Ліна Костенко

              Ганна Чубач

І ти приймеш мене як гостю: Посадиш в крісло, мовиш слово. І вийде все гранично просто Від поцілунків — до любові. А після... Боже мій, навіщо Було приходити сюди? Висока влада чоловіча Підкорить серце назавжди

І стане важко, стане гірко. Але вже нікуди втекти. І новорічну в небі зірку Моїм рукам не досягти. Не відректись, не відмолити, Того, що скоєно любов’ю. І я захочу довго жити. Ще довше — бути молодою/

Ганна Чубач

мою душу хоронить живцем.

Я не зможу ніколи померти.

Та боюся казати про це.

  ***

Вода у річці - стигне, стигне.

Листок на дереві - засох.

я думала, що я єдина.

А я - одна із багатьох.

   ***

У серці сад - не зацвіте,

Не буде полум'ям горіти.

Скажи хоч слово золоте,

Щоб срібний іній впав на віти.

   ***

Спішить дорога, що за нами.

Пилюка - сірістю паде.

Приходить віра тільки снами,

Що краще житьи нам буде.

                 Ганна Чубач

Скільки не здійснених мрій!

Колосом жита вицвіло літо

В бік недолюблених днів...

                 Ганна Чубач

                  Сильва Капутикян

Жіноча окраса одвічна,

Ти скільки вогню погасила,

На стукіт дверей не відкрила?!

У спалаху гасне бажання,

В тенетах тугих поривання,

Б'ють в груди холодні прибої

У пору весни золотої.

Буває. урветься терпіння,

Та враз заговорить сумління...

Сама дивоцвітами сяєш,

А скільки чуттів спопеляєш?

В жорстокості горда й велична -

Панує цнотливість одвічна.

                                  Лідія Шевело

Ми живемо в Ізяславі,

на Горині голубій.

Ми віками його славим

у труді і боротьбі.

тут історію сувору

ми для внуків бережем.

Пам'ятаєм наше вчора

 і в майбутній день ідем.
І сьогодні наше місто

вічно юне, молоде,

всіх вітає урочисто,

бо до нього свято йде.
Приїжджайте, любі друзі,

Надгориння кличе вас.

І зустріне по заслузі,

і пригостить в добрий час.

Гарне місто, добрі люди,

файна пісня, щирий сміх.

Наш Ізяслав радий буде

Привітати вас усіх.

                 Василь Кравчук

Стояли дні у черзі ні за чим.

А це прийшло - як спалах, як сваволя,

без дозволу, без права, без причин!

Ця непритомність розуму і серця,

цієї казки несходимий ліс...

І ні причин, ні просвітку, ні сенсу.

Летить душа над прірвою навскіс.

                                Ліна Костенко

Бо що ті сльози на моїх очах?

Хіба що нагадають роси-перли,

Що ми збирали їх в досвітній час.

Бо смуток мій - нешлюбная дитина,

Народжена задовго до весілля

Любові й щему в серці.

                                    Мій єдиний,

То вже тепер навіщо голосіння?

Коли до ніг схилялись трави, квіти

Й спліталися в коханні наші наші руки,

то ще тоді соснове верховіття

Для нас пророчило гірку розлуку.

Прийдешня мить минулого не стерла,

В нім дорога мені хвилина кожна.

Та я не плачу за коханням вмерлим -

Такую тугу виплакать не можна.

                                               Н. пукас

Гарячими тривожними губами.

А небо біло пахло голубами,

 А сонце тіні гнало до боліт…

Хтось маки цілував біля воріт.

Спішили перші відра від криниць,

У гніздах прокидались лелечата,

А зорі, що всю ніч були на чатах

(Моя й твоя),  у трави впали ниць…

Спішили перші відра від криниць…

Хтось голосом твоїм сказав ,,люблю''.

Хтось руки стиснув, променем облиті…

І я віднині в цьому щаснім літі

Не відаю, не знаю, що роблю…

Хтось голосом твоїм сказав ,,люблю''…

Та ранок нас в розлуку відпустив…

Але в чеканні зустрічі бентежнім

Я викладу твоє ім'я на стежці

Із макових червоних пелюстин…

А ранок нас в розлуку відпустив.

Та будуть вічно зорі, я і ти,

Наперекір метілям, вітру, зливі…

Судилось так, чи то такі щасливі

Дві наші долі, наші два світи,

Та будуть вічно зорі, я і ти.

                       Н. Матюх

Була сьогодні в школі на святі останнього дзвоника і згадався старенький вірш:

Останній дзвіночок шкільний...Хіба можна

Забути цей давній, замріяний час?

Останній дзвіночок! Ми - кожний і кожна -

З дитинства пішли. Юність кликала нас.

Безмежне, як море, життя нас чекало,

Нас кликали смуги незнаних доріг

І серце у грудях, мов птах трепетало,

Як вийшли зі школи, за рідний поріг.

Так швидко зминули ви роки зелені,

Під клекіт шкільних, незабутніх  дзвінків,-

Нам простір безкраїй наповнив легені,

Ми рушили в далеч на крилах вітрів.

...Повз школу знайому проходим - і нині

Ми ловимо світлі наспіви дзвінка.

І знов пелюстки яблуневі, весінні

У вікна летять, як хмаринка легка.

З тим нашим дзвінком розлучитись не сила-

Змовкаєм, як чуємо пісню шкільну,

Що нас провела крізь літа і зростила,

І нам показала життя далину.

                              Фарида Аліярбейлі

Сказавши в зустріч щось сумне.

В мені багато є любові.

Багато! Більше, ніж мене!

 ****

Мій гордий дух тебе возносив -

На цілий світ тебе любила.

А ти пробачення не просиш,

Що наступив на білі крила.

 ****

Ви пробачте мовчання мені.

Галасливим ніколи не вірю.

Барабани тому голосні,

Що вилазять із власної шкіри.

               Ганна Чубач

Я згодна жить без тебе.

Злетіть чи впасти, чи проклясти -

Одне обрати треба.

                      Ганна Чубач

Обнимаю... Немеют руки...
От восторга – в рывок дыханье.
Мы украли день у разлуки...
Неожиданное свиданье!
И слова вперемешку с лаской.
Поцелуй – продолженье взгляда.
Мы украденной нашей сказкой
Рвём скучнейшее слово – «Надо».
Мало времени... Торопливо…
Что бы всё!.. Что бы до предела!..
А в душе, где-то там – тоскливо...
Грусть струну теребит не смело…
Я взлетаю и ты взлетаешь…
Незаметно подкрался вечер.
Две слезинки… И убегаешь...
Плащ печали упал на плечи.
Взмах руки… И прощанье взглядом...
Безысходность - сплошная скука…
И задумчиво сядет рядом...
Обворованная разлука...

( Из интернета)

                                          ( с интернета)