Не менш цікава історія сталася з іншою мелодією, що вперше побачила світ на грамплатівці «Лютнева музика XVI-XVII століть» — канцоною Франческо Канови да Мілано, першою частиною сюїти для лютні «Канцона і танець»:
Франческо Канова да Мілано — був відомим італійським лютнярем доби Ренесансу, одним з найвидатніших європейських композиторів XVI століття. Але річ у тім, що перелік творів да Мілано був внесений до ватиканських протоколів і згодом оприлюднений. Його музику виконували по всій Європі, а сучасники називали да Мілано «il divino Francesco» (в перекладі з італійської — «божественный Франческо»). Отож як не шукали фахові музикознавці, але нічого бодай віддалено схожого на канцону в творчості Франческо Канови да Мілано відшукати так і не змогли. Єдине прийнятне пояснення полягало в тому, що сюїта для лютні «Канцона і танець» — це така сама музична містифікація Володимира Вавілова, як і «Ave Maria».
Щоправда, всесвітньої слави канцона не зажила… Однак на неї чекала інша, також по-своєму незвичайна доля. З часом радянський поет, перекладач і філософ Анрі Волохонський (1936-2017 роки) написав на цю мелодію вірш «Рай» («Над небом голубым»):
Над небом голубым есть город золотой
С прозрачными воротами и с яркою стеной.
А в городе том сад, все травы да цветы.
Гуляют там животные невиданной красы:
Одно — как рыжий огнегривый лев,
Другое — вол, исполненный очей,
Третье — золотой орел небесный,
Чей так светел взор незабываемый.
А в небе голубом горит одна звезда,Она твоя, о ангел мой, она всегда твоя!
Кто любит — тот любим, кто светел — тот и свят.
Пускай ведет звезда тебя дорогой в дивный сад.
Тебя там встретят огнегривый лев
И синий вол, исполненный очей,
С ними золотой орел небесный,
Чей так светел взор незабываемый.
Першим виконавцем пісні «Рай» став друг Волохонського — поет-авангардист і пісенник Олексій Хвостенко на прізвисько «Хвіст»:Надалі «Рай» виконували різні співаки — втім, старанно не називаючи ні композитора, ані автора слів. Воно і зрозуміло: в країні войовничого атеїзму співати про «золоте місто», розташоване «над небом блакитним» (себто — вже явно десь в духовному вимірі), було не комільфо.
Однак справжньої популярності ця пісня набула після того, як до свого репертуару її включив Борис Гребенщиков — фронтмен групи «Акваріум». При цьому в текст пісні, порівняно з оригінальним віршем Анрі Волохонського, були внесені деякі зміни. Найперше, що кидається в очі — це заміна оригінального «НАД небом голубым…» на «ПОД небом голубым…», що робило алюзії до раю не настільки явними.
Саме у такому вигляді пісня «Под небом голубым…» була використана в якості саундтреку до одного з епізодів кримінальної драми Сергія Соловйова «Асса» (1987 рік), що набула в пізньорадянську добу культового статусу:І знов-таки, Гребенщиков ніколи не згадував про справжніх авторів пісні — і так само ніколи не приписував авторства собі. Тут саме до місця було б процитувати героїню з однієї радянської кінокомедії: «Музыка народная, слова тоже народные». Але та героїня була з розряду тих «Иванов, родства не помнящих» (тільки в жіночій іпостасі), які «университетов не кончали». В даному ж випадку авторство музики приписувалося італійцю Каччіні, який жив чотири сотні років тому. З авторством слів проблем не було… за винятком того, що з 1974 року Волохонський жив в Ізраїлі, а з 1985 року — у ФРН. Звісно, згадувати зі сцени обох авторів — ідея згубна, як для радянської доби.
Така от незвичайна доля спіткала твори талановитого композитора і великого містифікатора Володимира Вавілова. Як і багато хто з творчої інтелігенції, він не вмів розпихувати ліктями конкурентів та просуватися до успіху по чужих головах. Отож і приписав італійцям епохи Ренесансу авторство своєї музики, аби лише донести її до людей…
Тимур Литовченко 17 ЖОВТНЯ, 2021
https://defence-line.org/2021/10/ave-maria-chastina-2/
