«Голубая Мечта» нынешней украинской власти – отменить парламентские
выборы в 2012 году и провести их вместе с президентскими в 2015.
   Об этом в своей авторской статье на «Хвиле» пишет политолог Андрей Золотарев.
   По словам Золотарева, сначала власть изменила избирательное
законодательство под местные выборы, теперь вокруг «пропорционалки»
начинаются игры уже к парламентским выборам. «Якобы, если всю мелюзгу
(Тигипко, Литвин, Балога и т.д.) согнать в Партию регионов, поднять
барьер до 7%, то в результате получится хорошо. Якобы, с одной стороны,
будет двухпартийная система как в США, а с другой – все будет под
контролем как в России», - отметил эксперт.
   «Не получится «хорошо», и стратеги от власти это прекрасно знают. Хотя
бы потому, что в принципе нельзя составить единый партийный список,
который бы всех удовлетворил. Драка начнется за долго до выборов.  А
«хорошо» будет только в одном случае – если парламентские выборы вообще
отменить! То есть провести их вместе с президентскими в 2015 году. Вот о
чем мечтают стратеги от власти…», - резюмировал А.Золотарев

Сотрудничество с Россией в рамках Таможенного союза спровоцирует международный скандал.

Об этом «Комментариям» заявил профессор политологии Киево-Могилянской академии Алексей Гарань.

«Янукович пообещал, что будет сотрудничать с россиянами в рамках Таможенного союза по формуле «3+1». Но на самом деле, все понимают, что эта формула – это как бы «и замужем, и дома». И Россия тоже дала понять, что ее это не устраивает», - отметил эксперт.

По его мнению, в отношениях двух стран остались все те проблемы, которые существовали и раньше.

«Нынешняя ситуация лишний раз доказывает, что России не важно – кто находится при власти. Ведь все те недоразумения, которые были при Ющенко, остались и при Януковиче. Очевидно одно: подписание Украиной соглашения о вступлении в Таможенный союз стало бы ЧП мирового уровня, поскольку участники этого союза не являются членами ВТО, в который входит Украина. Думаю, сейчас в интересах Януковича выстоять, хотя давление со стороны России идет очень сильное», - подчеркнул политолог.

По его мнению, защитить Украину от российского давления могли бы европейские партнеры, однако их настораживают события, которые сейчас происходят в стране.

«Арест Тимошенко, маразматическое празднование Дня независимости ухудшают отношения с ЕС, ставя под сомнение подписание запланированных соглашений. По сути, Янукович поставил европейских партнеров в неудобное положение. С одной стороны, они хотят подписать соглашение об ассоциации. С другой – это будет достаточно сложно сделать, если в Украине продолжатся репрессии оппозиции», - резюмировал профессор.

Госкомитет тел- и радиовещания Украины оплатит подготовку, изготовление и распространение книги экс-министра Кабмина Анатолия Толстоухова "Харцызск: время, события, люди. Том 1".Об этом сообщает газета "Дело" со ссылкой на "Вестник государственных закупок".

Как указано в объявлении о закупке, издание книги будет осуществляться за государственный счет в рамках программы "Украинская книга".

Будет напечатано и распространено 1000 экземпляров книги. Общая стоимость изготовления продукции составит 350 тыс. грн. Таким образом, каждый экземпляр книги обойдется государственной казне в 350 грн. Срок поставки – до конца 2011 года. 

В государственном бюджете на 2011 год заложено около 20 млн. грн. на государственное финансирование книгоиздания.

Толстоухов является членом Партии регионов.

С марта 2010-го по декабрь 2010 года занимал должность Министр Кабинета Министров в правительстве Николая Азарова.

Этот же пост занимал в 2003–2005 годах и в 2006–2007 годах в правительстве Виктора Януковича СМОТРИТЕ ВИДЕО НА ЦЕНЗОР.НЕТ: ТОЛСТОУХОВ СПЕЛ ШАНСОН НА ЮБИЛЕЕ ТАБАЧНИКА

У Тернополі відбувся Всеукраїнський фестиваль "Цвіт вишиванки".

Майже двісті чоловік — майстри народної творчості й підприємці, які популяризують українські вишиті вироби, — взяли участь у цьогорічному Всеукраїнському фестивалі «Цвіт вишиванки» в Тернополі, що відбувся уже вчетверте.

Найдавнішій вишиванці, що представлена на святі, понад сто років. Вона й найдорожча — власники просили до семи тисяч гривень. Сучасні, вишиті стилізованими старовинними орнаментами, можна було придбати від тисячі гривень.

КОДИ ВІЗЕРУНКІВ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЇХ

Вишиванка в Тернополі в пошані. У дні фестивалю у вишитих сорочках ходили цілі родини. Я теж одягнула. У громадському транспорті з’ясувала, що вишиванка — не тільки модний одяг, його фінансово вигідно носити у дні свята. Кондуктор відмовилася брати гроші за проїзд. «З вишиванок не беремо», — сказала вона.

Бульвар Т. Шевченка ряснів наметами з головним брендовим крамом України: народні костюми, плаття, вишиті рушники, жіночі блузки, чоловічий одяг, аксесуари для прикрашення одягу. Тернополяни та гості до вишиваної краси приглядалися і прицінювалися. Майстри вишивки не шкодували часу розповісти про історію вишиванки, про її види та особливості.

Богдан Цереблюк разом з дружиною звертав увагу покупців на рідкісність і старовинність своїх вишиванок.

— Так вишивати нині ніхто не вміє, — твердить пан Богдан, — тим вони й цінні. До того ж вони вишиті на конопляному полотні. Ще до 70 років минулого століття його виготовляли в наших селах. Зараз це вже рідкість.

— Де ви знаходите ці сорочки?

— Їжджу по Чернівецькій області, питаю — у кого є старовинні вишивки. Ще на базарах люди продають. Є в мене сорочка, якій понад сто років.

Заслужений майстер народної творчості України, майстер-дослідник вишивки та ткацтва Наталія Косаківська-Шпак приїхала представляти свої роботи з Вінниці. Вона вишиває тільки традиційний одяг і каже, що попит на таку вишиванку великий.

— Я намагаюся дотримуватися тих стародавніх канонів вишивання, що й наші прабабусі. Бо вони знали орнаменти, їхні дії та значення. Символи — живі й починають діяти на людину. Тому людина має знати значення орнаментів і місце їхнього розміщення, адже буває, що на вишиванці є несумісні знаки. Це вносить напруження в душу людини. Вишивка має психологічне, енергетичне значення. Вона може пробудити таланти, допомогти реалізувати себе. Вишивальники впорядковують думки і направляють в життєву дорогу того, хто буде носити вишиванку. Взагалі візерунки роблять переважно на сорочках. Кажуть: на тілі людини є життєво важливі центри, джерела, які захищаються за допомогою вишиванки від зовнішнього негативного впливу. Так людина почуває себе в гармонії зі всесвітом.

— Ви наперед знаєте, які орнаменти будете розміщувати на вишиванці?

— Коли береш полотно і голку в руки, приходить і орнамент. Має бути саме така кольорова гама, яка потрібна конкретній людині. Поки вишиваєш, можна розповісти долю людини. Якщо між орнаментами є гармонія, вони розповідають і про минуле, і про майбутнє людини.

— Які матеріали використовуєте під час роботи?

— Для виготовлення вишиванки я використовую лише натуральний невибілений або інколи вибілений льон, домоткане полотно і натуральні нитки. Люблю спокійні тони і більш природні неяскраві кольори, які близькі до тих кольорів, що колись були. Раніше не було штучних барвників, а фарбували нитки рослинними барвниками.

Леся Сенів-Лучків привезла свої роботи зі Львова. Вона вишиває тільки в сучасному стилі. Захопилася вишивкою п’ять років тому, вишивала собі та родичам. Каже, що її роботи викликали таке захоплення знайомих, що ті просили вишити й їм. Сьогодні роботи майстрині замовляють не тільки в Україні, а й через соціальну мережу з-за кордону.

— Попит настільки шалений, не знаю, чи стане трьох життів, — стверджує пані Леся. — Замовляють місцеві, а також наші заробітчани з Канади та з інших країн. Соціальна мережа дуже допомагає.

— Багато часу йде на вишивання сорочки?

— Вишиваю від місяця до двох. Важко вишивати на чорному полотні, бо на чорному очі губляться, і це займає дуже багато часу.

— Ваш вишиваний доробок...

— За чотири з половиною року вишила понад 50 штук.

— Як народжується ідея, що маєте вишивати?

— Сниться мені кілька ночей — і потім є... Є якесь знання, напевно, генетичне. Воно приходить у снах, відбувається якась синхронізація, кілька ночей не сплю, а потім народжується. Головне — вишивати з позитивною енергетикою, з доброю думкою про людину.

ДОМОТКАНЕ ГУЦУЛЬСЬКЕ ПОЛОТНО ТА ФРАНЦУЗЬКІ НИТКИ

Карта Івано-Франківської області була вишита до 20-ї річниці Незалежності. Люба Дрогомирецька зробила це власноруч за півроку. Вишивати було складно, бо багато роботи забрали невеличкі орнаменти. Орнамент жінка вибирала максимально традиційний для кожного району. Вишиту карту області майстриня представляє вже втретє. Виріб не продається, — стверджує пані Люба.

Ця майстриня вишиває й сучасні варіанти одягу: піджаки, костюми, плаття. Застосовує традиційний класичний візерунок, але не в традиційній манері його викладення на полотні.

— Дуже багато хочуть традиційно вишитого одягу. А хто має вже традиційне, той шукає сучасну вишивку, — говорить пані Люба.

— А чи можна зробити сучасний одяг, не порушуючи духовного значення вишиванки, продовжуючи духовну спадщину вишивання?

— Духовна спадщина відображається в орнаменті й кольористиці. Нині можна творити сучасний одяг з візерунком, вибираючи старовинний орнамент. Але я дотримуюся стародавньої манери вишивки, традицій поєднання кольорів і по-своєму розташовую на полотні... Не так, як колись.

— Які матеріали використовуєте?

— Домоткане бавовняне гуцульське полотно, льон і нитки французькі, які не линяють.

Оксана Гребеняк, керівник дитячого родинного гурту «Великодні зернятка» завітала на фестиваль разом з сім’єю у традиційних сімейних вишиванках. Вона прийшла не вибирати вишиванку, а тільки подивитися і виступити на концерті.

— У сорочці, вишитій маминими руками, почуваюся затишно. Вдягаюся і відчуваю, що воно моє. Є в мене сорочки сучасні, вишиті на полотні з льону. Але вишиті вони традиційними візерунками. Вважаю, що використовувати не українські елементи орнаментів у вишивці недобре. 

 На цьому святі, окрім вишиванок, мою увагу привернуло і цікаве спостереження одного з ініціаторів і організаторів фестивалю — Євгена Філя. Він відзначив, що сьогодні вишивка стає нормою в житті українця. Каже: змінилося сприйняття. Якщо раніше людину бачили у вишиванці, то вважали, що це пов’язано з великим святом. Зараз вишиванка нікого не дивує. Буденно одягають якщо не саму вишиванку, то хоча б одяг з її елементами. Багато дизайнерів використовують вишиті візерунки у своїх роботах.

Чоловік упевнений — це проростають паростки духовної енергетики українців у сучасний побут.

 Україна є однією з найбільш корумпованих країн у Європі — на цьому неодноразово наголошувала міжнародна організація Transparency international. Цього року в своєму звіті щодо України вона, зокрема, зазначила, що наша країна дуже повільно бореться з корупцією. Нагадаємо, що з 1 липня в Україні набрав чинності новий Закон «Про засади запобігання та протидії корупції». Про плюси та мінуси цього закону розповідає керівник представництва «Transparency international» в Україні Олексій ХМАРА.

— Завдання будь-якого закону — визначити основні поняття і встановити певні правила гри. Із цим Закон «Про засади запобігання та протидії корупції», в принципі, справився. Загалом, за десятибальною шкалою я б йому поставив 8 балів. Проте закон має деякі нюанси.

Перший: для того, щоб закон нормально запрацював, треба ухвалити ще безліч підзаконних актів. Наприклад, влада має до кінця року виробити алгоритм перевірки кандидатів на державну службу. Поки такого алгоритму немає, перевірка не діє — службовці приймаються на посаду за старими, з усіма недоліками, правилами.

Другий: визначитись з реєстром хабарників, які чинили корупційну діяльність. Тепер закон вимагає, щоб інформація про них була в Інтернеті, щоб всі могли її прочитати і, умовно кажучи, знати таких людей в обличчя. Але справа в тому, що для розробки реєстру немає офіційно встановленої процедури і грошей.

Таких нюансів можна налічити більше десятка. Ми нарахували, що нам ще потрібно як мінімум два укази Президента, два закони та приблизно вісім постанов Кабміну для того, щоб цей закон в повній мірі почав працювати. Як ви розумієте, у найближчі три місяці цього не буде.

Згідно із законом, першою особою, яка відповідає за вчинення корупції, — є Президент України. Але ми, на жаль, не зможемо застосувати цей закон до глави держави, тому що він підпадає під доволі заплутаний і складний порядок імпічменту в Конституції України. Тобто щодо Президента цей закон взагалі неможливо застосувати. Таких декларативних речей можна нарахувати багато: і по відношенню до спікера, і до депутатів...

Позитивним є те, що закон чітко визначає поняття корупції і кого воно стосується. Це традиційно всі ті державні службовці, про яких ми з вами знали, а також ті, хто не є службовцями: військові, нотаріуси, тощо. Узагалі, будь-яка особа, яка живе державним коштом, робить щось від імені держави, підпадає під дію цього закону.

Також позитивом є те, що тепер чітко розділені покарання за адміністративні проступки. Це адміністративна відповідальність за штрафи і кримінальна відповідальність за корупцію. Раніше у нас була велика проблема, що зі 100% випадків більше 80% закінчувались штрафами, причому часто так складалося, що одна й та сама людина отримувала 5—7 штрафів по одній статті, але продовжувала працювати на тому ж місці, брати хабарі, тому що кодекс дозволяв це робити. Зараз уже за дрібні проступки накладається штраф до 2 тисяч гривень, а за серйозніші починається кримінальна відповідальність від 2 років до 5-ти. І навіть 15 років можуть люди отримати, якщо будуть займатися корупцією.

Проте, на жаль, в Україні закони часто не виконуються, і тому проблема будь-якого закону, зокрема «Про засади запобігання та протидії корупції», — у тому, що немає невідворотності покарання. Тобто, коли чиновник буде знати, що його все одно покарають — хоч за великий, хоч за маленький проступок, — тоді він буде боятися робити правопорушення.

Згідно із цим законом, нарешті ми можемо побачити, скільки наші чиновники заробляють і куди витрачають свої гроші. Декларації певних категорій службовців, найвищих посадовців держави, деякі типів суддів повинні ще й оприлюднюватись в офіційних органах. Ми зможемо, починаючи з квітня наступного року, прочитати в газетах, хто скільки заробив і витратив грошей. Недоліком є те, що після довгих дебатів депутати все ж таки збільшили поріг декларування до 150 тис. гривень. Тобто все, що дешевше 150 тис., — не декларується. У різних країнах, звичайно, по-різному, але нормальним тоном вважається — від 2 тис. євро. Тобто у нас дуже високий поріг, і це при тому, що живемо ми з вами набагато бідніше, ніж люди в європейських країнах. Таким чином, ми побачимо, можливо, будинки й квартири, але ж, ви самі розумієте, що ніхто не буде купувати їх щорічно, тому в декларації нічого суттєвого про видатки ми не прочитаємо. Декларація заповнюється власноруч і здається в орган, де працює особа. Про деяких службовців ця інформація оприлюднюється. Зараз існує суперечка із Законом «Про судоустрій і статус суддів» і антикорупційним законом: обидва вимагають оприлюднення декларацій, але в різний спосіб та терміни. Виникає питання, чим саме треба керуватись?

Серед переваг закону варто також виділити питання унормування подарунків і конфлікту інтересів. Усе, що дорожче за 500 грн. умовно (це половина мінімальної зарплати), службовець не має права брати, а повинен здати в музей відомства, де він працює, щоб усі бачили, що то за подарунки. Але є одна норма-виняток — для подарунків від родичів. Це робить можливим ходіння з пляшкою коньяку від сестер, далеких кумів та інших. Якщо говорити про конфлікт інтересів, то тепер заборонено пряме підпорядкування родичів. Тобто я, наприклад, як керівник, не можу призначити свого сина на якусь керівну посаду в органі. Проте є сфери, які випали із цього закону, зокрема освіта й медицина. Наприклад, візьмемо з вами Київську область, м. Ірпінь. Там є відома на всю державу Податкова академія, якою керує народний депутат, почесний ректор академії. Його син — реальний ректор, дружина надає харчові послуги, а найближчі родичі здають в оренду всі приміщення і корпуса податкової академії. Тобто це такий сімейний бізнес, котрий з точки зору моралі — повна корупція, а з точки зору закону, на жаль, ні.

У цілому, добре, що закон є, добре, що хоч якісь правові акти встановлені, тепер дуже важливо, щоб закон почав виконуватись, а це насправді залежить не лише від посадовців, які мають ухвалити всі ці підзаконні акти, а й від нас з вами, від громадянського суспільства, яке має примусити чиновників жити за правилами гри.

Тут велику роль повинні зіграти правоохоронні органи. Антикорупційна політика ділиться на три сфери: з одного боку, є сфера превенцій, де думають, як корупція виникає, що їй заважає, що їй сприяє і як цього можна уникнути. Такою превентивною роботою має займатися спеціально уповноважений орган, якого поки що немає. Президент хоче, щоб ним було Міністерство юстиції. Водночас, каральні методи мають використовувати правоохоронці, яких відтепер координуватиме Генеральна прокуратура. На нашу думку, це, скоріше, крок назад, тому що має бути створений окремий антикорупційний орган. Але, повторюю, головною посадовою особою в державі, яка координує всю антикорупційну політику і персонально відповідальна за її якість і витрати, — є Президент України. Тож від 1 липня ми тепер чітко знаємо, з кого спитати.

Сергій Грабовський.

Віктор Янукович був обраний на свою посаду ледь більше, ніж третиною виборців. Сьогодні у нього немає

й того електорального потенціалу. Він є президентом десь так однієї п’ятої чи однієї шостої частини

України. Не більше.

 Може, за ним сьогодні стоїть навіть іще менше рядових громадян – це якщо провести справді чесні вибори

у певних регіонах країни, де таких виборів за великим рахунком, крім 1991 року, ніколи й не було.Не

здобувши нових виборців, крім хіба що частини колишніх «противсіхів», для котрих Янукович – це

рятунок від «гламурного фашизму Тимошенко», нинішній господар резиденції на Банковій у Києві стрімко

втрачає своїх прихильників – і неминуче втрачатиме їх надалі.

 Такі висновки випливають як із проведених за останній час соціологічних досліджень, які зафіксували

істотне падіння популярності Віктора Януковича та підтримки його дій, так і з поведінки та заяв самого

мешканця заповідного у недавні роки Межигір’я. І чи не передусім – із його дій та заяв напередодні Дня

Незалежності і під час самого свята.

Страх перед народом і перед істино  Що може об’єднувати дві події, які не сталися: військовий парад у

Києві на 20-річчя відновлення української незалежності та виступ Віктора Януковича на П’ятому всесвітньому

форумі українців? Економія коштів? Завантаженість гаранта Конституції роботою над плануванням та

проведенням реформ? Як видається, спільний знаменник у цих планованих, але нереалізованих акціях один:

страх очільника Української держави перед українцями, перед їхніми спонтанними діями. Страх, який

глибоко вкорінився у його підсвідомості ще з моменту «яєчного теракту» восени 2004 року в Івано-

Франківську. І не тільки перед українцями. Спостерігачі відзначили, що під час церемонії покладання вінка

та квітів до пам’ятника Святому рівноапостольному князю Володимиру, яка стала одним із ключових моментів

святковихурочистостей, Віктор Янукович тримався на відстані кількох метрів від цього вінка, мабуть,

пригадуючи торішній інцидент біля пам’ятника Невідомому солдатові...

 Та головне в цьому не чиїсь особисті переживання, хай вони навіть як на главу держави виглядають смішно,

 а зміст та резонанс тих чи інших учинків. Участь у параді на честь ювілею відновленої незалежності – висока

 честь для всіх військовиків, від рядових до генералів. Цієї честі військовики були позбавлені, тоді як

офіційна мотивація скасування параду є («економія бюджетних і соціальних виплат») вкрай непереконливою

на тлі чергового ремонту низки президентських резиденцій по всій країні та побудові вертолітних майданчиків

біля них. І що думатимуть і говоритимуть армійці про свого Верховного головнокомандувача? Чи це його не

цікавить? Що ж стосується нинішнього Всесвітнього форумуукраїнців, то він став першим, на якому був

відсутній президент. Тож не дивною є реакція значного числа учасників зібрання з-за кордону:

«Це не наш президент».

 А от перед ретельно відібраними учасниками урочистого засідання в палаці «Україна» (який влада

демонстративно, всупереч традиції, не надала для Всесвітнього форуму українців) Янукович виступив із

ледь не програмною промовою. Значна її частина – чи не вперше у виступах Віктора Федоровича – була

присвячена критиці більшовицького тоталітаризму та імперського деспотизму, звеличенню українських

державницьких традицій та боротьби за свободу.

 Що цікаво: переважна більшість «твердокам’яного» електорату чинного глави держави дивиться на світ

інакше. Для цих людей радянська доба, її реальні чи міфічні досягнення, орієнтація у всьому на Москву

були і залишилися альфою й омегою світогляду. Чи схвально сприймуть ці виборці антикомуністичну та про

демократичну риторику свого обранця? Чи для них різні слова, мовлені у Києві, - це тільки пустопорожній

ритуал, а головне – щоби президентом був «свій хлопець», «земляк»? Видається, далеко не всі з цієї

категорії виборців (а серед них вистачає принципових противників української незалежності) відчують

 задоволення від антикомуністичних та антиімперських інвектив, якими насичений виступ.

Хоча, звичайно, інша частина виступу – присвячена подіям уже ХХІ століття – сповнена зовсім іншого пафосу.

 Мовляв, усе було добре, як тільки я став прем’єром, 2003-04 роки мали стати міцним фундаментом

позитивних змін, аж тут понавилазили невідомо звідкіля різноманітні демагоги й популісти, одне слово,

помаранчеві. В результаті аж п’ять років Україна втратила, підвів підсумок глава держави, очевидно,

забувши, що за цей час вона стала членом Світової організації торгівлі, випередивши в цьому Росію, та

ввійшла до числа провідних експортерів зерна на світовому ринку. Що ж стосується демагогії, то Віктор

 Федорович вочевидь забув свої численні заяви про те, що українська економіка не витримає підвищення

цін на газ спершу до 160, а потім – до 250 доларів за тисячу кубометрів...

 Але так чи інакше, щонайменше третина виборців, почувши ці пасажі, де чимало перекручених фактів, де

жодного слова про встановлене Верховним Судом викривлення народного волевиявлення, де навіть

вбивство Георгія Ґонґадзе назване «трагічною загибеллю» (можна подумати, що він під автомашину потрапив

 чи бурулька на нього впала), також матиме підстави сказати: «Це не наш президент».

І тут не порятують розлогі пасажі про реформи, подолання кризи, соціальну відповідальність влади і боротьбу

 з корупцією – хоча б тому, що всі знають: президент США має одну заміську резиденцію, а президент

України – значно більше (точно невідомо: одні кажуть – 12, другі – 15, треті – аж 20).

Президент без електорату?

1994 року Леонід Кучма, ставши президентом України за переважної підтримки проросійського та

прорадянського електорату, одразу різко змінив майже всі свої ідеологічні орієнтири, задекларувавши

зміцнення Української держави (замість тісної інтеграції з Росією), радикальні ринкові реформи (замість

посилення державного патерналізму) та орієнтацію на Європу (що вилилося у входження до Ради Європи та

 партнерство з НАТО). Цим самим Кучма пожертвував більшою частиною свого електорату в ім’я підтримки

з боку активних політичних і громадських сил, налаштованих на реформи.

Ясна річ, реформи ті були непослідовними і нерідко неефективними – але все ж певний прогрес у зміцненні

держави був наочним. І початок виходу з економічної кризи та формування нового, вже пострадянського

середнього класу припадає на президентство Кучми – до речі, якраз на часи діяльності уряду Віктора

Ющенка-Юлії Тимошенко. Та зрештою позитиви виявилися перекресленими в останні роки президентства

внаслідок дуже високого рівня корупції, вбивства Ґонґадзе, «касетного скандалу» та спроб знищити свободу

 слова і політичної діяльності, побудувавши поліцейську державу.

 Але Леонід Кучма та його оточення до певного моменту все ж дбали про дотримання, бодай часткове,

демократичних процедур і про підтримку з боку найпоступовішої частини українських громадян – також бодай

 часткову. А от Віктор Янукович та його оточення цим, схоже, не переймаються.

 Бо ж хіба можна сприйняти всерйоз, скажімо, риторику про «остаточний розрив з радянським минулим та

його деформованими практиками врядування» з боку того, хто підписав закон про використання прапору

СРСР (під псевдонімом реально неіснуючого «штурмового прапора») під час офіційних урочистостей? Не

менш веселу реакцію викликають і заяви на кшталт: «Я оголосив війну корупції, і наголошую – це не просто

гасло. В цій війні не буде «своїх» та «чужих». І хто ще не зрозумів – відчує, як-то кажуть, на своїй власній

шкурі вже найближчим часом».

Звучить гарно, але чи не краще замість таких заяв просто надати пресі реальний, а не висмоктаний із пальця

 кошторис свого власного дня народження – звідкіля там взялися значно більші гроші, ніж президент України

 міг заробити за цілий рік чесної праці?

Ну, а щодо вільного розвитку бізнесу, стабільності і виправданості податків, соціальних реформ і

справедливого правосуддя (які гучно задекларовані у святковому виступі перед обраною аудиторією)

чимало цікавого (і дуже цікавого) можна прочитати у ЗМІ – навіть у тих, які не є опозиційними...

От тільки якими методами утримуватиме владу президент без електорату?

 

Печерський районний суд Києва надзвичайно швидкими темпами розглядає справу проти екс-прем’єр-міністра Юлії ТИМОШЕНКО, допускаючи при цьому численні процесуальні порушення.

Про це сьогодні заявили адвокат, колишній головний прокурор Великої Британії Джері Прюс БУТІЛОВИЧ та Адміністративний директор з питань законодавства у міжнародній неурядовій організації "Х`юманітад" Майкл АПСТОУН, повідомляє сайт «Батьківщини».

«Схоже, що в суді існує якийсь нездоровий поспіх з вивченням свідчень, причому захисту не надається адекватного часу для підготовки своєї реакції», - наголосив Д.БУТІЛОВИЧ.

«Це безпрецедентно, коли судові засідання починаються рано вранці і тривають до 18-ої, 19-ої або навіть 20-ої годин вечора. Будь-хто, причетний до судових процесів, знає, що після завершення судового засідання адвокати повинні повернутись і вивчити те, що трапилось протягом цього дня, щоб підготуватись до наступного», - сказав колишній головний прокурор Великобританії.

Також, за його словами, занепокоєння викликає перешкоджання захисту викликати заявлених свідків через заборону судді, зникнення матеріалів справи, які надала прокуратура, тиск на свідків, інформація про те, як було призначено суддю на розгляд цієї справи, ненадання захисту достатнього часу для вивчення матеріалів справи тощо.

«Такі методи є процесуальними порушеннями та суперечать Європейській Конвенції з прав людини. На мою думку, вони будуть розглядатися в Європейському Суді з прав людини», - наголосив Д.БУТІЛОВИЧ.

Д.БУТІЛОВИЧ та М.АПСТОУН перебувають в Україні в складі делегації «Х`юманітад» для спостереження за судовим процесом проти Ю.ТИМОШЕНКО.

<!-- -->

Ближе к осени активизировались не только разговоры о будущем политическом сезоне и зачистке властью оппозиционного поля, но и о зачистке информационного пространства. «Частотный скандал» с последовавшей недавно раздачей цифровых частот четко продемонстрировал, что на преференции на телерынке могут рассчитывать только «свои», и не за просто так . К явным «своим» можно отнести группу «Интер» дуумвирата Хорошковский – Фирташ, сладкоголосый Первый национальный плюс группы телеканалов Рината Ахметова, Игоря Коломойского и Виктора Пинчука. У каждого из перечисленных персонажей разный доступ «близости к телу» гаранта, но все они как минимум не давали поводов заподозрить их в нелояльности к нынешней власти. Пример перестраховавшегося Коломойского, избавившегося с приходом новой власти от нескольких «проблемных» во всех отношениях медиактивов, – весьма показателен.

На дружное воспевание или как минимум нейтральность по отношению к власти практически всех крупных каналов неоднократно обращали внимание «замерители» медиа-пространства.Островками оппозиционности (если не считать местных «локалок» вроде «Черноморки») вроде бы остаются ТВi и Пятый канал. По поводу последнего еще сразу после президентских выборов поговаривали, что Петру Порошенко намекнули о передаче Пятого (небезвозмездно, конечно) в другие руки. Все прекрасно понимают, что в отличие от 2004-го, когда Пятый был откровенным политическим рупором, Порошенко уже далеко не оппозиционер, более того – его даже активным политиком в нынешнем статусе не назовешь. И когда, например, Пятый попытался выпустить в эфир аполитичное ток-шоу, аргументируя это тем, что на выходных люди хотят отдохнуть от политики, в этом увидели «первую ласточку» осторожных изменений концепции канала в новых реалиях. Фактически нынешний его собственник оказался между двух огней – оппозиция кричит, что канал стал более лояльным власти, власть же всегда будет не в восторге от проявлений вольнодумства. Однако Пятому, в отличие от того же ТВі, на недавнем конкурсе выделили одну лицензию на вещание в цифровых сетях.

Сейчас, по нашей информации, c владельцами «пятерки» ведут переговоры представители Администрации Президента о возможном переходе канала в другие руки. Генеральный продюсер канала нардеп Юрий Стець уверяет, что на данный момент инвестгруппа на канале не сменилась:

«Я много слышал, что и канал продали и менеджмент в ближайшее время сменят – но это не больше, чем слухи. Разговоры о том, что на Пятый канал может зайти другой инвестор, были еще до выборов Президента. То есть привлечение инвестиций рассматривалось и несколько лет назад, но это исключительно бизнес и с политикой его связывать не стоит. Я, во всяком случае, находясь в середине процесса, не чувствовал и не видел никаких политических попыток. Если произойдут какие-то изменения, то это будет публичная история – никто на канале не будет это скрывать, потому что имиджевые потери от сокрытия этой информации будут очень большими».

Гораздо дальше, согласно нашим источникам, продвинулась сделка по продаже медиахолдинга Виктора Пинчука новому загадочному инвестору. Преследование Леонида Кучмы многие связывали как раз с попыткой надавить на его зятя, сделав более сговорчивым в продаже медиа и не только активов. Не стоит забывать, что StarlightMedia – это не преимущественно политическая площадка, коей является новостной Пятый, а весьма успешное коммерческое предприятие. «Все годы, что я здесь работаю, постоянно слышу, что что-то продается, – говорит президент телегруппы StarlightMedia Александр Богуцкий. – Так точно «Кока-кола» продается. Обговаривать это неправильно, нечестно и непорядочно, потому что ничего не продается».

Как бы то ни было, задачу фактически отрезать оппозицию от телеэфиров Банковая пока выполняет успешно, наверняка вооружившись конспектом со стареньким российским сценарием монополизации медмапространства в одних руках. В России Борис Березовский в свое время вынужден был продать акции телеканала ОРТ (вкупе с акциями некоторых других своих предприятий) лояльному Путину Роману Абрамовичу и избавиться от «Коммерсанта», медиаактивы Владимира Гусинского (НТВ, «Эхо Москвы») со скандалами, но оказались в собственности компании с говорящим названием «Газпром-медиа»…

Сам Березовский в 2001-м году достаточно сдержанно комментировал продажу ОРТ, заявив, что телеканал был для него не бизнес-, а политическим проектом, и, в целом, он доверяет Абрамовичу как бизнес-партнеру. А уже в 2005-м, после известной опалы, Березовский пригрозил подать на Абрамовича в суд, утверждая, что тот, бравируя своими связями в Кремле, оказывал на него давление, заставив расстаться с бизнес-активами по заниженной стоимости. «К этому был напрямую причастен Роман Абрамович, а среди организаторов был Путин, – заявил Березовский. – В любом случае, Абрамович говорил, что он действует по их приказам: либо я сдаю то, чем владею, по низкой цене, либо они мои активы отберут».

В общем-то, схемы давления на собственников не новы – сначала предлагается некоторая вроде бы неплохая сумма, а если от предложения отказываются, то у собственника, как правило, имеющего интересы в различных сферах, начинаются сложности. И даже если он уже соглашается на старые условия, «за несвоевременность» ему предлагают куда более низкую компенсацию. Есть, конечно, вариации, но «посланники власти», в любом случае, говорят с позиции силы.

По слухам, президентская семья уже обзавелась «пробником» – проблемным в последнее время в финансовом отношении небольшим телеканалом «Тонис». Но так как по традициям украинского бизнеса (а особенно в такой щепетильном деле как медиа) реальные собственники прячутся за паутиной из «оффшорок», их «засветки» придется некоторое время подождать либо выяснить их персоны по неким косвенным признакам. Касается это и грядущих новых покупок. Хотя, как мы уже отмечали, в Украине днем с огнем не найдешь олигарха с более-менее крупным медиаресурсом, позволяющего себе откровенно оппозиционную деятельность, чем в свое время баловались Березовский с Гусинским, перестраховка не помешает.

Редактор еженедельника «Зеркало недели. Украина» Юлия Мостовая уверена, что российский вариант медиацентрализации в Украине абсолютно реален: «Более того, думаю, по этому сценарию все и будет развиваться – скупка коммуникаций, оккупация информационной коммуникативной инфраструктуры, которая существует между властью и обществом. В цивилизованном мире могут меняться собственники – они привносят оттенки, но основное тело – информационное, аналитическое, расследовательское – создает журналист. Если журналисты верны своей профессии, объективны, то смогут отстоять свое профессиональное жизненное пространство. А если нет – то не о чем жалеть. Если журналист спокойно делает платные сюжеты, если его абсолютно не интересует объективность сообщаемой им информации, то какая разница, кто им будит руководить – Пинчук, Ахметов, Саша Янукович или Юра Енакиевский? Общество в случае этой централизации будет лишено информации еще в большей степени, чем это происходит сегодня.

Да, есть Интернет, где можно много всего найти, где есть думающие люди, а что касается телевидения, как самого массового «развлекатора», то его судьба только в руках коллективов. Иначе она предрешена». Конечно, формальные оазисы оппозиционности, вроде контролируемого «Газпромом» в России «Эха Москвы», никуда не денутся, как вряд ли власть решится контролировать Интернет-пространство по белорусско-китайским образцам. Но вот демонстрация стабильности в доступном большинству «ящике», судя по всему, будет принимать все более глобальные формы

После 24 августа украинцы увидели всю реальную политическую сущность тех, кто захватил в Украине власть. Индивиды, что не единожды нарушали не только Конституцию Украины и законы, но и элементарные моральные нормы, теперь во всю кричат о том, что все остальные должны придерживаться закона. Правда, не совсем понятно, в чем состоят нарушения граждан, когда они выходят на мирные акции протеста. Тем не менее, для режима Януковича подобные гражданские позиции - это уже нарушение закона. ЕГО ЗАКОНА - о неповиновении почти царю.

Національний університет «Одеська юридична академія»  ( Почесний президент - Ківалов) 18 серпня уклав угоду з ТОВ «УкрБудКонтракт» на додаткові роботи з реконструкції бази відпочинку «Феміда» в смт.Затока, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл. Вартість угоди склала 46,38 млн грн. Про це повідомляється в «Віснику державних закупівель», інформує ІА «Україна Комунальна».

ТОВ «УкрБудКонтракт» отримало підряд на реконструкцію бази «Феміда» 2009 році. Тоді вартість робіт була оцінена у 54,90 млн грн.

«Однак, у ході виконання робіт за Договором, у зв'язку із зміною проектних рішень та збільшенням обсягів будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт, виникла необхідність у корегуванні проекту реконструкції», – повідомляється в обґрунтуванні останньої закупівлі додаткових робіт, проведеної за неконкурентною процедурою «у одного учасника».

Таким чином загальна вартість робіт становить 101,28 млн грн.

Також «Укрбудконтракт» цього року отримав підряди на капітальний ремонт гуртожитку юракадемії по вул.Генерала Петрова, 18 в Одесі вартістю 30 млн грн і на зведення філіалу одеської юракадемії в Києві на вул. Харьківське шосе, 210 (здача у 2012 році, вартість невідома).

З врахування тендерів на ремонт гуртожитку (30 млн) та бази відпочинку (101 млн) розбудова матеріально-технічної бази Одеської юракадемії коштує щонайменше 175 млн грн.

Від автора.   Питання ще з 2005 року - чому він не сидить ?

http://www.pomaranch.org.ua/news/fullnews.php?id=68