Понеділок

Кожного дня понеділок...
Ненавиджу понеділки. Це незавершені справи, припорошені шаром огидних слів, необдуманих вчинків і непотрібних подвигів. Це відчуття вини перед героями вихідних.
Кожен вечір втрачений. Занадто короткий щоб пояснити про втрату почуттів і занадто довгий щоб змиритись з присутністю чужої людини... а зранку знову понеділок....
Не виправдовуйся і не вибачайся, не потрібно, не варто. Це зайве. Слова лише відтягнуть прощання і додадуть ваги гіркого осаду на душі.
Ти і так не зрозумієш, я просто не можу. Кожного разу як вперше, не можу....
Як вкласти все в одну фразу, погляд, подих?
Як не торкаючись відштовхнути, чи відгородити тебе від болю?
Я тебе захищаю, не бійся я піду тихо. Ти не почуєш, відчуєш лише легке коливання повітря і пустоту.
Мене нема......
Не було, і більше не буде.....
Я буду в іншому місці.
Знову не сама, знову на мене закоханими очима дивитиметься жертва... Безпорадне створіння так і не зрозуміє, поки не стане пізно.
Я мовчу, всередині щось безповоротно рветься брудними і липкими кавалками. Рветься як старе лахміття, як сплетіння павутини, коли ти намагаєшся зрушити з місця.
Кішка проживає 9 життів. Що вона відчуває помираючи вкотре. Біль, втрату, порожнечу? Те саме відчуваю я, віддаючи кожній жертві частину себе. Дарую, мені вона вже не потрібна, на ній її тінь... Я мов кішка, помираю і з’являюсь в іншому місці, одним різким, болючим рухом перегортаю сторінку минулого. Твою сторінку. Ти маєш бути щасливий, ти з’явився в моїй книзі життя.
Я потвора...
Я отримую злорадне задоволення від вашої ненависті. Я поглинаю порами вашу безпорадність і сліпу самотність.
Це мине. Ти як і всі, також забудеш....
Пройде багато часу, але ніколи вже ти не подивишся спокійно на повний місяць і переповнене зірками нічне небо. Там завжди буду я. Ти будеш ховати від моїх очей все близьке і рідне...
Не треба, не варто. Я ніколи не повертаюсь назад. Це нецікаво і боляче.