Настрій... і Василь Стус.

Сиджу надвечір — при багатті,

бандура тужить у руках.

Бредуть тумани пелехаті —

ординський накривати шлях.

Кінь биту землю копирсає,

вітри у дубі шелестять,

нічна зірниця догоряє,

татари за горою сплять.

Куди ж податися самому,

коли ні душки довкруги?

Десь мертвого у папілому

мене загорнуть вороги.

Тож пий із кварти оковиту

добудь із дека дикий гук!

Долину, кровію политу,

пантрує невсипущий крук.

Та є ще люлька і шаблюка,

ще є пістоль і довгий спис.

Дарма, що світ, немов гадюка,

наліг на груди й горло стис.