Самотній вечір

Коли вона ввечері приходила додому, вона була віч-на-віч з собою, вона знімала ту маску, яку носила протягом дня і кожного вечора до неї приходило відчуття самотності. вдень вона була такою як всі, і посміхалася і сумувала....а от ввечері..то була її пора. Коли видно тіні і бачила свою власну тінь і вона розуміла, що крім неї нікого немає. Вона в порожній кімнаті і навіть та музика яка лунає в колонках, вже давно не лунає у її серці... там тиша, але не тиша спокою а скоріше тиша передчуття чи очікування...саме така. Вона вбиває, зїдає зсередини. Найбільше вона боїться самотності, а її найбільше в її житті. А хоче щастя, а воно обходить її стороною і тільки здалля може поглянути, та і то ненадовго. От і сьогодні вона сидить і відчуває як зводить скули і набирається сльоза, в горлі пересихає. Вона напружившись сидить не рухаючись, зжимає весь смуток душі в кулак і намагається не плакати....але як не заплачеш, коли ти одна....