24 листопада – СВЯТО ДОЛІ //матеріали громади рідновірів Трійця

Поняття «ДОЛЯ» на Україні досить поширене серед інших значимих понять, що свідчить про давність його виникнення та непересічну роль у прадавньому світогляді Наших Предків.

“У всякого своя Доля і свій шлях широкий…” – знайомі ще зі школи рядки. Мабуть не дарма  у “КОБЗАРІ” більшість творів заторкують поняття Долі. Причому це стосується як жіночої долі (“Причинна” тощо), так і чоловічої (“Думка” тощо). Але найбільш повно суть поняття долі розкривається у таких творах Пророка Тараса як “Минають дні, минають ночі…” і, особливо, “Доля”.

Свято ДОЛІ (іноді називають Берегинею) сьогодні, на жаль, невідомо широкому загалу українців. Воно займає не тільки почесне, але, одночасно, і особливе місце серед пошанованих свят на Україні. Швидше всього це свято виникло ще до трипільських часів і органічно вписувалося в систему світоглядних сонячних свят.

До нашого часу, на жаль, не дійшли чіткі свідчення про Богиню Долю, але й того що є досить, аби зрозуміти місце  цього свята в житті людини.

Вірування в Долю – своєрідного двійника людини – давні, як світ. О.Потебня у середині XIX століття написав спеціальну розвідку “Про Долю та споріднених з нею істот”. Він порівнював її з такими поняттями як “щастя”, “лихо”, “притча”, “горе”, “біда” тощо.

Наші пращури вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй Долю – добру, або ж лиху (Недолю). Найбільшим багатством вважалося, коли людину наділено щасливою Долею. Але характерно, що з Долею у більшості своїй все-таки пов’язується саме знедоленість, безталання. Доля – одне з втілень Рожаниці. Доля – Богиня, яка наділяє маленьких немовлят при народженні різними якостями. Вона пророкує майбутнє, добру, чи лиху Долю. Для того, щоб Доля була добра – її треба умилостивити. Тому Рожаницям, Богині Долі робили жертвопринесення, щоб вони дарували дитині ДОБРУ ДОЛЮ.

Доля, Доляна називались дівчата, що народжувались в цей час. Іноді це свято називають ще жіночим святом “Дівочої долі”. Це свято серед численних жіночих свят є найзнаменнішим. Недарма Воно відбувається 24 листопада - в час після Покрови, яка започатковує період сватань і весіль. У залишках колишніх обрядодій збереглися окремі форми ворожінь - вечорниці, ворожіння про Долю, ворожіння про нареченого і наречену, обряд кликання “до каші” тощо.

Обрядодій, дійств та ворожінь було безліч:

-  ставлять у воду гілочки вишні, таємно відламаних у сусідських садках. Якщо до Родздва гілочки розпускали квіти – власниця має вийти заміж;

-  гадання дівчат з попередньо заготовленими листочками: кожний на окремого парубка, а яблуневий – на дівування. Лягаючи спати, юнка читала молитву Долі, аби та змилосердилася над нею, а вдосвіта просила найменшого в родині хлопчика витягти одного з листочків – котрого витягав – за того й заміж;

-  в сутінках дівчата ходили “на полювання” – підслуховували під вікнами сусідів розмови і за ними пробували вгадати свою Долю;

-  слухали голос тварин, за яким завбачували професію чи характер свого судженого;

-  вибігали на вулицю і запитували ім’я у першого перехожого, щоб знати, як зватиметься майбутній чоловік;

-   удосвіта до сходу Сонця йшли до криниці і видивлялися на себе: якщо відображення “пощерблене”, то подружнє життя буде невдалим, і навпаки.

З особливим нетерпінням чекали хлопці обряду “Кликання судженого до каші”. У деяких місцях цей обряд мав інше забарвлення і називався “Закликання Долі до каші”. У кожному селі були свої наклички.

Хлопці, що сиділи у схованці, на кожну накличку подавали відповідні згуки. Їм не терпілось - адже більшість з них цілий день постили – “щоб Доля послала гарну дружину”. Голодували переважно ті парубки, які мали намір невдовзі оженитися.

Коли закликання на кашу закінчувалося, юнаки почергово заходили до хати, запитуючи: ”Добридень, пань-матко, вся чесна громадо і хато! Чи дозволите завітати до оселі й привітати з Долею?” Як правило, такий дозвіл давали. Тоді хлопець, переступивши поріг, клав хліб і казав: “Зі святою Долею, з добрим вечором, здоровенькі були!”

Як правило, розміщувалися парами, а тому кожен юнак, приховавши в долонях один і два горіхи, пропонував юнці відгадати де “чіт або лишка”. Якщо дівчина вгадувала на “чіт”, себто парну кількість, то сідали разом, а коли ні – мусив шукати іншу. Отак довіряли Долі.

За вечерею молодь веселилася, співала пісень, в яких згадувалось про Долю. Після обрядової вечері влаштовували різноманітні ігри і розваги, які в кожному селі мали свої відмінності.

Цього вечора дівчата не залишалися на досвітки. Всі розходилися по домівках, бо треба було ще продовжувати “викликати Долю”.

Свято залишало приємні спогади і романтичні сподівання на щасливе подружнє життя, яким неодмінно ощедрить покровителька.

Навіть побіжний аналіз цих обрядів, які дійшли до нас, свідчить, що і дівчата і хлопці у значній мірі довіряли Долі щодо вибору пари для подружнього життя. Більше того, складається враження, що цьому вибору (вибору Долі) довіряли навіть більше, ніж своєму особистому.

Як видно з семантики назви, суті і обрядових дій свята, свято Долі пов’язане з природою, одруженням, магією провидіння та ворожіння, пошануванням пам’яті Предків, тощо, бо свято ДОЛІ є давнім величним світоглядним святом.

Українці, повертаймо свої свята, їх сутність та обрядовість, тоді з нами буде наша щаслива ДОЛЯ!

Зі СВЯТОМ ДОЛІ!