За тобою ходять сотні мереживних вітрів.

вони постійно щось нашіптують, навивають,

але ти так і не розумієш їх

у нічних вогнях міста губляться всі, не лише ти.

а за вікнами завжди, здається, існує інший, окремий світ.

скільки речей ми втрачаємо протягом усього життя?

не злічити, не всі і згадаєш. а якби можливо було їх всі запам'ятати, перелічити...

не вмієш плакати? то й добре. не плач. ніколи.

бийся головою в стіну, обливайся крижаним вогнем.

купуй непотрібні речі. вчися кулінарії або вишивати хрестиком.

але не плач.

що б зробила я, коли б ти несподівано подзвонив мені?

знаєш? не взяла б трубку. не відповіла б.

просто не треба, як не треба брехати, лицемірити, чванитися.

як не треба просити, благати і скаржитися на життя.

просто нема в цьому сенсу і все.

а ти не вчися плакати. ніколи.

найкращий спосіб самонищення - самоізоляція.

завела собі друга, схожого на омелу - витягує всі соки і переходить на інших.

а завтра не зміниться ніщо. завтра буде завтра.

ти навчився малювати? ні.

ти навчився писати? ні.

ти навчився любити? ні.

ти вже народився,

але не знайшовся.

я вірю тому дядькові, він сказав, що треба вірити.

я вірю, що він налляє мені трохи щастя.

в нього очі добрі

Можна вічно блукати якимись загубленими вуличками з огидними багатоповерхіками і не менш бридкими смітниками на обочинах. Можна все життя шукати щастя, жаліти себе і викладати по 20 баксів за годину у не менш хворого, ніж ти, психотерапевта, а коли все ж фортуна усміхнеться тобі, жити з постійним страхом втратити все, що маєш. Можна постійно усміхатися і казати, що все прекрасно і життя - чудесна штука, але розуміти, що ніфіга, що в кімнаті срач, який впадло прибрати, що до зарплати ще тиждень, а в гаманці 50 гривень, що в універі завал, сусідка потроху спивається, діти в Африці все так само голодують і метро все так само буде переповнене. І все ж, відчувати, що небо над тобою таке чорне, що можна утонути, що листя з дерев опадає на землю і стає до млості затишно і радісно, що світ навколо не зміниться, але усміхається тобі трішечки частіше, ніж іншим, і що завтра буде новий день, який нашіптуватиме вітром на вухо: усе буде, як має бути.

образу і самотність по щоках

 розмажеш тушшю

продати треба щось, купити треба щось -

лише б не душу.

об вітер увітрись, незваний і німий

хай крик заглушить

розбити треба щось, зламати треба щось -

лише б не душу.

потрібно десь іти, потрібно пережить

із місця зрушить...

задарма віддала безцінне щось комусь.

напевно, душу.

я устала от вашей слабости

и от ваших немых высот

и от этой моей усталости

все сильней пламенит небосвод

я не знаю кому я предана

или продана. боль одна

только слышите? мне не ведомо

сколько кроется в бездне дна

и не важно что все потеряно

и не будет пути назад

предала все что мне было вверено

мне прямая дорога в ад

обливаясь холодными искрами

хоронить буду ночь под мостом

и глазами от ужаса быстрыми

сберегу непостроенный дом