Ринки України – Мекка нелегалів

Приїхавши на навчання та отримавши дозвіл на проживання в Україні, іноземець має право зареєструватися в якості приватного підприємця. Якщо ж іноземець отримує в Україні постійний легальний дохід, то він після закінчення учбового закладу і, навіть покинувши навчання, має право вимагати дозвіл на постійне проживання в Україні та за 5 років претендувати на громадянство України. За цією схемою до нашої держави прибувають та залишаються у ній сотні тисяч іммігрантів.

Так, на найбільшому у східній Україні ринку “Барабашово” працюють десятки тисяч іммігрантів з країн третього світу. Якщо 5-6 років тому їх було близько 25 %, то зараз їх більше 50 % від загальної кількості торгівців.

Якщо ж рахувати товарообіг, то на долю іноземних підприємців припадає біля 75% товарообігу. Причому граничні рівні товарообігу, встановлені для спрощеної системи оподаткування, перевищуються у сотні тисяч разів. По суті, ринки України перетворилися у неконтрольовані вільні економічні зони, до яких всіма можливими засобами прагнуть дістатися і закріпитися на них іммігранти з інших країн. На жаль, держава зовсім не приділяє уваги такому явищу як “напівлегальна“ імміграція, яка тісно переплітається з нелегальною. Так, українське законодавство, наприклад, дозволяє іноземцеві, який прибув до нашої держави на навчання, займатися підприємницькою діяльністю, і , зокрема, за спрощеною системою оподаткування, яка в свій час була створена для розвитку дрібного українського підприємництва, зменшення безробіття серед українців, створення прошарку середнього класу, і зовсім не для розвитку іноземного підприємництва на території нашої країни. Оподаткування за спрощеною системою досить незначне : 100 гривень_- фіксований податок, 200 гривень – єдиний податок, ринковий збір – 70-80 гривень на місяць. Тобто, іноземець, який торгує на базарі, сплачує до державного та місцевого бюджетів 170-280 гривень на місяць. Для порівняння: український робітник з зарплати в 3000 гривень сплачує тільки прибуткового податку 450 гривень, без урахування внесків до фондів соцстраху і пенсійного фонду. Такі незначні пільгові суми оподаткування були встановлені в першу чергу для сприяння розвитку підприємництва та зменшення безробіття серед громадян України, адже за 70 років радянської влади підприємництво та приватна ініціатива, приватна власність суворо заборонялися і стримувалися державою. Напевне, була зроблена помилка, коли займатись дрібним підприємництвом за спрощеною системою дозволили іноземцям. На жаль, наше законодавство дозволяє займатись підприємницькою діяльністю, (торгівлею), іноземним громадянам, які легально перебувають на території України, навіть якщо вони не знають жодного слова російською або українською. Це створює значні проблеми як для покупців, так і для контролюючих органів. Коли підприємницька діяльність в Україні тільки розпочиналась, необхідно було отримати ліцензію на торгівлю, а для цього, в свою чергу, отримати мінімальну освіту в навчальному центрі, скласти іспити, отримати свідоцтво про освіту, в якому мало бути зазначено “продавець третьої категорії”. Потім ліцензування торгової діяльності скасували. Цілком зрозуміло, що іноземні громадяни не мають ніяких знань щодо правил торгівлі, захисту прав споживачів, своїх обов`язків перед покупцями. Наприклад, як вони видадуть покупцю товарний чек, квитанцію, інший письмовий документ, що засвідчує купівлю товару? (ст. 155-1 КпАП “Порушення порядку проведення розрахунків із споживачами”). Невидача документа, який підтверджує факт купівлі товару, веде до порушення прав споживача в випадку заміни або повернення неякісного товару. ( ст.156-1 КпАП “Порушення законодавства про захист прав споживачів”) Відповідно до “Порядку провадження торгової діяльності і правилами торгового обслуговування населення”, пункт 24, “продавець на вимогу покупця повинен надати йому повну інформацію про виробника, основні споживчі якості та безпеку товару і його ціну”. Якою мовою іноземець надасть цю інформацію? Але незручності для покупців – це дрібниці порівняно з іншими проблемамиправоохоронних та контролюючих органів при перевірках іноземних громадян. Іноземці, навіть знаючи нашу мову, роблять вигляд, що нічого не розуміють, можуть пред`явити патент або інший документ, оформлений на іншого іноземця (адже іноземці певних націй схожі один на одного). В разі скоєння правопорушення правоохоронцям дуже складно притягнути їх до відповідальності, – потрібен перекладач, протокол необхідно складати двома мовами і таке інше. Зрозуміло, що правоохоронні і контролюючі органи намагаються не створювати собі зайвого клопоту і спрямовують всю свою увагу на українських підприємців.

З http://sna.in.ua/?p=1511