Рецензия: Тринадцатая сказка


Тринадцатая сказка - начинается как мистический женский роман. Немного затянуе начало меделенно погружает читателя в атмосферу... ретро. И, хотя события происходят почти что в наши дни, все время кажется, что речь идет о веках Джейн Эйр и Консуэлло. 
Такая "игра времени" дает атмосферу тайны, тревожности, и ты все время ждешь нападение, действие в стиле триллера, мистики, готики. В этом щемяще-ожидающем настроении проживаешь всю книгу.... но в то же время, когда всем тайнам находится разумное объяснение, не испытываешь разочарования.
Наоборт - развязка неожиданная, яркая, логичная. Она была бы невозможна "сейчас", но вполне вероятна для событий 60-летней давности.
Любовная линия?
Хм, ее, в традиционном понимании, нет.
В книге есть драма и даже любовное помешательство, но это, почти каждый раз, болезненная привязанность родственников: брата к сестре, сестер близнецов. Раскрывается природа эмоциональной зависимости близнецов и особенно, сиамских близнецов. Есть психологизм, трагизм внутрисемейных отношений. Выкапываются семейные тайны, в конце книги обнаруживается - в буквальном смысле - скелет в (сгоревшем) шкафу.  
Резюме: толстая книга, которую интересно читать после первых, слишком старомодных 20-и страниц. Винтажный психологический роман с готическим послевкусием. 
Рекомендуется интровертам и не только им :)

Сюжет - не скажу, чтобы было интереснее читать. Говорят, по книге уже снят фильм. 

Ірен Роздобудько. Мерці.

Детектив-триллер, який підкупив мене близькістю головного персонажа. Дуже влучно розкрита тема офісного кумівства, підлабузництва. І це при тому, що офісні стосунки в сюжеті не є головними. Інший ракурс, в якому можна побачити героїню – ракурс бідного дитинства, що також болюче апелювало до моєї підсвідомості. Звідкись із давнини виринали мої і чужі спогади про бідність, голод, про рішення за будь-якої ціни вилізти вгору.  На жаль у героїні ціна була дуже високою…

А ще для мене в цьому творі є любов до матері. Мама – це жінка, яку ми зможемо зрозуміти і пробачити тільки коли самі станемо батьками.

Щодо «дефективності» історії, то тут хочу зазначити таке: твір не є повноцінним детективом, в ньому немає розслідування, речових доказів, які приводять до вбивці. Вбивця встановлюється методом виключення підозрюваних (яких по черзі убивають у книзі). Але саме ця небезпека бути убитою для головної героїні і є основним джерелом інтриги, яка примушує із тривогою та завмиранням серця чекати розв’язки.


0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

100%, 2 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про "Ліцей слухняних дружин" Ірен Роздобудько

Книга ЛСД (це її коротка назва) потрапила мені в руки тому, що я дозріла почитати українську сучасну прозу та відкрити для себе сторінку із назвою Ірен Роздобудько. Сказати, що я задоволена – дуже мало. Правильно сказати – я захоплена, заінтригована, схвильована.

Легкий жіночий роман з детективною канвою став для мене відкриттям року: стільки у цьому сюжеті неочікуваних поворотів, прихованих послань, інтригуючих пригод. Книга тримала з першої сторінки і до останньої, я прочитала на одному духу – за одну ніч. Крім стрімкого сюжету, оригінальної ідеї в книзі мене захопили міркування про ролі чоловіка і жінки, умов їх подружнього щастя. Як жінка, я кожне слово роздумів про роль дружини переживала і обговорювала сама із собою. Згадувала свої ліцейські будні, своїх подруг, феміністок і не феміністок.

Це гарна книга, яка може доторкнутися до серця, хоча вона і написана в легкій манері жіночого детективу. Мені дуже приємно, що в Україні є такий автор, як Ірен. Шкода, що я не знала її творів раніше (а вони вже друкуються і друкуються з 2001 року).


0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

100%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.