Профіль

Гала

Гала

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Останні статті

сніг

  • 14.11.16, 13:03
Не чіпайте сніг, це на Новий рік!!!!

 

\

Байда

  • 09.11.16, 16:56
Байда
Bajda

8 листопада 1517 р. День Дмитра. На Тернопіллі у містечку Вишневець на геть порослій лісом горі, під якою в’юниться річка Горинь, замок Вишневецьких боронився в облозі. Тут були великий князь Костянтин Острозький, князі Збаразькі, Чарторийські та Юрій Радивіл /Радзивіл/. Бій із татарами хана Менглі – Гірея вони виграли, захопили татарський табір, звільнили бранців. А Іван Вишневецький одержав персональний подарунок: під час бою княгиня Анастасія народила йому сина. Усі славні вояки були запрошені на хрестини. Хрещеними батьками хлопчика стали князь Костянтин Острозький і княгиня Радивіл. Коли священик спитав, яке ім’я дати синові, князь Іван сказав:
– Дмитро хай називається, бо серед бою з поганцями народився, то хай буде їм страшний, як Святий Дмитро. Хай носить ім’я славного предка Дмитра-Любарта Гедиміновича.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Дмитрик визначався в науках, але перевагу віддавав воєнному ремеслу. Першу лицарську славу юнак здобув під проводом 70-літнього князя Острозького.
Двадцятилітнім княжич звернувся до батьків: «Благословіть мене в дорогу! Хочу йти в Черкаси, до Остапа Дашковича». І став аристократ правою рукою намісника черкаського, згодом обійняв посаду намісника черкаського й канівського. У Черкасах і сьогодні через центральну площу проходить вул. Дмитра Вишневецького-Байди, веде до колишнього Черкаського замку, резиденції старости Черкаського кн. Дмитра Вишневецького.
У Острозі, 36-річний Дмитро закохався у 14-річну Гальшку (Лізавету), онуку князя Костянтина, дочку Іллі та Беати Острозьких. Та впала дівчина в око й князю Сангушку, який узяв замок у Острозі й змусив священика здійснити таїнство шлюбу. Так Гальшка стала Сангушко, про її нещасливу долю написано чимало. З того часу Дмитро Вишневецький не закохувався.
Тож князь Вишневецький і 300 його воїнів узялися будувати Січ, аби ворог не міг їх застукати у власному гнізді. Коли замок на малій Хортиці збудували, почали козаки кошового обирати. Звернулися до Вишневецького, а той подякував і попросив князем себе не величати.
– А як же тебе звати? Не хочеш князювати, значить, прийшов байдикувати, то й звися Байдою.
Так представник славного аристократичного роду став патроном козацької республіки. Заложивши оборонне гніздо козаччини у самому центрі Дикого Поля, Байда вирішив приборкати й задавити Кримську орду силами України та сусідніх держав. Пробував князь шукати союзників у Литві, у Московщині. У Михайла Грушевського читаємо: «Вишневецький із запалом віддається…модному тоді спорту – боротьбі з татарами». Разом із козаками він здійснив великі походи на Крим: у 1556 році, у 1558 році дійшов до Перекопу, наступного року керував облогою Азова, у 1561-му захопив кілька фортець у Криму й наблизився до Кафи. 2 липня 1559 р. чотири османські документи згадують про атаку, здійснену «Дмитрашкою (Вишневецьким) і невірними (козаками)» на фортецю Азов.
Італійські хроніки другої половини XVI ст. називали Д. Вишневецького «Великим воїном» – «Un grand soldato», король Сигізмунд ІІ Август надав українському князю винятковий титул «стражника на Хортиці».
Останні роки життя Дмитра Вишневецького пов`язані з іменем авантюрника Альбрехта Ласького. Того, що 20-літнім одружився з 50-річною княгинею Беатою Острозькою – матір`ю нещасної Гальшки. Юний Ласький, певно, втратив розум від щастя: він ув`язнив дружину в Словаччині і не випускав до кінця її віку. Коли 1562 року Байда разом із Альбрехтом Лаським поїхали до Варшави, на сеймі вітали їх оваційно, король ласкаво прийняв. У скорому часі Байда захворів, була гадка, що його отруєно, тому король прислав особистого лікаря. Та, не вилікувавшись, невгамовний князь втрутився у волоські справи (знову з подачі Ласького). Повстанці Томші розгромили військо Горакліда Деспота, а Вишневецького й П`ясецького відіслали до Цар-города.
У 1553 р. татари забрали у Федора Вишневецького (двоюрідного брати Байди) усю його родину у полон. Ніщо не допомогло, навіть звернення до польського короля, тоді Дмитро Вишневецький поїхав до Цар-города. Сулейман Пишний прийняв козака, а Роксолана захистила українця та допомогла визволити сім`ю Федора.
– Чому у «Пісні про Байду» сказано: «Візьми в мене царівночку, будеш паном на всю Україночку»? Від кого він відмовився? Чому?
Через десять років Роксолани вже не було у живих, а її дочка Мігрумаг (Місячний промінь) уподобала Вишневецького, але козак відкинув пропозицію: «Твоя царівночка поганая…».
Султан наказав полонених почепити на гаках. П`ясецький скоро помер, Байда ж карався три дні, він так екзотично проклинав Магомета, що турки змушені були обірвати муки козака. 14 вересня 1563 р. у Константинополі страчено 45-річного князя Дмитра Вишневецького Байду, засновника Запорізької Січі на острові Хортиця.
pamyatnik_bogdanu_vishneveckomuhttp://uahistory.com/topics/famous_people/5134

историйки

  • 04.11.16, 22:10
  • Чувствую себя самой счастливой дочерью на земле. Родители постоянно творят какую-нибудь... вот и слово фиг подберешь. К примеру, когда мама ночью идет в туалет или попить воды, батя подскакивает, оперативно вываливает ей под одеяло гору книг или журналов, наверх кошака и заправляет ее сторону кровати покрывалом. Ровнюсенько! И как ни в чем не бывало ложится типа спать. Приходит мама, видит всю эту фигню, с криком: «Убью, старый пердун!» — стягивает с него одеяло и бросается подушкой. Они так бесятся минут пять-семь, целуются и ложатся спать дальше. Маме — 50, папе — 55. Кто там говорил, что взрослеть должны все?
  • Разговариваю с сыном, 6 лет:
    — Андрей, назови приметы осени.
    — Ну птички улетают, листики с деревьев облетают, шины на зимние менять надо.
    — А приметы зимы?
    — Снег идет, а шины менять уже не надо.
    Я в истерике.
    — Ну а весной что у нас?
    — Птички прилетают, листики распускаются... ШИНЫ ОПЯТЬ НАДО МЕНЯТЬ!
    Мужик растет!
  • Мой кот спас мне жизнь. Принимала ванну, он лежал в раковине и дремал. Когда поняла, что вода остывает, встала и открыла кран с горячей водой. Поскользнулась и упала. Очнулась от того, что кто-то меня бьет по лицу. Оказывается, потеряла сознание и почти уже тонула, а котенька сидел на бортике, орал и отчаянно бил меня передними лапами, чтобы проснулась.
  • Дoчкe 4 гoда, очeнь любит, когда гуляeм пo гоpоду, cлушать уличных музыкантoв и бросать им монeтки. На дняx так гуляли и наpвались на барабанщикoв: дoчка минут 20 пеpeд ними танцевала, спуcтила всю мелочь. Koгда ухoдили — каждoму выдала пo кoнфeтe. Парни были счастливы.
  • Уехала учиться за 2 тысячи км от родителей. Разговариваю с мамой по телефону, слышу на заднем плане ребенок какой-то плачет. Оказалось, папа изображает тюленя, чтобы я не сильно скучала.
  • Вечер. Ленинградский вокзал. Покупаю билет на электричку. В кошельке 28 рублей — ровно на билет. Тут автомат глотает рубль и не отображает его. Шарю по карманам в поисках рубля. Громко говорю: «Блин, и где рубль возьму?!» Ответ из-за спины: «Большой брат поможет тебе». Поворачиваюсь, стоит бомж и протягивает мне рубль. Вот! А говорят доброты не бывает!
  • Я совершенно не люблю его ужасный суп. Но, когда он его готовит, я молча ем и улыбаюсь. Ведь однажды, придя раньше с работы, я увидела, с какой любовью и с каким милым выражением лица он вырезал из морковки сердечки. Суп ужасный. Но любовь большая.
  • Сидели с подругой в кафе на летней площадке после жаркого летнего дня, дул легкий прохладный ветерок. Пили вино и болтали о жизни. Нужно отметить, что подруга у меня очень симпатичная. Тут официант приносит ей записку от парня через несколько столиков от нас: «Познакомимся? „Да“ — улыбка, „нет“ — сальто назад». Ну откуда же ему было знать, что она кандидат в мастера спорта по акробатике.
  • Мама подарила мне отросток какого-то цветка и сказала, что, когда он зацветет, я встречу свою судьбу. Вчера его сожрал кот. Задумалась...
  • В 2009 году усыновили ребенка из дома малютки. Ему было 3,5 года. Так как там не дают много сладкого, ребенок не знал вкуса конфет. И вот мы в супермаркете, и я говорю сыну: «Вот тебе корзинка — бери что хочешь. Можешь положить все-все-все. Куплю что скажешь».
    И он выбрал из всего магазина пачку чая, пачку сушек и «киндер». Сказал, что этого ему хватит.
    До сих пор попросит денег на карманные расходы — купит и несет все домой. Говорю: «Ешь сам!» Бесполезно. Говорит, надо поделиться.
  • На Хеллоуин уговаривали подругу пойти с нами в бар. Она не очень любит тусовки, и костюм лень было придумывать. В итоге уговорилась. Надела халат, накрутила бигуди, взяла плюшевого мишку и пушистые тапки. Была звездой вечеринки, заняла второе место на конкурсе костюмов, народ с ней фотографировался.
  • Поступила в московский вуз, пришлось ездить на электричке из своего города и на метро. В первую мою поездку приглянулся парень. До метро от электрички буквально наперегонки бежали. Переглядывались постоянно. Первый год он меня всегда обгонял и, подойдя к платформе метро, всегда смотрел, успеваю ли я на поезд. Все лето занималась бегом, научила себя делать это быстрее. Зима. Не смогла сдержаться, решила, что пора уже познакомиться. Он вылетел пулей из электрички, я немного отставала, но поддала, с разбега стянула с него шапку и побежала мимо метро по улице. Он как заорет: «Шапку отдай, мне холодно, я же лысый!» Я пустилась в «ха-ха» и, поскользнувшись, упала, разбив себе нос. Этот придурок тоже поскользнулся и упал — сломал руку.
    Вот как-то так я познакомилась со своим мужем.
  • Моего пса друзья в шутку зовут «Папа Терез». Он не может пройти мимо собратьев, которым нужна помощь. Все началось с того, что он сбежал зимой в овраг и вывел оттуда четырех замерзших щенков и их маманьку. Потом начал таскать котят. Сейчас специализируется на мусорках: вытаскивает оттуда котят, щенят. Дома всех вылизывает, мог бы, наверное, и сиськой кормил. А я потом выкармливай и пристраивай плоды его геройств. И все-таки он молодец, горжусь им!
  • Женаты 5 лет, но до сих пор не могу сказать жене, что я тот человек, с которым она спорила на форуме о «Гарри Поттере» 2 года. Боюсь, прибьет.
  • Было мне лет 15 или около того. Мой дед работал конюхом в местном колхозе. Дал он мне как-то вечером поздним прокатиться верхом, дабы знал: я с лошадьми на «ты». И вот скачу я галопом на любимом жеребце деда, пришпориваю, скорость — 900 килограммов мышц под седлом. И тут — бац! — конь встает. Я ему: «Хей, давай!» — ни в какую. Перешел на шаг и все. И в какой-то момент у меня перед переносицей, в свете дальнего фонаря соседей, появляется перетянутый поперек дороги алюминиевый кабель. Если бы конь не притормозил — мне голову бы снесло точно. Когда я пригнул голову и мы проехали это место, конь дал «карьера» в обратную сторону, и больше я им не рулил. Вот так мне животное спасло жизнь.


Источник: https://www.adme.ru/svoboda-narodnoe-tvorchestvo/15-podslushannyh-istorij-o-kotoryh-nevozmozhno-molchat-1389665/ © AdMe.ru

театральные байки

  • 02.11.16, 12:00
  • «Гроза» Остpовского. Финальная сцена, героиня бросается в реку. Для смягчения последствий падения обычно использовались маты. Но в этот день в суматохе их забыли положить. И вот пpедставьте себе сценy: геpоиня с кpиком бpосается в pекy, зрители слышат оглушительный треск за декорациями. Актриса не теряется и выползает обратно со словами: «А Волга-то замерзла!»

  • Идет спектакль про Олега Кошевого. Актриса, играющая мать Олега, читает длинный пафосный монолог. Во время монолога падает занавес за сценой, за которым обнаруживается рабочий сцены, стоящий на табуретке и спокойно себе вкручивающий лампочку. Длинная пауза, зал замирает, гробовая тишина. Рабочий находит выход: «А Олег дома?»

  • Столичный театр на провинциальных гастролях с чем-то шекспировским. В спектакле была сцена: над влюбленными в тихом саду пролетает купидон и мелодично напевает: «Я — купидон, любовь несущий...» Дома никаких технических сложностей с исполнением трюка не было. А в местном театре оказалось, что у каретки, к которой крепился трос с актером, слишком высокая скорость — актер просто не успеет произнести всю фразу в полете.

  • Техник, отвечавший за лебедку, не придумал ничего лучше, чем дождаться момента и резко остановить двигатель, чтобы дать возможность актеру произнести текст. И вот финал: сад, лунный свет, влюбленные смотрят друг на друга... В этот момент из-за кулис стремительной кометой в белых тряпках, роняя на головы актеров лук и стрелы, проносится херувим с криком: «Я — купидон... твою ж мать!»

  • Идет спектакль «Чайка» по пьесе Чехова. Как известно, в его финале должен прозвучать выстрел. Затем на сцену выходит доктор Дорн и говорит: «Дело в том, что Константин Гаврилович застрелился». Пауза затянулась, и выстрела все нет. Дорн понимает, что нужно спасать положение. Он выходит на сцену и долго стоит, все еще надеясь на выстрел, которого по-прежнему не слышно. Тогда он произносит: «Дело в том, что Константин Гаврилович повесился». И тут раздается выстрел. Немного подумав, актер добавляет: «И застрелился».

  • Приезжает известный актер в провинциальный театр — играть Отелло. А Дездемона — юная дебютантка. Она, естественно, волнуется. И вот подходит дело к сцене ее убиения, она целомудренно лежит в кровати под балдахином, но... ногами не в ту сторону! Открывает Отелло с одной стороны балдахин — а там ноги. Ну что поделать, закрывает, томно изображает задумчивость. А Дездемона осознает, что лежит не в том направлении, и переворачивается. Открывает Отелло балдахин с другой стороны, а там... опять ноги!

  • «Евгений Онегин». В одной из последних сцен Евгений прибывает на бал к своему старому другу и видит Татьяну (в малиновом берете). При этом звучит следующий диалог:
    — Кто там в малиновом берете с послом турецким говорит?
    — Так то жена моя.
    — Так ты женат?
    — Уже два года!

    Но в этот раз все пошло не так. Во-первых, реквизиторы не нашли малинового берета и заменили его зеленым. А во-вторых, артист, игравший мужа Татьяны, и актриса, игравшая Татьяну, были братом и сестрой. Вот что из этого получилось.
    Входит Евгений, подходит к другу и ищет глазами яркое малиновое пятно. Его нет... Находит глазами Татьяну:
    — Кто там... в ЗЕЛЕНОВОМ берете с послом турецким говорит?
    — Так то СЕСТРА моя! (растерявшись от вопроса)
    — Так ты СЕСТРАТ?! (чувствуя, что происходит что-то не то, но до конца еще не осознавши)
    — Уже два года!

    Премьера была сорвана.


Источник: https://www.adme.ru/svoboda-kultura/10-zabavnyh-proisshestvij-kotorye-mogli-proizojti-tolko-na-teatralnoj-scene-1387765/ © AdMe.ru

козир

  • 30.10.16, 14:27
- Дощ на всі ваші голови! - бурмотів білий Кролик у фраці проштовхуючись у прайм тайм в переході між Театральною і Золотими воротами. 
- Не життя, а суцільна кроляча нора, - думала Аліса роздивляючись нескінченність ескалаторів на Арсенальній.
А я приспокійно дрімала у потязі метро на блакитній гілці попри те, що паталогічно не вмію внятно домовлятися про зустрічі. Свої мрії чи страхи (все залежить від положення Солнця і Місяця у моєму допотопному годиннику який займає півтора поверху замку) так от, свої мрії чи страхи я чую набагато виразніше і саме вони інтерпретують почуте. Да і хто тепер особливо відрізняє мрії від страхів?
А дощ накрапав стиглими ожиновими плямами між підпалинами та барвистим опалим листям на афсальт і стікав чорним бархатом дерев. Кролик знав про що казав, його не треба було навіть злити для цього. 
І оце ось танго на скрипках та альті в переході на Театральній, хлопчик і дві дівчинки - студенти консерваторії, на перший і особливо на другий погляд: 




І це не якась там жіночка акторка в кіно, це отака ось я танцюючи з роботи, бодай її. 
Іноді це все, що треба знати про дощ, щоб не перейматися чужим бурмотінням.

почути, або жіноча мужність

  • 29.10.16, 17:41


Почути, зрозуміти, використати те, що саме тепер тобі потрібно, що саме зараз тобі допоможе і спасе, це те саме як народити бажану дитину. Не кожному дано, не кожен бажає, не кожен здатен. І між цим кожним 
 різниця  як різниця між медитацією без образів і думок - сама біла пустота, та походом у супермаркет - ціни, товари, каси, метушня. Не можливо пояснити, а у більшості випадків і зайве. Поясненнями, розжовуваннями ми тільки принижуємо тих, хто насправді нас здатен розуміти у випадках коли вони тебе  розуміти не хочуть.
По офіційній лінії декольте проходять чоловічі долі. І навіть якщо Ви гей, або краще сказати тим більше, від неї залежить не тільки Ваші інтимні наряди, але і кра'єра. Отже слідкуємо за модою, не відволікаємося. Не робимо цього у єдиному можливому випадку, якщо ми самі є її законодавцями. У цьому випадку ми слідкуємо за собою (хоча всіх інших наврядчи щось звільняє від цього також). Тобто сама по собі лінія декольте набагато важливіша за будь які тенденції і упередження. 
Ваші хтиві зітхання як зізнання у злочинах, напружують і інстинктивно шарпаєш руками у просторі, у пошуках досвідченого юриста. Хтось має захищати нас від нашої підсвідомості. 
А якщо такого не знаходимо, то брешемо, що надаємо перевагу самотності і це невиліковно. Людина соціальна і позитивна по своїй природі. Вся справа у тайнах, які у нас є і яких у нас немає. Ми живемо у світі де кожен цікавий чоловік має кімнату із скелетами, кожен - Синя Борода. Просто ми прагнемо цього не знати. І все через одну маленьку дрібничку - вони добре усвідомлюють, що ми їх забудемо. Суцільна кроляча нора.


Потреби

  • 27.10.16, 15:12
Мені подобається твоє майже релігійне марновірство в ритуали, як то подивитися в очі, потримати за руки. Мені подобається, що в тебе воно рефлекторне, як вся твоя віра в жертви, спокуту і мстивість. Проте хочу нагадати, що ми не мстимося, не приносимо жертви і нічого не спокутуємо. І не з якихось примарних причин, а просто із ліні. Бо нам обом давно і добре відомо до чого це призведе, шкода витрачати час. А дещо взагалі і нецікаво знати, є речі набагато більш захоплюючі.
Як наприклад моя прагматичність. Моя прагматичність мені диктує, що якщо я одягла довгу сукню із розрізом до стегна, то принаймні дічі за вечір я маю сісти на шпагат. За одним разом я просто задеру юбку і оком не моргну, і бровою не рушу.

відчуття

  • 26.10.16, 11:21
Це тобі записала віршами, замріяла снами,
Ніжна осінь лягає на лід,
Залишаючись нібито статуї нами, 
Кимось іншим лишаючи слід.

То від тебе я маю свої океани, 
Свої виходи в простір душі,
Розрахунок на раз, два, три - танець, не плани,
І мовчання є відповідь, отже мовчи.

Твоя сповідь мов заговір без порятунку,
Від себе не втечеш, не біжи.
Вже колись божу кару віддали цілунком,
То лише якщо знаєш кажи.

Я, як двері, що вітром відкрило, об стіну товчуся,
Є надія, що вмерла в тюрмі,
Що шукаєш для пошуку. Я повернуся,
Те, що зраджене, все таки ні.