Я актриса.Я не справжня

Важко. важко від тебе. Ти ріжеш моє бідне серце пустими обіцянками. Я завше викину його, воно тобі все одно нідочого. Хочу узяти ніж та вирізати його, а потім, як на тому малюнку, простягнути тобі на долонці.
Дитячі долоньки... Розглядаю їх крізь сльози і згадую як вони торкалися твого обличчя.
Смерть? ні... Це банальний розв*язок проблеми... А я буду жити.
Бо так хочеця спробувати кохання, побачити червоні сердечки у кого-сь над головою.
Я смішна? Та ні, то ви гумору не маєте.
А мені болить. Болить ця темрява у душі. Болить ця спустошеність. Болить твоя відсутність уже цілий місяць.
Сподіваюся ти ніколи не побачиш моїх записів. Бо я вправна актриса. І лише подібні замітки зможуть видати бодай трохи справжню мене...
А яка я справжня? я все й сама мабудь забула...


Я актриса. Я вмію саму себе грати.
Я умію свій смуток та радість вдавати.
Я умію ягням прикидатись раптово.
Я умію всміхатись тобі загадково.

Бездоганно емоції я усі граю.
Та мене лиш такою навколишні знають.
Вони думають, що я слабка і безпечна
Що я трошки дурненька коли це доречно.

Та ніхто з глядачів навіть не припускає
Що я насправді мене ще ніхто з них не знає.
Я підступна, я сильна. Що ще додати?
Найскладніше у світі - себе справжню грати