життя та смерть ідуть поруч...вони як виявляється друзі...

Відносься до мене як до дитяти, обожнюй мене, старайся для мене, контролюй мене, учи мене... Я брикатиму, злитимуся, але якщо у тебе вийде, ти виростиш прекрасну жінку..
Ніколи не піднімай руку на мене. Я не боятимуся тебе, а поважати перестану, і ти втратиш найдорожче, що є у тебе в житті...
Ніколи не бреши. Адже я не з'їм тебе за правду. Ти не можеш прийти бо сидиш з друзями???? Це не страшно, просто скажи правду.. я зрозумію. але головне вчасно..
Піклуйся про мене. Проси подзвонити коли я приїду, не відпускай мене в нічні клуби, наплюй на те, що мене це дратує. Байдужість дратує ще більше. Я ціную твою турботу.. присягаюся...
Не соромся. Я своя. Мені можна сказати все. Немає грошей??? Ми посидимо в -98 градусів на лавці і грітимемося від поцілунків.. Ти втомився на роботі, від життя, від рваних джинсів?? Поскаржся мені, я пошкодую тебе.. У тебе сльози??? Це не потрібно приховувати. Приховувати потрібно безсердечність.Мені не потрібний красень. Мені не цікава твоя особа в комплексі. Мені важливі деталі: твої вії, губи, як ти дивишся...
Стеж за собою. Чоловік має бути випещеним, я не люблю сексуальність, я люблю еротичність.. . Набагато цікаво взнати що ховається за пронизливим поглядом, лукавою посмішкою і ретельно заправленою в джинси сорочкою ...Мені плювати на те, що ти маєш зараз, мені важлива перспектива, то, чого ти можеш добитися.... Ні, не бо я меркантильна сука, а щоб я не померла з нудьги від твоєї дурості)....
Прощай мене... Мої запізнення, велика кількість туші на віях, дурні образи... Прощай мене. Ти ж мудрий.
Немає..... Все не те... Зроби так, щоб я не спізнювалася, не фарбувалася і мені   було б на що ображатися...Ти ж мудрий)))..Приборкай мене. Зроби мене своєю. Я незалежна, але дуже хочу від тебе залежати. Прив'яжи мене до себе. Не відпускай мене .. Люби мене щиро.. і ти переможець..
Не наполягай на сексі... Адже я не собака, що б жити одними інстинктами..
Будь ласка!!! Зроби так, щоб у мене не пропав до тебе інтерес через 2 місяці! Не говори дуже рано про любов. Ти налякаєш мене. Але не затягуй. Адже я не витрачатиму час на того, хто не любить мене..
Не заставляй мене любити.. Почекай будь ласка. Ти ж чоловік. Дай я розберусь у собі...Вір мені! Бо якщо ти все робиш правильно, мені немає чого тебе обманювати. Будь справжнім, якщо ти не той за кого видаєш себе, ти будеш знищений...)
Бійся втратити мене... Адже мені завжди є куди піти.. Я впораюся бути одній... я самодостатня...Не зрадь мене...як жінку... Розлучися зі мною і гуляй.. Але не при мені.. Я віритиму тобі... але якщо взнаю, мене в твоєму житті більше не буде... Ніколи. Я пробачу, але не забуду. (с)...

наскільки важливий є останій крок у нашому житті, крок не до смерті..а крок у кожній нашій справі...ми щось так робимо, вчимось, стараємось..добиваємось..і в якийсь з моментів..ми відмовляємось від своєї мрії..бажання, бо перед нам страх...зробити ще один найважчий, найрішучіший крок...

 

але потрібно боротись до кінця...все у наших руках...і не відступати, як би важко не було...адже...там ..попереду...все буде добре...головне ніколи не здаватись, бо життя, воно одне...і воно нас любить...навіть якщо розкладає свої капкани..аби зробити нас сильними...любіть життя..і йдіть лише вперед...і знайте, що Вас оточують гарні люди, які завжди підтримають...потрібно жити...наче завтра вже не буде і прокидатись...дякуючи, що є ще один день...для любові...для усього...

любіть життя!!! Вперед...

[ null ]
Все ж так добре!!!! Сьогдні порвався шльопок)))..і я йшла босою...в місті наче живу...і так добре..дощ капає..я мокра...аааа....приємно так...дощ теплий. Люблю літо!!! і осінь..і зиму..і весну..люблю все...

Нещодавно сумувала..депресняк..а потім зрозуміла, ми живемо лише раз...!!!!! і доля любить нас..навіть якщо дає багато перешкод до досягнення цілей...вона робить нас СИЛЬНИМИ!!!!коли падаєш, головне піднятись і піднятись вчасно...а взагалі...більшість залежить від того як ми сприймаємо ситуацію....давайте будемо зустрічати усе з посмішкою!!!!! і усі біди та негаразди повтікають!!!!!

Зробіть крок вперед - життя зробить два назустріч!!!

 

так..життя - складна річ....важко жити, важко бути для усіх гарною людиною...знаю, це нікому і не треба...але як важко чути від близьких, несправедливі, неправдиві слова в свій бік, які дуже боляче колять...чіпляють....а ще важче, знаючи, що на тебе кажуть неправду...не могти нічого сказати...бо втомилась..втомилась щось доказувати, коли вірят чужим....я вірю, що закінчиться ця лінія, оповита чорним кольором.....сама винна.....з однією проблемою ще б справилась...але ж набрала на себе, все що могла...а тепер розгрібати...немає сил...все стає байдужим....але я бачу світло....воно є....я дійду, я пройду цей коридор..
...

ось сиджу я п"ю каву...і...чомусь так важко....у нас є стільки можливостей, люди - всемогучі!...ми можмо так багато зробити для себе, для рідних, для оточуючих, для світу...ми можемо змінити світ...проблема в тому, що ми мало що робимо, ми не вміємо користуватись часом, адже це єдине чого ніколи не повернемо....він тікає від нас...а ми просиджуємо...ми просто навчаємось...(працюємо)..повертаємось додому..і все...день закінчився....а чому???...у нас є вільний час....лише потрібно правильно його використовувати...не нехтувати..хочемо щось корисне зробити, то потрібно робити і не думати....СВІТ у наших руках!!!!