І тільки пропустивши науку через себе,

сам ставши наукою,

подолавши себе,

вийшовши за межі себе і…

повернувшись в новій якості

ти переміг.

Веселі, брате, часи настали.
Нове майбутнє дарує день!
Чому ж на небі так мало сонця стало?
Чому я далі пишу сумних пісень?

Веселі, брате, часи настали.
Ми наближаємось до мети!
Чому ж тоді я шукаю іншу стежку?
Чому я далі з ними не хочу йти?

Веселі, брате, часи настали.
На грудях світить нам слави знак!
Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили,
Душу кинули просто так...

Душа прокинулась, та й питає
Сама у себе – чому одна?
Немає в кого спитати - золото замість тата,
Замість мами - глуха стіна.

І тихо, тихо навколо стало...
Кудись поділися голоси...
Часи веселі настали, нас лишилось так мало.
Ну їх, брате, такі часи!

Та нам з тобою своє робити,
Відкрити очі і далі йти!
І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити.
Хто ж тоді, як не ми, брати?!!

Друзям все, ворогам закон! 

Що в нас може бути гріше за наші закони, перед якими не всі рівні! 

16 квітня 2011 р., в суботу, опівдні в селі Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області розпочнеться вшанування отамана Чорного Ворона, після чого в сільському клубі відбудеться демонстрація двосерійного документального фільму Романа Коваля і Олександра Домбровського “Юрій Горліс-Горський”. Орієнтовно о 17.00 відбудуться вшанування селян, порубаних червоними кавалеристами післяжнивної пори 1920 року під селом Соснівкою Олександрівського району (тепер при трасі Київ – Знам’янка). Орієнтовно о 18.00 відбудеться покладання квітів до пам’ятника чорноліському отаманові Пилипові Хмарі в с. Цвітне Олександрівського району Кіровоградської області. У неділю, 17 квітня, о 10.00 розпочнуться вшанування Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака та його осавула Юрія Горліса-Горського, автора документального роману “Холодний Яр”. Збір о 10.00 в с. Мельники Чигиринського району Черкаської області. З Лівобережжя їхати через Черкаси – Медведівку або через Кременчук – Медведівку, із Правобережжя їхати через Київ – Обухів – Кагарлик – Смілу – Кам’янку – Грушківку, або через Знам’янку – Чигирин – Суботів – Новоселицю – Медведівку, або через Кіровоград – Олександрівку – Суботів – Медведівку. На головній вулиці села Мельники (Холодноярській) на повороті на вулицю братів Чучупаків буде виставлено пікет, який вказуватиме дорогу до могил Головного отамана Холодного Яру та закатованих козаків-холодноярців, де відбудеться панахида. Далі план такий: 10.15 – 11.15 – панахида на могилі Василя Чучупака та братській могилі холодноярців. 11.30 – 12.00 – покладання квітів до пам’ятника Героям Холодного Яру та до пам’ятника Юрію Горлісу-Горському (в центрі с. Мельники, біля школи). 12.15 – 13.15 – покладання квітів до меморіалу Холодноярським героям та меморіальний мітинг (околиця с. Мельники, 400 м праворуч від Креселецького лісництва) 13.30 – 14.30 – реконструкція бою холодноярців з більшовиками (400 м праворуч від місця проведення мітингу). 15.00 – 15.30 – освячення зброї на берегах Гайдамацького ставу (неподалік Мотриного монастиря, табличка Монастирський став). 15.45 – 16.30 – поминальний обід. 16.45 – 17.30 – екскурсія до дуба Максима Залізняка. 17.30 – від’їзд делегацій. Запрошуємо до участі членів Історичного клубу “Холодний Яр”, молодіжних організацій, козацьких товариств, військово-історичних клубів, партій, журналістів, народних депутатів усіх рівнів, читачів “Незборимої нації”, “Шляху перемоги”, “Літературної України”, всіх небайдужих. Історичний клуб “Холодний Яр”

Довідки: 066-270-20-98 (Максим), 066-709-83-16 (Владислав), 067-597-19-97 (Оля), 096-75-30-369 (Наталка), 097-53-01-865 (Олена), 097-233-95-24 (Люба), 063-626-36-03 (Люба), 067-726-30-36, 044-242-47-38.

Першоджерело

Приєднатися до події

ЛАНЦЮГОВІ ПСИ РЕЖИМУ ВНУТРІШНЬОЇ ОКУПАЦІЇ БІЛЬШЕ ДВОХ МІСЯЦІВ УТРИМУЮТЬ ПІД ВАРТОЮ ДЕВ’ЯТЬОХ НАЦІОНАЛІСТІВ БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ НА ТЕ ПРИЧИН!

сюди

Чоловіче мій, запрягай коня.
То не кінь, а змій, миготить стерня.
Доберемося за три годиночки
За стонадцять верст до родиночки.

Чуєш роде мій, роде, родоньку,
Чом бур"ян пішов по городоньку?
Роботящий мій з діда-прадіда,
Двір занедбаний - Боже праведний.

Ой ти ж роде мій, мій ріднесенький,
Хоч би вийшов хто, хоч однесенький.
Що ж це двері всі позамикані,
Чи приїхали ж ми некликані?

Дев\"ять день душа ще пручається,
А тепер вже десь розлучається.
Ту морквиночку, тую квітоньку
Не прополеш із того світоньку.

Люди згадують - ми навідались,
От ми родоньку, перевідались...

Чоловіче мій, запрягай коня.
То не кінь, а змій, миготить стерня..

Ой п’є вдова, гуляє,
Вона за смерть не дбає,
Вона за смерть не дбає,
З сусідами гуляє.

Прийшла смерть, прийшла смерть
Та й до вдови каже:
– Годі, вдово, пить-гулять,
Прийшло врем’я помирать!

– Пішла смерть, пішла проч!
Головоньки не мороч!
Бо я часу не маю, –
З сусідами гуляю!

Пішла смерть, пішла смерть
До Бога з сльозами:
– Ой не можу вдови взять,–
Гуляє з гостями!

Іди, смерть, іди, смерть,
Та до вдови в гості...
Як не можеш вдови взять,–
Візьми її гості.

Як гостоньки зачули,
Та й стали тікати
Попід міст, попід міст,
Лиш слідочки знати!

11 лютого о 18.00 в синьому залі Будинку кіно Національної спілки кінематографістів України (Київ, вул. Саксаганського, буд. 6) відбудеться прем’єра фільму Романа Коваля і Олександра Домбровського “Юрій Горліс-Горський“ – про боротьбу за Самостійну Україну хорунжого Армії УНР, осавула 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, підпільника, політв’язня, видатного українського письменника. Юрій Горліс-Горський 30 літ захищав Україну із самопосвятою, залишаючись, попри страшні випробування, товариським і людяним. Його життя – це приклад, як треба любити Батьківщину. Вхід вільний. На світлині Юрій Горліс-Горський з колишніми полоненими Красної армії. Фінляндія, 1940 р. “Вчитись відданості Україні” Фільм “Юрій Горліс-Горський” подивився. Дуже потрібний фільм, особливо для юнацтва. Щоб молоді вчилися відданості боротьбі за Україну та засвоїли, що воювати між своїми, то допомагати ворогам. Та, на жаль, не всі навіть на своїх помилках вчаться. Вадим ШМИРЬОВ Новосибірськ

Приєднатися до події

Усе має свою посмішку. Люди, гори, ліс, місто і, звісно, село. Село, де ми вчилися ходити, читати і писати, де вчилися працювати. Село, яке віддало кожному ним вихованому частку себе. Котре навчило плакати і сміятись. Його сльоза, і його посмішка справжня, без найдрібнішої частки фальші. В ньому багато дитячого, наївного, багато мрій і праці. Як же красно воно всміхається: *** Свіжоспечені рум’яні паляниці посміхаються тісту, котре визирає з діжі. *** Оленка сидить біля вікна, на якому мороз малює картини. А за спиною у теплій грубі потріскують дрова. В кутку новорічна ялинка посміхається господі та дівчинці. *** Від хати до хати колядує гурт дітей. У розкриту торбу падають гостинці від односельців. І всі раді, і ніхто не лає за минулу шкоду. Посміхається морозові крізь заметіль горобина червоними ягодами *** Спішить з лісництва директор школи похвалитися дозволом на вивезення дров: буде чим розтоплювати шкільну котельню. Від директорової посмішки йде тепло. *** Перші промені сонця, тане сніг, струмки біжать, стрибаючи по камінцях. Тими струмками наввипередки мчаться паперові кораблики В хлопчаків штани мокрі по коліна — дома тими штаньми мати битиме. Та все ж радість: весна. Після нескінченної зими — сонце, яке всміхається всьому, чого доторкнеться його проміння. *** Баба Марія тішиться лелекам, що звили гніздо на старому стовпі біля хати. А малий Івась- ластівкам, щойно прибулими з теплих країв. Лісник Іван Григорович усміхається молодим листочкам на деревах, першому хору птахів, які прилетіли з вирію. *** Вчителька Галина Василівна, перевірила зошити з граматики і рада відсутності двійок. *** Весняної днини городня межа гукає до себе сусідок — бабу Ярину і бабу Клаву. *** Молода сім’я вселяється до нової хати. *** Дітлашня на нашому кутку зібралася коло теляти придумати йому ім’я. Віку йому тиждень, привела його ряба Берізка. Наввипередки діти говорять імена Квітка, Калина…І радість у дітей і радість у теляти, яке дивиться на них і посміхається їм назустріч. *** На Великдень батюшка у церкві посміхається до парафіян. Сміється сонце, паски, писанки, вода в ставку, все довкола. Навіть образи у старій церкві дивляться ніби з добрим усміхом. *** Цвітуть садки в селі, цвітуть дерева в лісі. Ніколи не бувають вони такі прибрані, як у цей час. Посміхаються шпаки принесеним на своїх крилах теплом. Дід Назар притиснув долоні до старої квітучої груші і вітає її і свою дев’яносту весну. *** Коваль, поважно дивлячись на викувану підкову, приміряє її жеребцю. *** Шкільний автобус вітає Іванка, котрий учора заробив двійку і сьогодні має її виправити. *** Гусенята і каченята край дороги після травневого дощу міряють глибину калюжі . *** Гаврило Максимович та Горпина Леонідівна радіють рейсовому автобусу, який привіз родичів до них у гості. *** Механізатор Гнат Пилипович вітає зустрічних дітей. *** Люди, на польовому стані вдячні літній кобилі Галці, котра тягне за собою підводу з діжкою води. *** Ось баба Василина посміхається маленькому правнуку на своїх руках. *** А продавщиця потребкооперації, рахуючи висипану на прилавок гірку мідяків і проханню дітлашні продати цукерок на всі. *** Дід Орест у лузі на косовиці побачив онуків — Оксанку і Сашка. Дітки несуть вузлик з бабусиним обідом. І їх голови то ледь визирають з високої зеленої трави, а то і пірнають в неї. *** Рейсовий автобус перепочиває на кінцевій зупинці у нашому селі. *** Городина дочекалась літнього дощу, а дощ теж вітає городину . *** Тітка Тетяна з гіркою приреченою посмішкою дивиться на висапану нею ланку буряків. *** Працівники майстерні бажають відремонтованому комбайну щонайдовше не бачити його в себе та накосити і намолотити більше, ніж другі. *** Односельці вітають Антоніну, молоду маму, з дочечкою на руках. *** Старий колодязь, поскрипуючи, вітає відром холодної води спекотний день. *** Комбайнер Іван Іванович стомлено всміхається, виїхавши з останнього скошеного пшеничного лану. *** Молодий сонях посеред городу з жаркою посмішкою дивиться в вічі сонцю. *** Бджоляр пригощає дітей вощиною із свіжим медом і радіє їх радості. *** Шкільний завгосп розвантажує привезені з району нові підручники, посміхається школярам і їх нелегким шкільним будням. *** Дід Павло веде за руку свого першого внука до школи. *** Агроном серед поля — осінньому дощу на посіяне зерно. *** Вісімдесятирічна вчителька — букету айстр від шістдесятирічного свого учня на День учителя. *** Односельці на толоці — демобілізованому Вадиму у військовій формі, котрий крокує з чемоданом зі станції до села. *** Микита, учень четвертого класу йде до школи. З трудом розчесане руде волосся, на рожевому лиці ластовиння. В лівій окруці портфель, в правій руці шворінь, ланцюг, на якому за Микитою линдає коза. Вона теж по-своєму всміхається, йдучи на пасовище, і буде всі уроки і подовжений день чекати свого господаря, випасаючи все, що можна дістати, не чіпаючи тільки зеленої трави. *** Тітка Надія — майбутньому зятеві Петрові, котрий прийшов зі сватами просити віддати за нього Галю. *** Баба Ярина, виходячи з лісу з кошиком опеньків, посміхається удачі і життю. *** Велика осіння хмара з темно-синього неба сумно всміхається своєму зображенню в осінній холодній воді ставка. *** Перший сніг зеленій озимині вкриваючи її ковдрою від наступаючих тріскучих морозів. *** Сільська дітвора — Святому Миколаєві, знайшовши вранці гостинці від нього.

Сміється село стомлено, сумно, життєрадісно, крізь сльози, від самого серця, з надією і безнадійно, наївно по-дитячому, можливо не так часто, можливо зовсім не так, як місто, але все ж посміхається. І ми так посміхаємося, вирослі в ньому. Бо воно навчило нас так посміхатися.

Земля Mамаїв