Бульдозер януковича зламався

Набагато важливішим за поломку бульдозера є публічне визнання Януковичем цієї поломки. Він, безумовно, розуміє, що він програє, що його режим стоїть на межі катастрофи, і що результатом цього може стати соціальний вибух порядку Помаранчевої революції. Нещодавно Янукович зробив вражаюче визнання. У своєму щорічному зверненні до парламенту 7 квітня нерішучий президент заявив, що «З намірів і планів на 2010 рік нам вдалось досягнути успіху лише у третині з них». Одним словом, президентство Януковича – це провал, і він про це знає. А якщо взяти до уваги, що він, як і будь-який політик, схильний до перебільшень, тоді ця третина, насправді, складає лише шосту частину.

Пригадуєте чванство, з яким поводились Янукович і його регіонери лише рік тому, після того, як вони протиснулись до влади і почали порушувати кожну доступну норму для її консолідації? І от, бравада і самовпевненість кудись зникли. Бульдозер Януковича зламався; він стоїть, стікаючи оливою та викидаючи клуби чорного диму, у глибокій канаві на узбіччі.

Успішність на рівні однієї шостої є настільки ж «вражаючим» досягненням, як у попереднього президента Ющенка, а ви знаєте, що з ним сталось. І не забувайте, що справи, в яких Янукович добився успіху, наприклад, руйнування демократії, концентрація влади в своїх руках або створення султаністського режиму, краще б взагалі не були доведені до кінця.

То що ж пішло не так?

За словами Януковича, причини тут три, і – сюрприз! – жодна з них не має відношення до промахів його адміністрації. По-перше, «бюрократизований державний апарат» не хоче відмовлятись від своїх корумпованих методів роботи. По-друге, «національний бізнес, як великий, так і малий, обрав вичікувальний підхід». І по-третє, «мільйони наших людей за 20 років незалежності втомились чекати на якісні зміни».

Янукович, звичайно ж, правий, за винятком того, що він не згадує причини цих проблем. Зрештою, як можна очікувати від державного апарату, в якому домінує один з найбільш корумпованих у світі механізмів заробітку грошей, тобто Партія регіонів, що він буде готовий до реформ? І чому бізнес повинен довіряти президенту, який не зробив абсолютно нічого для того, щоб заслужити цю довіру та тримати грошові мішки подалі від годівниці? Або чому люди не повинні відчувати втому після того, як за декілька місяців пишномовних промов президента ми стали свідками зростання цін буквально на все?

Але читачі цього блогу знають, що режим Януковича та справжні реформи – це доволі антонімічні поняття. Набагато важливішим за поломку бульдозера є публічне визнання Януковичем цієї поломки. Він, безумовно, розуміє, що він програє, що його режим стоїть на межі катастрофи, і що результатом цього може стати соціальний вибух порядку Помаранчевої революції. За даними останніх опитувань, «індекс відчуження» українців сягнув 83 відсотків; 40 відсотків готові захищати свої права й інтереси шляхом протесту; лише 16,7 відсотки проголосували б за Януковича; а 15,7 відсотків підтримали б регіонерів. У президента є всі підстави бути у відчаї.

Луди у відчаї часто роблять відчайдушні речі. Один з аналітиків припустив, що Янукович розпочав «відлигу». І справді, в його особистості відбулись певні зміни, але у його курсі – майже жодних. Справжня культурна відлига мала б розпочатись зі звільнення проросійського міністра освіти. Крім того, безумовно, не було жодних ознак «деянукізації». Але якщо Янукович сподівається уникнути другого приниження, яке може принести йому місце у Книзі рекордів Гіннесса серед інших відомих лідерів, які зазнали краху, тоді йому знадобляться справді сміливі кроки.

Розслідування ролі колишнього президента Леоніда Кучми у зникненні, вбивстві і переховуванні тіла журналіста Георгія Гонгадзе може бути одним з таких сміливих кроків. Нажаль, як і більшість того, що робить Янукович, від цього відгонить популістичними діями навмання. Лише лідер,який знаходиться у справжньому відчаї і знає, що він притиснутий до стіни, намагатиметься врятуватись за рахунок істеблішменту, який зробив його можливим. Зрештою, Кучма представляє не тільки самого себе. За ним стоять державні керівники й олігархи-важковаговики, всі з яких боротимуться з Януковичем до кінця.

Очевидна серйозна налаштованість Януковича щодо зближення з Європейським Союзом і опір умовлянням Володимира Путіна щодо приєднання до митного союзу з Росією можуть бути ще одними сміливими кроками. Президенти, які відчувають свою слабкість всередині країни, часто шукають порятунку у зовнішньополітичних перемогах. Відчуження з Росією, скоріш за все, відштовхне від Януковича значну частину його виборців, але багато з них вже і так його ненавидять. З іншого боку, ефективне домагання прихильності Європи знайде підтримку по всій Україні та дасть Януковичу можливість заявляти, що він – всенародний президент.

За іронією, хоча це і не дивно для об’єднання, яке проповідує м’яку владу, але реагує переважно на її жорсткий варіант, Європа може набагато серйозніше думати про залицяння до Януковича, ніж вона робила це у випадку Ющенка. Демократична Україна з прозахідним нахилом могла б легко сприйматись за належне, до неї можна було б придиратись і підпорядкувати її геополітичній зацікавленості Європи в російському газі. Авторитарна Україна з проросійським нахилом могла б стати реальною загрозою стабільності і безпеці в Європі, а отже потребувала б поступливості. Проєвропейська політика Ющенка була основана на удаваних зобов’язаннях Європи просувати демократію. Проянуковичівська політика Януковича, насправді, може резонувати з істинними зобов’язаннями Європи просувати власні інтереси.

Ви зрозумієте, що Україна справді наближується до Європи, коли колишній Канцлер Німеччини Герхард Шрьодер назве Януковича так, як він називав Володимира Путіна під час Помаранчевої революції – «справжнім демократом»


Джерело: Олександр Мотиль, World Affairs