18-летней давности...Год после смерти любимого мужа.

Так,я стала не та,що була. Став мій погляд,говорять,левиний...Подолати в собі все ж змогла те,у чому ніхто не винний.Знов--на вигляд розкута,проста.А той біль , що горить всередині, безнадія,печаль,пустота---непомітні сторонній людині.Не очікую я співчуття.Знаю,буде воно лицемірне.Не прошу подарунків життя.Все--двулике,підступне,невірне.Я пішла б у далекі світи.Але так воно,мабуть,скрізь.Треба сил,по житті щоб іти.Ну а плакати--вже нема сліз.Що ж, вдягну незалежний вид.Сміх і погляд--як сталь ножа.Коло серця--нетанучий лід,а за спиною...заздрість чужа.