Дівчинка вміє.....

к вода ріки спливає - все минає...
Тільки сни,чомусь не хочуть відпускати
....минуле....
треба забувати!
.....Іду по колії, співає в тиші квітка,
раптом - дзвін, це потяг спогадів
збиває,розриває
....мене...
....мине...
мій сон.

   "Дівчинка" - так її називати дозволяється лише трьом особам: дідусеві ( саме він запо- чаткував традицію) , Миколі та їй. Все розпочалось у великій квартирі в старому місті , де вона жила з дідусем та бабусею. Там завжди пахло пиріжками з яблук, малиновим варенням та бабусиними ліками.Помешкання було наповнене казковою порцеляною, різнобарвними хустинами та книгами.з гарними малюнками. Місця для іграшок вже не було,..не в приміщенні - в її уяві.
    Дідусь,який почав її вчити читати в 3 роки,на її вперте:" Я не вмію!", завжди терпляче і лагідно промовляв: " Дівчинка вміє.." Коли виповнилось чотири роки,дівчинка з поди- вом зрозуміла,що справді вміє.
Потім,коли батьки забрали її до себе, було нудно без звичних статуеток,посуду та хус- тин.Бавитись було нічим,тому що з іграшками було нецікаво.Добре,що хоч книжки були з нею. І дахи будинків,куди лазила з хлопцями,щоб дивитись згори на ляльок та модельки , коли батьки давали гроші на морозиво і відправляли гуляти зі словами: "Раніше,ніж за дві години не приходь! Двері будуть закриті...."
Вперше вголос промовила чарівну фразу в 5 років,коли летіла,тримаючись за ручку візочка,в якому спав двомісячний брат,по сходах вниз...прямо на дорогу під колеса машин. Кричала щосили :" ДІВЧИНКА ВМІЄ...ДІВЧИНКА ВМІЄ.." - і чудом зупинилась на бордюрі.
Закріпила мантру наступного року, у другої бабусі,коли заклалася з хлопцями на 10 морозив,що погладить найзлішого у селі пса. Йшла до нього і шепотіла..........глянула в
шалені очі і........погладила.
Минуло багато років, на оглядовому колесі оновлювалась панорама , змінювались люди під сусідніми парасольками , вона дивилась у бінок)а(лейдоскоп подій і повторю- вала........І вірила....І все вміла...
   Єдиний, хто не слухається - її сон.....Але вона не капітулює... бо НЕ вміє..