Я дихаю цим небом,
воно проходить крізь мене
наближуючись на відстань
прямого подиху.
Воно залишає сліди
на моїх очах
і тепер в мене теж є краплинка неба.
Все в цьому світі змінюється,
але ж не світло твоєї посмішки,
не дурман твого тіла,
не те, що ми звикли називати коханням.
Все це залишається…
залишається димом в моїй голові.
Дим і небо, небо і дим…
Присмак твого дотику не залишає сумнівів,
не залишає вибору,
не залишає думок…
Лише дим і небо, небо і дим…
Немає більше слів…
немає рим.
Максим Волохань http://www.virsh.com.ua/poems/8261
Коментарі