Команда "проффесіоналів" та реформи "а-ля Даунбас"

  • 15.02.11, 23:38
Хто сказав, що в Україні з приходом до влади команди Віктора Януковича стало жити гірше? Хто це сказав??? Ти? Іді сюда, казьол, я тобі ща поясню!

Коли дивишся новини на центральних українських телеканалах, складається враження, що Україна - перша країна в світі... та що там в світі, безумовно, у всій галактиці за рівнем подолання наслідків світової економічної кризи, за рівнем демократії, за рівнем забезпечення прав і свобод людини і за всіма рівнями з усіх можливих рівнів. В країні успішно проводяться складні, але необхідні реформи, (за словами Віктора Федоровича скоро розпочнеться двадцять перша), невпинно зростає рівень ВВП, ситуація з інфляцією стабільна, влада вміло контролює ціни на товари першої необхідності, в країні формуються оптимальні, економічно зумовлені тарифи на комунальні послуги для населення, зростають зарплати, пенсії, стипендії.

Правда, існують деякі труднощі, восновному пов"зані з діяльністю минулої тупорилої влади, яка вела країну в прірву, але "команда проффесіоналів" їх долає з фантастичною і просто неймовірною впевненістю, що зайвий раз доказує про її винятковий проффесіоналізм.

Тому, таваріщі, чекати залишилось недовго. Ще зовсім трошки, і бідна, злиденна, корумпована Україна піде в історію, і не в ту історію, яку писали дурнуваті та ще й свідомі помаранчеві, а в історію, правильну, написану світилом історичної науки Дмитром Табачником та його російськими колегами, які теж є світилами не меншої ваги. 

В День студента Табачник зустрівся з студентами

  • 25.01.11, 22:37
Сьогодні в День студента Міністр освіти і науки Табачник провів зустріч з студентами. Як виявилось, з Табачником зустрілись тільки активісти організації "Молоді регіони", які принесли під будівлю міністерства пакунки з листами до Януковича. Листи були у вигляді анкет з переліком проблем студентів та пропозицій щодо їх вирішення. Кожен лист починався друкованого тексту подяки Януковичу за особисту участь в питанні про відміну платних послуг у ВУЗах.

Журналісти спитали Табачника, чому на зустріч з міністром були запрошені тільки студенти з молодіжної організації Партії регіонів. На це Табачник сказав, що всі інші некомпетентні, а тут потрібен конструктивний діалогlol

Глава одеської партії дивом врятувався в "Домодєдово"

  • 24.01.11, 20:02
Лідер партії "Родіна" Ігор Марков ледь не став жертвою вибуху в аеропорту "Домодєдово". Він був одним з пасажирів рейсу авіакомпанії "Трансаеро", який вилетів з Міжнародного аеропорту "Одеса" і приземлився о 16.07 за місцевим часом в "Домодєдово". "Ще 3-4 хвилини, і я б сам міг опинитися в епіцентрі вибуху. Те, що я побачив - це клуби диму. Ми всі відбігли назад. Водій, який зустрічав, отримав легку контузію", - сказав Марков в ефірі одеського телеканалу "АТВ" по телефону з Москви. Політик не зміг відповісти, чи постраждав хтось із пасажирів рейсу.

Чому ж гинуть прості люди, а сволота жива???angry

Гілки влади пустили корені в закрома Батьківщини.

  • 20.01.11, 20:38

Гілки влади пустили корені в закрома Батьківщини. Або: Чому "не росте кокос"

Як заявляє нинішня влада, останні роки в Україні все було надзвичайно погано - вочевидь, дуже погано було і в ті 4 роки, коли Віктор Янукович був прем’єр-міністром, та в ті 16 років, коли Микола Азаров писав бюджети України. Напевно, так воно і є. Проте, влада мовчить про те, що сама умудрилася наробити. Коментуючи необхідність пенсійної реформи, президент Віктор Янукович відзначив: "Сьогодні кількість пенсіонерів зростає, кількість працюючих людей скорочується. Якщо ця динаміка буде продовжуватися далі, то куди ми прийдемо?". Питання до влади: як же може тривати "ця динаміка"? А як же 50 мільйонів українців у 2020 році, обіцяних президентом у його виборчій програмі? Тож, навіть у президента немає жодних сподівань на виконання власних передвиборчих обіцянок… Тим часом, згідно з експрес-випуском Державного комітету статистики, у 2010 році вперше з 2005 зафіксовано падіння народжуваності і тенденція до наростання спаду населення. За перші 11 місяців 2010 року в Україні народилися 456,9 тисяч немовлят, що на 14,5 тисяч менше, ніж у 2009 році, а показник природного спаду населення зріс з 172,6 тисяч у 2009 році до 181,5 тисяч у 2010. Віктор Янукович у своїй офіційній передвиборчій програмі обіцяв зростання населення України до 50 мільйонів до 2020 року. А в реальності замість обіцяного зростання на 500 тисяч на рік країна отримала падіння населення на майже 200 тисяч. У глобальному рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму 2010-2011, Україна спустилася на сім позицій порівняно з минулим роком і опинилася на 89-ому місці серед 139 країн світу між Албанією і Гамбією. У 2010 Україна посіла 164 місце в рейтингу економічних свобод Herіtage Foundatіon та газети Wall Street Journal серед 179 країн світу, опустившись на 2 позиції у порівнянні з минулим роком. Головна причина – корупція. За даними Всесвітнього банку і International Finance Corporation у 2010 за легкістю ведення бізнесу Україна виявилася на передостанньому місці в СНД після Узбекистану. Покращення ділового клімату за підсумками цього року демонструють усі країни Східної Європи – від Чехії і Угорщини до Румунії. Єдиний виняток – Україна. Індекс інвестиційної привабливості, оприлюднений "Європейською бізнес асоціацією" (EBA), показав погіршення оцінок бізнесом інвестиційного клімату в Україні. За підсумками III кварталу цього року індекс знизився з 3,25 до 3,2 бала (за 5-бальною шкалою). Оцінка поточного інвестиційного клімату знизилася з 3,8 до 3,6 бала. За даними Світового банку за простотою процедури сплати податків Україна перебуває на 181-му місці з 183. Світовий банк визнав неефективним щойно ухвалений Податковий кодекс за збереження надскладної системи адміністрування податків, ускладнення сплати ПДВ, тиск на експортерів продукції сільського господарства, що стримуватиме розвиток цієї галузі. Кількість платежів бізнесменів до бюджету, за даними Світового банку, є найбільшою в світі – 135 (183 місце з 183). Між тим, приміром, у Швеції є 2 податкових платежі, у Норвегії – 4, у Сінгапурі – 5. Розрекламована владою "податкова реформа" залишила після себе одне запитання: навіщо це все було городити, псувати нерви бізнесу, для якого, як відомо, потрібна тиша? За офіційними даними Держкомстату України, за перше півріччя цього року злочинність зросла на 28,2% з тяжких і особливо тяжких злочинів, які завжди реєструвалися, тож цей факт не можна списати на хиби попередньої статистики. За попередніми даними Державного казначейства, чисте зростання держборгу склало 81,2 мільярди гривень, або близько 25% від усього обсягу боргу. 2010 рік став роком одного з найстрімкіших зростань державного боргу в історії України. Країна підійшла до критичного рівня державного боргу – 42% від ВВП. За даними Рахункової палати, розмір прожиткового мінімуму (і всі соціальні виплати, прив‘язані до нього) збільшився з 1 січня до 31 грудня на 2,2%, проте з урахуванням індексу споживчих цін знизився на 7,2%. Але хто повірить, що в Україні за цей час було 9,4%, а не, приміром, 40% інфляції по базових для населення групах товарів? Микола Азаров ще на початку року заявив, що Україна має збільшити видобуток власних енергоносіїв. Тим часом, нафтогазовидобувні підприємства в 2010 році скоротили видобуток газу на 5,3%, порівняно з 2009 роком, а нафти і газового конденсату – на 10,3%. Нині влада хвалиться, що зростання економіки за підсумками 2010 було на рівні 4,0%. Але при цьому не говорить про те, що зростання світової економіки у 2010 за даними Світового банку було практично таким же – 3,9%. А зростання економіки країн, що розвиваються і на які Україна природним чином повинна рівнятися, становило у 2010 7%. Тобто економіка України росте майже в два рази повільніше, ніж зростають співмірні країни. І це при тому, що падіння України в попередньому році було чи не найглибшим, і нині просто фіксується "ефект відскоку". Власне, різниця між 7 і 4 і є приблизним наслідком "корупційного податку". За такою траєкторією Україна йде не до двадцятки найрозвиненіших держав, як це обіцяв Янукович у своїй програмі, а, в кращому разі, до двадцятки найрозвиненіших держав Африки. Нещодавно голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк рекомендував жителям України в наступному році "ще жорсткіше підтягнути пояси". "Оскільки за п`ять років, за принципом класика марксизму-ленінізму – "крок вперед і три назад" – було зроблено п`ять кроків назад за час тієї президентської влади" – зазначив Близнюк. Крім того, Близнюк підкреслив, що "2011 рік – це рік, коли, додатково до всього іншого, вже треба буде починати віддавати борги, які нагребли раніше". І це при тому, що пік народного споживання в Україні припав на 2006-2008 роки, до такого рівня країна "з затягнутими пасками" буде йти ще довго і навряд чи дійде при цій владі. Як кажуть, поки не настане завтра, не зрозумієш, як тобі було добре вчора. А нині влада говорить про світле майбутнє. Цікаво, а де вона "заникала" світле сьогодні? Ось як, наприклад, влада "затягнула паски" сама. У бюджеті-2011 витрати президента збільшено на 40,9%, Генпрокуратури на 77,8%, витрати на утримання резиденцій, ведення мисливського господарства – на 50,5%, утримання санаторно-курортних закладів збільшено – на 82%, поліклінічне обслуговування депутатів, керівників – на 20%, стаціонарне медичне обслуговування депутатів, керівників – на 62,6%. Примітно, що керівники значно успішніших країн ЄС, усвідомлюючи свою долю відповідальності за стан своїх країн, скорочують витрати на себе – де на 10, де на 20, а де й на 50%. А яка ж ефективність влади в Україні? Упродовж усього року влада нагадувала вершника без голови, що скаче на чолі ескадрону – вона то "розробляла" рішення, то вносила їх у Верховну Раду, то звідти забирала. За даними дослідження індексу сприйняття корупції "Транспаренсі Інтернешнл" у 2010 34% громадян України визнали, що цього року давали хабарі, у порівнянні з 21% у 2009. Для прикладу, в державах ЄС і США у 2010 по 5% громадян зізналися в тому, що давали хабарі. Не працює й звичне посилання на "пострадянську специфіку": у Грузії в дачі хабарів зізналося всього 3%. Як свідчать дані цього дослідження, в Україні у 2010 було більш ніж учетверо більше громадян, які вважають, що ситуація з корупцією у 2010 погіршилася, ніж оптимістів. Влада явно сприяє скандальній фірмі, яка ввозить безмитно нафту в Україну і вже завдала збитків близько мільярда доларів безпосередньо державному бюджету. Без тендерних процедур розподіляються гроші на Євро-2012, відбуватимуться закупівлі електрики і газу органами державної влади. Чого варте відстоювання Миколою Азаровим нинішніх схем уникнення оподаткування при використанні Кіпрського офшору під сміховинним приводом, що "Україна – передбачуваний партнер", а "Кіпр – член ЄС". На цьому тлі заяви про боротьбу з корупцією з боку влади виглядають як відвертий "стьоб" над громадянами і над країною, яку "таланти" "імєют". Тим часом від імені президента Януковича внесено законопроект, який фактично легалізував хабарі. За хабарі обсягом до 4 тисяч 705 гривень, нічого не передбачено, крім штрафу в 70 тисяч гривень. Це значить, що хабарницькі "піраміди", які широко існують в країні, банально легалізуються. З таким рівнем здирництва дивно, що в Україні взагалі ще щось виробляють. І ця проблема справді об’єднує всю країну – не лише громадян, а й тих же бізнесменів з Партії регіонів. А поки що влада знаходить винних у "досягненнях", на яких можна все звалити, або, принаймні, переключити увагу. Кричущим випадком репресій стали арешти організаторів Майдану-2 під блюзнірським приводом вбивання ними "кілочків" на Майдані. Президент Янукович після ветування проекту Податкового кодексу заявив, що він порушував конституційні права громадян. Тому логічно було б сказати "Б" і переслідувати чиновників, які за державний кошт написали проект, який за словами президента, здійснював замах на конституційні права громадян, та ще й за державний кошт зімітували "всенародне обговорення" (назване віце-прем’єром Тигіпком в прямому ефірі "маячнею"). У ході підготовки урядом некомпетентного Податкового кодексу близько восьмисот тисяч людей по всій країні зазнали матеріальних збитків внаслідок відволікання на протести від своєї повсякденної діяльності. Очевидно, компенсувати ці збитки зобов'язаний уряд. І не з державного бюджету, а з коштів і майна чиновників, відповідальних за розробку некомпетентних рішень. Коли підприємців були десятки тисяч на майданах по всій країні, Янукович з Азаровим прийшли до них пити чай. Коли їх лишилося кілька десятків – їх уночі розігнали "Беркутом". Нинішня влада демонструє, що розуміє тільки силу. Але, схоже, не до кінця розуміє, що власноруч готує собі таким своїм ставленням. Хоча, може, й розуміє, просто на цей випадок є вертолітні майданчики. Тим часом суд відпустив на волю 12 міліціонерів, що займалися грабунком перехожих у Криму. Бо грабіжники – соціально близькі? Син депутата-регіонала й голови "Укравтодору", який, за даними ЗМІ, зізнався у вбивстві й рекеті, відпущений на волю. Як сказав його батько, "слідство оцінить усі розклади". У цей час майже півтора десятки громадян заарештовані за причетність до знищення ідолища Сталіна, прототип якого винний у смерті десятків мільйонів людей по всьому світу, і чи не найбільше – в Україні. Це все одно, якби після війни воїнів-переможців карали за зняття з будинків українських вулиць назв "Гітлер-штрассе". Два запорізькі парадокси. Підрив церкви з прихожанами чинними й колишніми служителями Московського патріархату, в результаті якого загинула людина і постраждало ще 9, не є терористичним актом. А ліквідація ідола Сталіну, який обурює більшість громадян України, і в результаті якої ніхто не постраждав? Невже Сталін для нинішньої влади живіший за десяток громадян України? Чи живіший за всіх живих?

Олександр Палій,  УП.

Голодомор? «Дайте в руки мне гармонь»!

  • 30.11.10, 20:41

15:05 | 29.11.2010 р. Високий Вал

Один з пильних читачів і завзятий коментатор повідомив «Високому Валу» про запис у блозі Наталії Максимець – депутата Луганської міськради від Комуністичної партії України. Сам запис жодних коментарів не потребує:

Дайте в руки мне гармонь

Опубликовано 26 ноября 2010 в 23:56, помещено в рубрику «И что с этим делать» и отмечено тегами вкусненько, добро пожаловать, дружба, приятно

Сегодня обратились за каментом с одного местного новостийного интернет-ресурса: а как вы, Наталия Анатольевна, относитесь к признанию голодомора геноцидом? Коллег с этого ресурса я уважаю, некоторых даже люблю, поэтому ответила официально и вежливо. А вообще, завтра, пока некоторые больные на голову голодоморцы будут свичкы у викнах палыты та голодуваты на знак пошаны до померлых, мы собираемся нашей старой, дружной компанией и устраиваем пиршество – шашлык из свинины замочен мальчиковой половиной, они же занимаются напитками, девчоночья половина кудесничает на счет всяких оливье и пироженок с мороженками; будем вкусно есть, шутить и даже танцевать. ЗЫ. Я сначала не хотела – мне ж пить нельзя; думала: не хочу смотреть на пьяные мордашки друзей, чувствовать себя белой вороной в хмельной компании. Но друзья, во-первых, пообещали мне соки-воды-чаи в неограниченном количестве, а во-вторых, сказали: Ната, трудно первые две-три рюмки, а потом тыбудешь веселиться, наблюдая за нашими чудачествами. В общем, убедили :)

Радянський геноцид в Україні

Радянський геноцид в Україні (текст 1953 року)

Цей невеличкий текст, який досі залишався фактично невідомим на пострадянському просторі, є справжньою інтелектуальною і правничою сенсацією. В ньому факт скоєння геноциду щодо українців із боку більшовицької влади описує й аргументує сам Рафаель Лемкін – автор концепції геноциду, яка лягла в основу всіх сучасних міжнародних і національних правничих актів.

Масове вбивство народів і націй, яке характеризувало просування Радянського Союзу в Європу, не є новою ознакою його політики експансії. Не є воно і нововведенням, вигаданим просто для того, щоб створити однорідність із відмінностей поляків, угорців, балтійців, румунів, які тепер залишаються на окраїнах радянської імперії. Натомість це була довгострокова характеристика навіть внутрішньої політики Кремля, для якої теперішні можновладці мали достатній прецедент у діях царської Росії. Це справді необхідний крок у процесі «з’єднання», що, як гаряче сподіваються радянські вожді, створить «радянську людину», «радянську націю». Щоб осягнути ту ціль, ту об’єднану націю, кремлівські вожді радо знищать нації і культури, які здавна заселювали Східну Європу.

Те, про що я хочу говорити, – це, мабуть, класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації, а саме – винищення української нації. Як я сказав раніше, це тільки логічний наступник таких царських злочинів, як потоплення 10 тисяч кримських татар на наказ Катерини Великої, масові вбивства Івана Грозного при допомозі «відділів СС» – Опричнини, винищення царем Миколою І польських національних лідерів і українських католиків і низка єврейських погромів, які періодично плямували російську історію. Все це мало свої відповідники в межах Радянського Союзу – нищення інґерманландців [Ingerian nation], донських і кубанських козаків, республіки кримських татар, балтійських націй Литви, Естонії і Латвії. В кожному випадку це вияв тривалої політики ліквідації неросійських народів шляхом усування вибраних частин суспільства.


Україна становить частину південно-східного СРСР, яка дорівнює просторам Франції й Італії і має населення приблизно 30 [описка у тексті: правильно – 40] мільйонів. Будучи російською житницею, через своє географічне розташування вона стала стратегічним ключем до нафти Кавказу й Ірану та до всього арабського світу. На півночі вона межує з Росією. Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї. Нічого дивного, що комуністичні вожді надавали якнайбільшого значення русифікації цього самостійно мислячого члена їхнього «союзу республік» і вирішили переробити його і пристосувати до свого зразка єдиної російської нації. Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія – все є інакше. …Він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати українця до прокрустового зразка ідеальної радянської людини.

Українське населення є дуже вразливе до расового вбивства його вибраних частин, тому комуністична тактика не наслідувала взірця німецьких нападів проти євреїв. Українська нація є надто багатолюдна, щоб можна було її цілковито знищити ефективним способом. Однак її релігійне, інтелектуальне і політичне керівництво, її вибрані і вирішальні частини є доволі малі, і тому їх легко ліквідувати. Саме тому радянська сокира з повною силою впала на ці групи за допомогою відомих знарядь масового вбивства, депортації і примусової праці, заслання і голоду.

Ця атака виявила систематичний шаблон: увесь процес повторювано знову і знову, щоб протистояти новим спалахам національного духу. Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, щоб паралізувати решту організму. У 1920, 1926 і знову в 1930–33 роках вчителі, письменники, митці, мислителі і політичні провідники були ліквідовані, ув’язнені або депортовані. Як подає журнал Ukrainian Quarterly (Український квартальник) за осінь 1948 року, тільки в одному 1931 році були заслані в Сибір 51 тисяча 713 інтелектуалів. Така сама доля зустріла принаймні 114 визначних поетів, письменників і митців – найвидатніших культурних провідників нації. За приблизними підрахунками, принаймні 75 відсотків українських інтелектуалів і професіоналів у Західній Україні, на Закарпатті і на Буковині були брутально винищені росіянами. (Ukrainian Quarterly, літо 1949).

Поряд з атакою на інтелігенцію ішов наступ на Церкву, священиків і церковну ієрархію – «душу» України. Між 1926 і 1932 роками було ліквідовано Українську Автокефальну Православну Церкву, її митрополита (Липківського) і 10 тисяч священиків. У 1945 році, коли радянська влада була встановлена в Західній Україні, подібна доля зустріла Українську Католицьку Церкву. Факт, що перед ліквідацією цієї Церкви їй запропонували можливість приєднатися до Російського Патріархату в Москві – політичного знаряддя Кремля, – вказує на те, що єдиною ціллю тієї акції була русифікація.

За два тижні перед конференцією у Сан-Франциско 11 квітня 1945 року загін військ НКВС оточив кафедральний собор Св. Юра у Львові та арештував митрополита Сліпого, двох єпископів, двох прелатів і кількох священиків. Всіх студентів міської богословської семінарії вигнали зі школи, а професорам подали до відома, що Українська Греко-Католицька Церква перестала існувати, що її митрополит арештований і що його місце посяде єпископ, призначений радянською владою. Такі акції були повторені всюди в Західній Україні і поза лінією Керзона в Польщі. Принаймні сім єпископів були арештовані або пропали безвісти. На цій території на волі не залишилося жодного єпископа Української Католицької Церкви. 500 священиків, які зібралися, щоб протестувати проти радянської акції, були розстріляні або арештовані. По всьому краю було вбито сотні священиків і мирян, а тисячі заслано до таборів примусової праці. Цілі села були знелюднені. Під час депортації родини навмисне розділяли: батьків – на Сибір, матерів – до цегельних заводів у Туркестан, а дітей – до комуністичних домів на «виховання». За злочин бути українською Церкву було проголошено організацією, шкідливою для добробуту радянської держави, а її членів записано в радянських поліційних досьє як потенційних «ворогів народу». Фактично, за винятком 150 тисяч членів у Словаччині, Українська Католицька Церква була офіційно ліквідована, її ієрархи ув’язнені, її духовенство розігнано і депортовано.

Ці атаки на «душу народу» мали і матимуть серйозні наслідки для «мозку» України, адже значна частина інтелектуалів традиційно походила з родин духовенства, самі священики були провідниками в селах, а їхні дружини очолювали благодійні організації. Чернечі чини завідували школами та опікувалися більшістю благодійних організацій.

Третє вістря радянської атаки було спрямовано проти фермерів – великої маси незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку вживали проти них, є, мабуть, найстрашнішою з усіх – виморювання голодом. Протягом 1932 і 1933 років 5 мільйонів українців померли від голоду; жорстокості, яку 28 травня 1934 року 73-й Конґрес (США) засудив як нелюдську. Була спроба схарактеризувати цю кульмінацію радянської жорстокості як економічну політику, пов’язану з колективізацією пшеничних ланів, а отже, з потребою у ліквідації куркулів – незалежних фермерів. Але насправді великомасштабних фермерів в Україні було дуже мало. Радянський письменник (насправді йшлося про генсека ЦК КП(б)У, який разом із тим був партійним публіцистом, речником) Косіор заявляв у газеті «Ізвестія» від 2 грудня 1933 року: «Український націоналізм – це для нас головна небезпека». І, щоб викорінити цей націоналізм і встановити жахливу одноманітність радянської держави, принесли в жертву українське селянство. Метод, застосовуваний в цій частині плану, не обмежувався якоюсь окремою групою. Потерпали всі – чоловіки, жінки, діти. Врожай того року був достатній, щоб нагодувати людей і худобу в Україні, хоча дещо менший, ніж попереднього року. Правдоподібно, великою мірою це було спричинено боротьбою довкола колективізації. Однак голод був потрібний радянській владі, отже, вона створила його «на замовлення», накладаючи надзвичайно високу зернову квоту як державний податок. Більше того, на тисячах акрів пшеницю ніколи не було зібрано – врожай залишили гнити на полях. Решту збіжжя звезли до державних зерносховищ для зберігання до часу, поки влада не вирішить, як розподілити зерно. Велику частину цього врожаю, такого життєво важливого для українців, експортували за кордон, щоб дістати кредити.

Зіткнувшись із голодом на фермах, тисячі людей покинули сільські околиці і подалися до міст жебрати за їжею. Коли їх виловлювали і висилали назад у села, вони залишали своїх дітей у містах в надії, що хоч вони зможуть вижити. Таким чином, тільки в Харкові залишено 18 тисяч дітей. В селах із тисячним населенням виживала сотня; в інших – половина людей зникала, … кожного дня гинуло 20–30 людей. Людоїдство стало звичайним явищем.

Московський кореспондент газети Christian Science Monitor В. Генрі Чемберлин писав у 1933 році:

«У цій апатії і зневірі комуністи вбачали саботаж і контрреволюцію та з безжальністю, притаманною самовдоволеним ідеалістам, вирішили не припиняти голоду, щоб таким чином провчити селян. Допомога колгоспам була надана, але в недостатній мірі і так пізно, що вже загинуло багато людей. Селяни-одноосібники були залишені напризволяще; а далеко вищий рівень смертності серед селян-одноосібників виявився найсильнішим аргументом за вступ до колгоспів».

Четвертим кроком у тому процесі стала фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації. Між 1926 і 1939 роками частка українців в населенні України знизилася з 80 до лише 73 відсотків. Внаслідок голоду і депортації українське населення зменшилося в абсолютних числах з 23,2 мільйонів до 19,6 мільйонів, тоді як неукраїнське населення зросло на 5,6 мільйонів. Якщо взяти до уваги, що колись Україна мала найбільший рівень приросту населення в Європі, приблизно 800 тисяч річно, то можна легко побачити, що російська політика досягла свого.

Такими були головні кроки систематичного нищення української нації, її поступового поглинання новою радянською нацією. Звертає увагу факт, що не було спроб цілковитого знищення, подібного до німецького методу атаки на євреїв. Все-таки, якщо радянська програма буде цілком успішна, якщо інтелігенція, священики і селяни можуть бути викорінені, Україна загинула б так само, як коли б було убито кожного українця, бо вона втратила б ту частину народу, яка зберігала і розвивала її культуру, її вірування, її спільні ідеї, які керували нею і дали їй душу, що, коротко кажучи, зробило її нацією, радше ніж масою людей.

Не обходилося і без масових нерозбірливих убивств – вони просто не були складовою частиною плану, скоріше випадковістю. Тисячі були страчені, а незліченні тисячі були запроторені на певну смерть у сибірських таборах праці.

Місто Вінницю можна назвати українським Дахау. У 91 могилі лежать тіла 9 тисяч 432 жертв радянської тиранії, розстріляних НКВС у 1937 або 1938 роках. Тіла лежали приблизно від 1937 року на справжніх кладовищах поміж нагробками, в лісах і (яка страшна іронія!) під танцювальним майданчиком, аж поки їх не відкрили німці в 1943 році. Про багатьох із тих жертв радянська влада повідомляла, що вони були заслані на Сибір.

Україна має також своє Лідіце – село Завадка [Морохівська], знищене польськими прибічниками Кремля в 1946 року. Польська Друга дивізія атакувала цю місцевість тричі, вбиваючи чоловіків, жінок і дітей, спалюючи житлові будинки і забираючи господарську худобу. Під час другого нападу червоний командир заявив уцілілим мешканцям:

«Така сама доля зустріне кожного, хто відмовиться виїжджати в Україну. Отже, я наказую, щоб впродовж трьох днів село було залишене, інакше я вб’ю кожного з вас».

Death and Devastation on the Curzon Line, by Walter Dushnyk
(Володимир Душник, «Смерть і спустошення по лінії Керзона»)

Коли село було остаточно евакуйоване, серед 78 мешканців, що вижили, було тільки четверо чоловіків. Протягом березня того ж року два інші українські села були атаковані тим самим червоним загоном, і з ними повелися більш-менш так само.

Те, що ми тут бачили, не стосується виключно України. План, що його радянська влада там використовувала, повторювався і далі повторюється. Це є суттєва частина радянської програми експансії, бо вона пропонує швидкий шлях для уніфікації різноманітних культур і націй, які складають радянську імперію. Те, що цей метод несе зі собою невимовні страждання мільйонам людей, не завернуло радянську владу з їхнього шляху. Навіть якби не було іншої причини, тільки ці людські страждання, ми мусили б засудити той шлях як злочинний. Але це ще не все. Це не просто справа масового вбивства. Це є справа геноциду, знищення не лише окремих осіб, але й культури і нації. Навіть якби було можливо досягти (знищення культур і націй) без страждань, ми все-таки були б змушені це засудити, бо все те, що формує націю – споріднення умів, єдність ідей, мови і звичаїв – становить один із найважливіших наших засобів цивілізації і прогресу. То правда, що нації зливаються і утворюють нові нації (ми маємо приклад цього процесу в нашій власній країні (США), але це злиття полягає у привнесенні найвищих цінностей, що їх має кожна культура, до спільного фонду благ. Саме таким способом світ посувається вперед. Отже, що ми вважаємо неправильним в радянських планах, окрім дуже важливих проблем людських страждань і людських прав, – це злочинне марнування цивілізації і культури. Бо радянська національна єдність твориться не об’єднанням ідей і культур, але цілковитим знищенням усіх культур і всіх ідей, за винятком однієї – радянської.
Сторінки:
1
2
попередня
наступна