Примітка: сама в права, про яку йде мова - трохи ничже.

Зізнаюсь вам чесно, колись я була дуже депресивною людиною з якою поряд знаходитись було, м’яко кажучи – важко.  Тому в мене було мало друзів, люди здебільшого обходили мене стороною. І правильно робили.

Та просто депресивний період життя пов’язаний з підлітковим періодом досить швидко змінився періодом важким. Виявилось я встигла нажити собі недругів. А тут ще й іншою мовою заговорила. Та саме в цей не простий час я отримала шанс. Одного дня, коли я їхала в маршрутці в свій ліцей, до групи людей яких бачити ну зовсім не хотілось (точніше хотілось нікого не бачити, сховатись в нірку і сидіти там), я відчула тепло в середині, в районі серця – тепло і любов до всіх всіх всіх. Той день напевно сильно перевернув і мене і моє життя, бо я й досі часто його згадую і дуже люблю розповідати про нього, адже це був день своєрідного просвітлення та початком нового етапу життя.

Після того дня я часто відчувала себе великим шаром який світиться з середини теплом і дарує його всім навколо. Тоді в мене з’явилось багато компаній людей з якими я із задоволенням проводила час. Та одного дня я зустріла свою другу половинку і все своє тепло спрямувала в одне русло. І все знову почалось. Звісно мені пощастило і поряд зі мною близька людина, та оточення якось віддалилось, мене перестали запрошувати та сумувати за мною, колись близькі друзі стали рідко дзвонити, а знайомі напевно зовсім забули.

А сьогодні я наштовхнулась на одну вправу, яка нагадала мені про все що я розповіла. І я з впевненістю можу сказати, що ця вправа точно діє і вона дуже корисна для кожної людини.

Отже, вправа:

Для початку, займіть зручне положення. Сядьте в крісло, або ляжте на диван. Головне, аби ви почувались затишно.  Після цього згадайте найприємніші моменти зі свого життя, це може бути перше побачення, перший поцілунок, враження від поїздки на природу, чи почуття задоволення після завершення якоїсь справи. Словом – будь що.

На другому етапі потрібно задіяти всі ваші вміння уявляти образи та відчуття. Уявіть в районі серця, сонячного сплетіння – маленьке золоте тепле сонечко – це ваша Любов.

Сонечко заховано в сундучок, де воно знаходиться під кришкою, яку треба обов’язково підняти та випустити сонечко назовні.

Воно починає освітлювати все в середині вас, ви починаєте світитись наповнюючись світлом, всі клітинки вашого тіла знаходяться у променях Сонця, ви стаєте суцільним світлом. Ви – світло, і світло яскраве, тепле, любляче.

Тепер уявіть того, кому ви думаєте дуже потрібна ваша Любов (загальні контури, без конкретних рис обличчя та фігури), і надсилаєте промінець свого сонечка йому. Цей промінчик прокладає місток між вашим серцем та його.

Цим світлом ви можете наповнити не одну людину, а  свій дім, свою роботу, будь яке місце, будь яку людину.

Роблячи цю вправу не поспішайте, нехай це завмає 15-20 хв. кожного дня, чи через день. І ви помітите результат. Жити стане трохи легше, ви будете менше дратуватись та злитись, вас менше чіплятимуть чужі уколи, а людям поряд із вами ставатиме все тепліше і приємніше. І вони обов’язково підуть на ваше світло аби зігрітись.

(Вправа взята в журналі "Психология для всех" перекладена та трохи вкорочена мною)

"Два пациента разговаривают в хирургической палате в присутствии третьего, только что пришедшего в себя после операции: “Наш хирург постоянно что-то оставляет в телах своих пациентов. Вот у меня, например, оставил перчатку”. — “А у меня — свою шапку”. Вновь прооперированный смотрит на них с беспокойством. Тут входит хирург: “Пальто мое никто не видел?”"

Читаю книжку і отримую море задоволення :)

"Обычно человек описывает свои ощущения при переживаниях: “на сердце кошки скребут”, “башню рвет” и т.д. — и на этом останавливается. Врач-психиатр, услышавший это, начинает думать, какую таблетку пациенту назначить. Психолог пускается в исследование конфликта в отношениях, который породил такое состояние. “Бабка” сразу определяет, что “сделали на смерть” и надо “порчу снимать”. Но редко или вовсе никогда страдалец не слышит уточняющих вопросов: “Сколько кошек? Цвет? Размеры? Начали рвать сердце одновременно или постепенно подключились? Стены башни толстые, тонкие? В ней собралось что-то газообразное, жидкое? Это похожее на массу, на твердое тело? Еще на что-нибудь?”"

Одна з моїх най най найулюбленіших пісень :)

И.Богушевская "Устами младенца"

Это каждому знакомо.
Это пахнет молоком.
Это в дымке золотой, в этом счастье и покой,
И когда оно далёко, всё равно всегда с тобой -
Что это? Что это такое?

Это здесь и сейчас
В каждом, каждом из нас.
Эта доля так легка — в колыбели, на руках.
Кроме языка любви, оно не знает языка —
Что это? Что это такое?

Очень беззаботное, очень быстролётное —
Мне про счастье песню спой,
Будь всегда, всегда со мной.

Это каждому знакомо.
Первый шаг в пути большом.
Если хочешь, чтоб в пути было бы легко идти,
Надо это в самом сердце через годы пронести —
Что это? Что это такое?

Это здесь и сейчас
В каждом, каждом из нас.
Это чистое, как родник.
Если ты к нему приник,
Станет проще, станет легче даже в самый трудный миг —
Что это? Что это такое?

Детство беззаботное, детство быстролётное,
Мне про счастье песню спой,
Будь всегда, всегда со мной.

Детство каждому знакомо.
Детство пахнет молоком.
Детство в дымке золотой, в детстве счастье и покой,
И когда оно далёко, всё равно всегда с тобой.
Вот оно, вот оно какое.

Детство здесь и сейчас
В каждом, каждом из нас.
Детство чистое как родник.
Если ты к нему приник,
Станет проще, станет легче даже в самый трудный миг,
Вот оно, вот оно какое.

Детство, детство,
Мне про счастье песню спой,
Будь всегда, всегда со мной.

Один подорожній затримався поблизу мальовничого села, що розкинулося між полів. Його зацікавив невеликий цвинтар, обнесений дерев'яним плотом. Було там багато дерев, птахів і чудових квітів. Подорожній поволі ходив між могилами зі світлими надгробками, що були розкидані попід деревами.
   Почав читати написи. На першому було: "Ян Тарег, жив 8 років 2 тижні 3 дні". Така мала дитина тут похована...
   Чоловік прочитав на сусідній могилі: "Денис Каліб, жив 5 років 8 місяців 3 тижні". Ще одна дитина...
   Далі читав написи на інших могилах. Всі були подібні: прізвище, докладний вік упокоєної особи. Найдовше жила дитина, якій заледве виповнилося 11 років... Подорожній дуже засмутився. Присів і заплакав.
   Старий чоловік, який проходив неподалік, побачивши його, спитав, чи оплакує когось із родини.
   "Ні, немає тут нікого з моїх рідних, - відповів подорожній. - Але що діється у цьому селі? Яке страшне прокляття нависло над мешканцями, що вмирають самі діти?"
   Старенький усміхнувся і мовив: "Заспокойтесь, будь ласка. Немає жодного прокляття. Просто ми тут дотримуємося стародавнього звичаю. Той, кому виповнилося 15 років, отримує від батьків записничок, такий, як у мене висить на шиї. За традицією кожний, хто переживає сильне і глибоке почуття, відкриває записничок і занотовує, як довго тривало це велике почуття? Тиждень? Два? Три з половиною? А далі емоції, пов'язані з першим поцілунком, - як довго тривали? Мить? Два дні? Тиждень? А шлюб? А вагітність і народження первістка? Омріяна подорож? А зустріч із братом, котрий повернувся з далеких країв? Як довго тривала радість від цих подій? Години? Дні? Так записуємо у зошит кожну хвилину щастя... кожну мить щастя. Коли хтось помирає, за нашим звичаєм, відкриваємо його записник, підсумовуємо час, коли почувався справді щасливим, і цю суму пишемо на його могилі. Вважаємо, що лише це справді прожитий час".

Не обмежуйся існуванням... Живи!
Не обмежуйся дотиканням... Відчуй!
Не обмежуйся спогляданням... Побач!
Не обмежуйся слуханням... Почуй!
Не обмежуйся мовленням... Скажи щось!

Записничок. Бруно Ферреро

Взяла звідси