Ми пливли у жовтому човні…
- 27.08.11, 17:20
" Ми пливли у жовтому човні…"
У кінці серпня 2011 року ми втрьох (я, моя сестра та її чоловік) вирушаємо в невеличку мандрівку Кальміусом. Є гумовий надувний човен, дух авантюризму, погода теж не проти. Що ж ще треба? Лише один ковточок літа та пригод, може, і останній у цьому році…
Виходимо з маршрутки в Червоному Жовтні, заходимо за село… Ідемо кілометри півтора… Останні живі істоти на нашому шляху–корови. Повільно пережовуючи поживні степові трави, вони проводжають нас у інший вимір – степовий…
Усе - хоч обертайся, хоч не обертайся назад, цивілізації не видно. І от він - степ! І вже «жовто цвіте звіробій, І синьо цвіте цикорій». Тут починається найгарніша й найчистіша ділянка Кальміусу. І, як співається в пісеньці, «Ми пливемо в жовтому човні, наші ноги шкрьобають по дні». Правда, «шкрьобають» рідко, в основному глибина річки така, що пливи собі й радій. Перекати та невеличкі греблі роблять нашу мандрівку більш яскравою і навіть трошки небезпечною. Найбільша гребля на нашому шляху – Морвинська. Човна приходиться обносити, щоб «Той, хто греблі рве» не зробив у ньому дірку.
А далі починаються казкові ландшафти. Гори змінюються рівнинами, невеличкі ліски - поодинокими деревами. У байрачних дібровах ростуть дерева та кущі: дуб, липа, акація, тополі, глід.
Іноді ми пливемо по справжньому каньйону. Скелі різних форм і розмірів товпляться обабіч берегів. Чудернацькі форми гір не дають відпочити фантазії: ось маленький бегемотик притиснувся до величезного татка-бегемота, гігантська черепаха хоче попити води, похнюплений спаніель визирає з-за гори, навіть Наполеон теж тут: обійнявся із своєю Жозефіною, і застигли вони обидва у камені на віки вічні. А ось і крутобока красуня-гречанка нахилилася, щоб помити свої ніжки в річці…
Ми дихаємо повітрям, настояним на пахощах трав: чебреці, деревії, шавлії, полину. Блакитний льонок ніжними зірочками вкрапляється в зелень степу. Росте тут і степове диво — ковила.
Ми дихаємо повітрям, настояним на пахощах трав: чебреці, деревії, шавлії, полину. Блакитний льонок ніжними зірочками вкрапляється в зелень степу. Росте тут і степове диво — ковила.
Уже вересень, і природа не шкодує яскравих фарб: зарості терну, шипшини та бузини буяють. Вітер ганяє й навішує на чагарники перекотиполе.
Полохливі дикі качки ховаються в заростях очерету, лелеки та степові орли пронизають над нами повітря.
А на березі під час привалу нас чекало справжнє диво. Сиділо воно під каменюкою. Отруйна самка павука каракурта трошки попозувала нам для фотозйомки і втекла від гріха. Чоловік сестри-вчений-біолог Максим пояснив нам «урочистість» моменту: зустріч з таким дивом небезпечна і вкрай рідка.
Мандри продовжуються. Тихо навкруги, просто неймовірно тихо... Під плескіт хвиль, що здіймають гумові весельця, ми пригадуємо походження гідроніму. Кальміус – від тюркського “міюш”, “міюс” – звивистість, ріг, поворот; отож Міус – “звивиста річка”. А Кальміус відома з літописів як “Кала” (мабуть, від “каяла” - скеляста), тоді назву ріки можна розшифрувати як “скеляста звивиста річка”. А ще є в нашій мові слова «калюжа», «каламутний»: значить, і в сиву давнину несла свої каламутні води річка Кальміус.
Кальміус...Мій вус... У кого ж були такі закручені довгі вуса? Якщо подивитися в Гуглі на той відрізок ріки, який ми пропливли від Червоного Жовтня до Гранітного (а це приблизно 17 кілометрів), то й справді можна побачити кальміуські «викрутаси», схожі на закручені вуса козака.
Тут, у селі нашого дитинства, Гранітному, кінцева «станція». Подорожі кінець. Бувай, дорогий мій Кальміусе, річко мого дитинства, до наступного літа! Бережи тебе Боже від важких металів, очисних споруд, «нечистих на руку» туристів та інших «холер» цивілізації!
"Завжди вертаюсь до неї з доріг я,
Тут мої витоки, спів солов"я.
Річка дитинства…Вона як повір"я:
Доки існує- існую і я..."
(С. Жуковський, донбасівський поет)
Світлини надаються нижче.
Кальміусом мандрувала й писала цей нарис Тетяна Остапенко.
Світлини зробили Леся Оліфіренко та Максим Нецвєтов. http://photo.i.ua/user/3533473/271459/7739543/
25
Коментарі
Діду
127.08.11, 20:06
Чудова мандрівка.
І я думаю над такою мандрівкою по річці Стир. Майнути з Луцька десь туди подалі в Поліські ліси.
Та все якось не складається...
Східняк
227.08.11, 20:10Відповідь на 1 від Діду
То треба просто все кинути та їхати!!!
Життя таке коротке!!!
Саничок
327.08.11, 20:11
Діду
427.08.11, 20:24Відповідь на 2 від Східняк
Золоті слова -- коротке...
Вже зостався сам...
Водою то хіба ні (в цьому році), а в село по гриби на три дні (більше не виходжу) махну точно.
Східняк
527.08.11, 20:33Відповідь на 4 від Діду
Чекатиму фотозвіт, а може і оповідання!
Люблю мандри та мандрівників (і сам, при нагоді, з задоволенням "блукав"
Гість: lyo Dnepr
627.08.11, 20:44
А фотки?
Діду
727.08.11, 21:10Відповідь на 5 від Східняк
Спробую перетворити збирання грибів на фотосесію...
Східняк
827.08.11, 21:20Відповідь на 6 від Гість: lyo Dnepr
На плівці...
Гість: Лъйошкин_Кот
927.08.11, 21:59
Бо я пам"ятаю,що саме Міус має зкрутки ніби козацький вус(то притока Дону,й дончани козакти так пояснюють назву),гіби від слів "мій вус"-Міус???
Mamay_
1027.08.11, 22:43