Треба щастям ділитися вміти,

Та не самі щасливі чомусь тільки вміють.

Ви любов, як насіння посійте,
Але у багатьох то є зуби дракона, як зійдуть.

Ні, чужого собі не бажаю,
Нема сил у ті сходи каміння жбурляти.

Я щаслива вже тим, що я маю,
І не треба насильно мене підкоряти.

Що на втіху твою не танцюю,

Не засмучуйся, то лише тінь Мінотавра в його Лабіринті,
А жахи твої я не малюю,
 То знервовані рухи заляканой миті.

Не потребуючи пояснень,

Не вимагая співчуття,
Не вислуховуючи блазнів,
Не марнотратячи буття,

Слідів не хочу залишати,
Ні влада, слава не пече,
В життя прокрустове солдата,
Своє підводячі плече.

Ніхто не винен, просто склалось,
За своїм покликом, саме,

Я в кожен крок луной верталась,
Як пісня в степ, як воля в сни.

І пролунавши розумієш,
Минає все, минають всі,

Запам'ятай, якщо посмієш

Минучой вічністю душі,

Що тільки той, хто любить правий.

 Але те тільки пережить,

Ніяк інакше. Знати мало.

Безслівно в справах розуміть.

Він все одно буде моєю тайной,
Коханням усього мого життя,

Реально, ментально та інтегрально,
Єдиною тайной, що знаю я.

Яку я не те щоб від всього світу

Приховую в небі своєї душі,

Не те, щоб ховаюсь, та ніде діти,
Він до розуміння мого ключі,

Як тест, скільки здатна цей світ любити,

Наскільки людина, наскільки звір,
Він - все, що я можу у Бога просити,

Він  - все що отримую, тільки вір.

Життя - це казка, радість і надія,
Хай попри все, хай іноді, але

Я інше не шукаю і не вірю,
Все інше забагато замале.

В глибинах космосу народжується вітер,
Та з подиху коханого життя,
Твоєю здібністю наповнений любити,
Він - простір-час, що змінює буття.

І рух весни розбурхує волосся,

І мріями народжується все,
Лише тому щасливо все зійшлося,

Бо щастя кожен у собі несе.

Прощенье еще нужно заслужить, 

И пережить в мучительной попытке,

С комком у горла преданно любить,
Когда вокруг все рушится и зыбко.

И с ласковой улыбкой по углям,
И с кротостью над дикостью, и грязью,
Прощение приходит по следам

Из прошлого, загадочною связью.

Осознанно к обидчику само,
Когда и пережить, и натерпеться,
Уж довелось с избытком и сполна,

И совесть отпустила боль от сердца.

Ти як ніжний вампір випиваєш до дна мою душу,

І шукаєш там спокою наче вночі немовля,

Я кружляю метеликом біля вогню, бо я мушу,

Бо ти є моє все, моя вся неосяжна земля.

Ти мій іспит і залік, і я як завжди не готова,
Хоч вивчаю весь час я по зорям на дотик тебе,
І весь час все спочатку і знову, і знову, і знову,
А в періоді кожного разу єдина молитва:"змогли!"

Той вирок проголошений ще другом,
Те каяття, що вводить мене в гріх,
Спасіння, що сприймаєш, як наругу,
Страждання, що прийняв один за всіх.

І аналогій не шукай, бо їх немає,

Довіку тут історія одна,

Хтось продає тебе і не питає,

Але любов...у кожному вона.

Катапультировалась в пространство,
Свела  счеты, баланс и тату.

Весь текст в название без абзацев,

Кирилл с Мефодием в запятой.

Кирзовый галстук - бравада,
Ключ - несуществующие адреса,

Если и дальше так, то не надо,

Мой салонный допросник заполнен, аут, все.

"Ты ничего обо мне не знаешь,
Кроме названия, которое сам дал" -

Говорит этот мир и не возражаешь,
Хотя то, что важно ты все-таки знал.

Я умею быть неблагодарной,

Как мало кто умеет быть.

В лунном периоде час подарков,
Все записала, чтоб не забыть.

К нам в полдень соколиная охота,

Рассчетливым тщеславием травить.

Вот, научилась вслух не говорить,
А трансформироваться молча и работать.

Укутываюсь лепестками, сплю,
Тебя предателем, любимый, не считаю,
Во сне послания твои читаю,
И так лишь утверждаюсь, что люблю.

Перчатки мокрые и загнанная лошадь,
В улове "итого" и "что с того".

Быть убедительным уверенней всего

И важно ли каким тогда хорошим?

Нам стало мало мимо проходить,
Как ковкой добывается железо,
Так и тебя мне хочется полезным

Все более и чаще находить.

Святые идолы, напраслина, война,

Сотрется все, без граней и без масти

Останутся надгробия и страсти,
Что не любовь, то станет тишина.