Десь тако раз на рік, коли починається календарний листопад (хоча листя давно вже опало насправді), а на землю опускається сірий туман, я їду в Київ, і не просто так, а на вечір, з можливістю щось подивитись по дорозі до столиці. Цього разу не став заморочуватись, і вибрав два містечка просто на шляху слідування електричок.

Перше із них – Борова Фастівського району. Селище сильно витягнулося уздовж залізниці, тому тут одразу дві зупинки, платформа Білки і станція Мотовилівка. Вийшов на Білках, на яких, власне, закінчив свою аналогічну подорож майже рік назад і в точно таку ж погоду.

1. Біля платформи знаходиться школа, яку смутно пам’ятаю з того разу, тільки уже затемна. Школа виявилась не проста, а колишня земська, 1915 року.

Аби розбавити традиційну тематику моїх заміток, та й взагалі. Бо ж нечасто знаходиш таке, що не просто з ходу подобається, а пробирає аж до мурашок і повністю лягає на поточний настрій. Група майже сусідська, із Кишинева (тож попутно вони стають і моїми улюбленими музичними молдаванами). Існують уже більше 10 років і в Україні виступали неодноразово, коли масові заходи ще не коштували 17 тисяч. Так що я, як завжди, швидко і вчасно роздуплився, та краще пізно, ніж ніколи.

Всім бобра і м’яса.

Як я вже згадував у попередніх розповідях про Мальту, на противагу суцільній міській агломерації на її півночі, південь острова – переважно сільська місцевість та стрімкі скелі над Середземним морем. Одне з найгарніших місць на цьому узбережжі має назву Дінглі.

1.

Про старообрядницьке місто на воді Вилкове та прилеглу до нього частину дельти Динаю за минулі кілька днів я розказав і показав усе, що бачив та знав сам. І на цьому був би фініш, якби не лишалося одне доповнення, а саме світанки. Дві ночі ми провели на турбазі «Пелікан», що знаходиться безпосередньо на березі річки, точніше, Очаківського гирла. І так як у цьому місці вихід до води якраз на південний схід, гріх було не пофоткати початок нового дня.

1. Нехай розслаблений режим вихідних і натякав на можливість виспатись довше, та й вогко-холодно вдосвіта біля води, але все ж натягую на себе всі теплі речі, озброююсь термосом, і вперед.

Сьогодні трішки розкажу і покажу, куди можна доплисти по дунайським рукавам із Вилкового. На південь від міста, як у західному, так і в східному напрямках могутня ріка розпадається на велику кількість каналів, між якими утворилися острови і плавні. То переважно дика незаймана природа – Дунайський біосферний заповідник, який став прихистком для тисяч ссавців та птахів, у тому числі для зникаючих видів.

1. Як виплисти із Очаківського гирла в Кілійське, на тій стороні – уже Румунія. Правда, нічого цікавого із життя Євросоюзу звідси не роздивишся, фотографував я найперше небо. Єдине румунське село напроти Вилкового називається Періправа, але, не дивлячись на очевидну назву, офіційного пункту пропуску між країнами тут немає.

Із Мдіни, середньовічної столиці Мальти, перемістимось у прилеглий до неї Рабат. Він виник як її передмістя, куди свого часу виселили всіх не-аристократів. А зараз навпаки Мдіна виглядає більше як шматочок Рабату, так от історія все розвернула.

1. Це уже без перебільшення саме місто, з 11 тисячами населення. Рабат великий, гамірний, пильний, людний, місцями облізлий та обвішаний дротами, одним словом – справжній.

Фортецю на цьому місці заснували ще фінікійці у 8 столітті до нашої ери і назвали її Малет. Вважається, що у дещо видозміненому варіанті саме це слово дало з часом назву всьому острову Мальта. Сам же Малет довгі віки був його столицею, а з початком арабського господарювання в 11 ст. отримав ім’я Мдіна, яке носить і зараз.

У давнину, коли захист від морських розбійників був більш ніж актуальним, розташування головного міста на узвишші якнайдалі від узбережжя виглядало цілком логічним. Та часи змінювалися, столиця переїхала у Валлетту, а Мдіна почала занепадати і зменшуватися.

1. Все, що залишилося від неї на сьогодні, вміщується у межах фортечних стін, площею близько десяти гектарів. Тут досі мешкають люди, усього-то близько 250 чоловік, переважно нащадки місцевої аристократії. Тим не менш, за доброю мальтійською традицією Мдіна має статус міста, хоча фактично є фортечним доповненням сусіднього Рабату.

Майже на півдорозі між сучасною та стародавньою столицями Мальти, Валлеттою та Мдіною, лежить Біркіркара – найбільше місто цієї країни і єдине, де мешкає більше 20 тис. чоловік. Хоча туристичний потік повз нього проходить значний, мало хто робить тут зупинку. А дарма.

1.

Після того, як походили по Вилковому ніжками, час пересідати на човен. Хоча насправді практично все у місті можна обійти по суші, без погляду із води уявлення було б неповним. Ну й у всякі цікаві місця можна доплисти зрештою.

1. Стартуємо із Очаківського гирла цілою флотилією. Мені пощастило потрапити в останній човен, із якого найзручніше її знімати.

Вилкове відноситься до тих міст, про які чули всі, але далеко не всі бачили. Певно, основна причина – віддаленість. Дельта Дунаю на самісінькому кордоні з Румунією, як не крути, – край цивілізації. І хоча дорогу від Одеси привели до ладу (раніше був жах епічний), їхати сюди, то все одно довга справа. Але воно того варте, адже кінцевим пунктом подорожі буде одне з найбільш незвичних міст України.

1.