Усе пішло не так ще на півдорозі сюди, у Жмеринці, коли мій поїзд різко тормознув і залип на місці набагато довше звичайного. У Деражню ми приїхали із 45-хвилинним запізненням, і заплановані мною на огляд міста 3 години суттєво скоротились.

Зрештою, я змусив себе поставитись до цього філософськи, бо змінити нічого не можна було. Деражня – крупний залізничний вузол, і зручно дістатись сюди можна тільки поїздом.

Подільське село П’ятничани відоме з 15 ст. Довгий час належало польському графському роду Грохольських, що заклали тут замок-палац. У минулому віці із зрозумілих причин село перестало їм належати, а потім і взагалі увійшло до складу Вінниці.

Попри те, що нинішні П’ятничани знаходяться фактично в пішохідній доступності від центру, вони зберегли сільську атмосферу, і є одним з наймальовничіших куточків міста на березі Південного Бугу із збереженими садибою та парком Грохольських. Окрім того, з двох сторін село оточене великим однойменним лісом із купою мальовничих озер. З них і почнемо.

Старовинні містечка і села, які мають по кілька сотень років віку, майже завжди можуть чимось здивувати. Навіть якщо час, війни і революції безслідно знищили найвідоміші їх принади. Усе одно, блукаючи їхніми вуличками, можна раптом наскочити на щось особливе.

У Борівці це, по-перше, цукровий завод. Але не тільки він.

Перекопська фортеця (Ор-Капу) була зведена у 1509 році турками і татарами, для того щоб перегородити єдиний сухопутний прохід у Крим. Це було неспокійне місце, як протягом усього часу існування Кримського ханства, так і після того. Таким воно є і зараз…

И все же я часто залезал на какую-нибудь из окрестных возвышенностей и глазел с высоты на кварталы и бухты. Несомненно, я чувствовал притягательность красоты, хоть, конечно, очень удивился бы, если б мне кто-то сказал, что я любуюсь пейзажем. Я и слова такого не знал.

Теперь-то, когда мои глаза научились распознавать и оценивать красивое, я понимаю, какой это был волшебно прекрасный город.

Анатолий Брусникин «Беллона»

Севастополь, безумовно, є одним із найбільш відомих туристичних місць Криму, і всі його численні пам’ятки популярні і багаторазово обійдені. У цій замітці я спробую розширити уявлення про місто, розповівши про менш знані цікавинки, які мені довелось знайти свого часу на його величезних просторах.

Почну із Балаклави. Про Балаклаву чули усі, а як щодо озера на в’їзді до неї?

Образи народних месників є у багатьох етносів світу. У англійців це Робін Гуд, в українців – Олекса Довбуш. Був такий герой і в історії кримських татар. Розбійник на ім’я Алім зі своєю ватагою грабував багатіїв, поміщиків та чиновників в середині 19 ст., а награбоване добро роздавав найбіднішим селянам.

Алім часто переховувався в глибокій ущелині з майже вертикальними схилами, яка згодом отримала його ім’я. Алімова балка лежить на підступах до села Баштанівка Бахчисарайського району.

Сюйренська фортеця цікава не тільки сама по собі, як середньовічне укріплення. Як це часто буває в горах, сама дорога до кінцевої точки (у даному випадку – з села Велике Садове) дуже гарна і живописна.

По завершенні мого «сімферопольського» періоду життя, який тривав майже 3 роки, у мене, як не дивно, майже не лишилось його фотографій, навіть щоб передати хоча б приблизне уявлення про місто. У моїй пам’яті воно так і буде нецікавим, демотивуючим і, мабуть, найбільш некрасивим в Україні.

Проте є і інша сторона Сімферополя, яка починається на його окраїнах. Шумне і брудне місто відступає, і перед вами відкривається первозданна природа кримського передгір’я. Тим більше, в такі місця можна дістатись звичайним міським автобусом.

Перша точка знаходиться за селом Фонтани. Автобус доходить до своєї кінцевої зупинки, а ми ідемо далі у тому ж напрямку, попутно оглядаючись на місто, яке звідси виглядає геть ляльковим.

Захотілось мені написати іще декілька заміток про Крим, а саме про подорожі 2012-14 років, коли я жив і працював у Сімферополі. Це важливо, в першу чергу, для мене самого. Бо, оглядаючись назад, якось неочікувано збагнув, що було то все не вчора, як весь час здавалось, а вже кілька років тому. І деталі та особливості тих подій поступово забуваються, а хочеться їх зберегти. Хоча б і таким чином.

Не знаю, коли я доведу до пуття фото, склею все до купи і опублікую, але ці тексти пишуться в лютому – чи не найгіршому місяці року, коли новорічна розслабуха залишились позаду, до потепління ще далеко, а на дворі все ще холодно, слизько й похмуро. У такі періоди особливо приємно згадувати щось тепле, яскраве і хороше. Навіть таке, що уже ніколи не повториться. Ну, з Богом.

Скалисте знаходиться зовсім недалеко від Сімферополя. Із зупинки ми вирушили спочатку до городища Бакла за межами села. Від самого початку воно виправдовує свою назву.

Як ви думаєте, що може бути кращим від намальованого котика? Правильно, намальований 3D Чеширський котик.