"Ви збираєтесь запускати феєрверк? І певно вже бачили багато закликів не робити цього..
А знаєте чому НЕ МОЖНА запускати феєрверки ПІД ЧАС ВІЙНИ?
- не тому, що економія коштів
- не тому що під час війни не до свят
- не тому що "купи ліпше хлопцям светр"

А ТОМУ, що звук феєрверка та звук обстрілу - такий самий! А тому, що спалах феєрверка коли він іде вверх нагадує залп із "Граду" - коли в тебе є кілька секунд до смерті - встигнути сховатись.
А тому, що солдати які повернулись з АТО від феєрверків та гучної музики падають в укриття, лежачи в госпіталі, зриваються з капельниць - укрившись під ліжко.
А тому що біженці, ті, що вирвались з пекла - почувши такі звуки ціпеніють і починають ридати чи тремтіти дрібно-дрібно...

Нерви всіх цих людей - пережиті ними ще раз страшні хвилини - тобі до лампочки, власна розвага на 10 хв тобі важливіша?
Тоді ти сволота."

 http://photo.i.ua/user/3299640/432175/12769405/

" ПИШАЮСЯ ТОБОЮ, МІЙ НАРОДЕ !
Ти - Велетень, а не маленький гном.
Від страху заховалися заброди 
в Міжгір' ї за високим парканом. 
Стоїть Народ ! Як мур ! Бо в Нього - П Р А В Д А ! 
За Україну, за дітей і за батьків! 
Стоїть народ ! Будує своє Завтра 
без підлих, ненаситних януків. 
Мороз надворі ... Та серця гарячі ! 
Лютує "Беркут". Тридцять срібняків 
заплатять їм і скажуть : "Це без здачі... 
За кров народних бунтарів"... 
Іде народ ! На Київ йде, як лава. 
До хрускоту стиснувши кулаки.
З Тернополя, зі Львова, Станіслава ...
Й зі Сходу йдуть в столицю козаки. 
Пишаюся Тобою, мій Майдане ! 
Де славні правнуки своїх дідів.
За Україну !!! За народ!!! І сили стане !!! 
За те, щоб бити нас уже ніхто не смів ! ! ! "

http://www.mirpozitiva.ru/topics/98_horoshie_istorii_iz_zgizni.html

http://www.mirpozitiva.ru/topics/topics79.html

Традиція розписувати яйця стара, як світ. Малювали на яйцях ще у поганські часи, але саме з християнством писанки набули культового значення. В Україні тисячі майстрів, які в писанкарстві відтворюють особливості того чи іншого регіону або й етнічної групи. Та чи не найвідомішою, не тільки на теренах нашої країни, а й далеко за її межами, є космацька писанка, яка славиться своєю філігранністю і грою кольорів. Про особливості гуцульського писанкарства розмова із Дмитром Пожоджуком, заслуженим майстром народної творчості, сільським головою Космача.

– Чим відрізняється космацька писанка від писанок сусідніх регіонів? У чому її унікальність?

– Якщо до Космача приїхати восени і подивитися на космацькі гори, то вони, через домінування букових лісів, є жовтогарячими. І саме ці кольори є характерними для космацьких писанок. Жовтогарячий колорит характерний і для космацької вишивки, ноші, ткацтва і таке інше. Якщо ж взяти до уваги саме розташування Космача, то село лежить у великій розлогій долині поміж горами. І цим нагадує великий соняшник – у центрі соняшниковий диск, а 32 присілки – його пелюстки або сонячні промені. Крім автентичної писанки, вишивки, танцю, є тут, у Космачі, й найбільші у Європі святилища. На одній із гір, Лисині, є навіть сонячний кам'яний годинник: там у певний час, на певний камінь потрапляють сонячні промені. Так само на цій же горі є такі собі сонячні коридори. Коли сонце заходить, то його промені, обов'язково потрапляють в той сонячний коридор. Отже, неважко здогадатися, що уся історія Космача пов'язана з сонцем. А космацька писанка цікава й тим, що має дуже мініатюрний, дрібний орнамент. Якщо подивимося в музеях, то писанки писали по усій території України, але так витончено, так скрупульозно до крашанок не ставилися ніде, окрім Космача. І власне отою витонченістю, барвою кольорів вирізняється космацька писанка з-поміж інших.

– Кожна писанка має свою символіку. Які символи притаманні космацькій?

– Космацька писанка має свою символіку, але є і загальноукраїнські символи, які дуже поширені, щоправда, в дещо іншій інтерпретації. Наприклад, на космацькій писанці, як і на більшості писанок з Гуцульщини і Покуття, є дуже поширеним хрест. Такий символ ще у поганські часи називався чотириріг. Він символізує чотири пори року, чотири сторони світу, Церква все хрестом починає і хрестом закінчує. Хрест є у різних варіантах, але варто підкреслити, що він, ніби доповнює інший символ, який зафіксував ще Володимир Шухевич у Космачі, – це символ небесної гори, куполи якої здіймаються у небо. Дуже поширеним серед символів на нашій писанці є риба – життя і смерть. Роги оленя означають сонце, що сходить, півень – провісник світла, кінь – символ неба, бо на конях їде святий Ілля. Дуже часто на космацьких писанках зображують дуб, який є найвищим деревом в Україні, а на писанках символізує погоду. Є ще символ подібний до зубів поперечної пили – це означає блискавку. Поширений трикутник із кільцем усередині – символ Божого ока. На жаль, писанка – така річ, яку досить важко зберігати (це вже нині майстри навчилися за допомогою різних сучасних матеріалів, зокрема звичайного клею ПВА, робити писанки стійкими і витривалими), тому деякі символи можна нині побачити хіба в музеї. Та і в самій техніці багато що змінилося. Раніше, приміром, писанки розписували тільки від руки, а тепер використовують олівці. Таким чином, писанкарки убезпечують себе від помилок.

– Нині є сучасні барвники для виготовлення писанок. А як раніше отримували фарби для писанок, аби вони були такими яскравими і барвистими?

– У давнину  космацькі писанкарки робили барвники з різних трав, кори дерев тощо. З трави зановіть виходить жовтий колір, який має відтінок лимона. Цей колір є важливим тому, що насамперед писанку ставлять у жовту фарбу, адже на неї легко накладаються інші кольори, і якщо жовта фарба виготовлена якісно, то темніші кольори добре наносяться. Робили жовту фарбу і з цвіту календули та кори яблуні, але незвичайної, яка росте у саду, а дикої. Чорна фарба, яку наносять останньою, найкраще виходить із зеленого лушпиння волоського горіха. З паростків озимини або березових чи ліщинових бруньок виготовляли зелену фарбу, вишневу або темно-синю – з ягід бузини. Певний відтінок червоної фарби може давати звіробій. Відтінок зеленої чи сірої – трава материнки. Якщо виварювати дубову кору, то виходить коричнева фарба, а з лушпиння цибулі – жовтогаряча.

– Відомо, що існує цілий ритуал, коли майстрині беруться за писанки. Чи нині його дотримуються?

– Воно справді так. Нині у Космачі є близько півтисячі писанкарок, і розписують писанки вони увесь рік, адже космацька писанка – це наша візитівка. Але  є справді дуже давні ритуали, жінки їх дотримуються, коли розписують писанки для себе, тобто на Великдень. Вважається, що ці крашанки мають бути найкрасивішими, бо показують, хто яка господиня. За давніми традиціями, перше яйце для писанки мало бути від чорної курки. Робота починалася з молитви. У жінки не повинна мати поганих думок і дотримуватися посту. Писанкарки шукали від трьох до дев'яти яєць від курки-первістки, яка знесла перше яйце. Ці яйця розбивали до дерева і додавали до жовтої фарби. Вважалося, що тоді фарба добре ловиться і писанки будуть світлі. Боялися зурочень, тому пильнували, щоби до хати не зайшла якась жінка. Намагалися писати до сходу сонця. Таких традицій у Космачі досить багато, і нині люди їх дотримуються. Наприклад, у селі є кілька церков і люди, коли приходять на службу, стають так, як заведено з давніх-давен – родинами, мають своє місце неодружені парубки і дівчата. Якщо дівчина вийшла заміж і пішла за невістку, то стає вже разом із родиною чоловіка, так само й хлопець, котрий одружився і пішов за зятя.

– А ви як писанкар дотримуєтеся традицій?

– Моя мама дуже гарно розписувала писанки. А я нині рідко, коли беруся за справу. Ще деколи вишиваю, а більшість часу забирає робота сільського голови. Але коли беруся за писанки, то намагаюся дотримуватися традицій.

– Доводиться чути, що космацька писанка втрачає свої традиції і стає просто комерційною. Чи справді це так?

– Писанкарок у Космачі є багато. Ми на базі місцевих шкіл навчаємо дітей писанкарству. Є жінки, які постійно беруть участь у з'їздах писанкарів, їздять на різні конгреси. Якось навіть шестирічна дівчинка перемогла на конкурсі писанкарства. Але є й інший бік справи. Писанку, зокрема космацьку, добре знають не лише в Україні, але й далеко поза її межами, навіть у США та Канаді. Багато майстрів, котрі опинилися за океаном, доклали чимало зусиль, щоби своїми роботами прославляти Україну. Охочих придбати писанку теж багато. До Космача приїжджають такі собі перекупки, яким однаково, чи дотримано кольорів, символів. Вони купують тут писанки за кілька гривень, а потім продають їх інколи й за кілька сотень доларів. Ці перекупники прямо вимагають, аби майстрині використовували якісь кольори, геть непритаманні космацькій писанці.

З'явилася ще й нова традиція у космацькому писанкарстві. Раніше писанки писали тільки на курячих яйцях, але зараз пишуть і на перепелиних, і на качачих, і на гусячих, і навіть на яйцях страуса. До речі, останні досить популярні. На такому великому яйці стільки усього можна намалювати. Тим паче, що проблем із страусиними яйцями нема, бо цих птахів тепер розводять і на Прикарпатті.

Розмовляла Оксана ДУДАР

   Космач - "келих, налитий сонцем". Це всесвітньо відомий центр писанкарства, вишивки, ткацтва та десятків інших художніх промислів. Тут ширяє дух самобутньої гуцулії, відчувається якась автономність від решти територій, заселених гуцулами. Напевне, це пов'язано з особливою яскравістю космацької народної культури, побуту.

   В Космачі живуть дуже щирі, талановиті, дружні, гостинні люди. Всі вони, від малого до старого, свято зберігають свої ремесла, обряди, звичаї та традиції. В цьому їм надзвичайно сприяє голова сільради п. Дмитро Пожоджук, котрого дуже високо цінують і поважають односельчани, гості села, друзі далеко поза межами Космача. Цей чоловік є взірцем самовідданого служіння громаді, селу, Україні. 

 Тримаю в долоні барвисту космацьку писаночку, милуюся її тонкими, рівненькими, точними лініями, складними взорами, яскравими кольорами...  І відчуваю тепло, що йде від цього мініатюрного шедевру. Тепло живого яйця, тепло натуральних фарб і пахучого воску, тепло рук космацької майстрині-писанкарки п.Марії... І на серці від цього стає затишно, радісно, тепло, весняно... І летять мої думки-мрії в казкове, нереально-красиве, співуче і мальовниче село, що лежить між горами, наче писанка в Божих долонях, в цей зачарований світ, в коханий мій КОСМАЧ.  

http://www.youtube.com/watch?v=yPFUcwVuiuY&context=C4fdb16bADvjVQa1PpcFN-Jxc9cbSTKpQO-I3BhySqTiB_0eYX6b4 

http://trembita.org.ua/Kosmatski_muzyky/Viazanka_tantsiuvalnykh_melodiy.html

   ВСЕУКРАЇНСЬКА КООРДИНАЦІЙНА РАДА З ВИВЧЕННЯ І ВІДРОДЖЕННЯ ПИСАНКАРСТВА ПОВІДОМЛЯЄ, що 11-12 липня 2012 року у Космачі відбудеться 8 Міжнародний З"їзд Писанкарів. Інформація за телефоном: 034 78 5 77 21

                                            ВИСЛОВИ ПРО ЖІНОК:

Жінка - це людська істота, що вдягається, базікає і роздягається. (Вольтер)

Дружина моя захворіла, уся помарніла лицем. А тут заявилась сусідка у платті із модним клинцем. Дружина послала мене не за лікарем, а за кравцем.                          (Фрідріх Крістоф. Вайсер)

Порада для жінок: Відклади до завтра те, чого не повинна робити сьогодні.                                                                  (Dorothy Parkier).

Мужчина, серце якого не обпекла любов до жінки - наполовину людина.                                                               (З кінофільму).

Мавпи могли б любити жінок, якби у них були гроші.                                                                             (Анатолій Франц).

Гість, дитя, і цар, і ЖІНКА мають всі один звичай: є що чи нема - байдуже, їм усе лиш дай та дай.     (Іван Франко).

Отрута є зле вивчена наука, отрута є нестравлена їда; для бідних трута - взаїмна порука, СТАРОМУ ТРУТА - ЖІНКА МОЛОДА.               (Іван Франко).

Як сережки золотії в ніздрях бурої свині,так краса не йде в пожиток зле вихОваній жоні. Як перлина дорогає у оправі золотій,так душа жіноча щира сяє в зверхній красоті.                                                                                                             (Іван Франко).

Мужчины без женщин глупеют. Женщины без мужчин блекнут.                                            (А.П. Чехов).

" Без Тебя не сдвинуть этих громад, висящих надо мною. Помнишь ли в сказке: ...требовалась молитва чистой девушки, чтобы спасти кого-то откуда-то. ЧИСТАЯ ЖЕНЩИНА НЕВИДИМОЙ РУКОЙ ВЕДЁТ МУЖЧИНУ ДАЛЕКО" - писал Николай Рерих невесте в письме из Парижа.

"В конце концов в каждой женщине присутствует милиционер. Сначала она говорит: "Давайте не будем!", а потом: "Следуйте за мной" !                                                                   (Фильм "3+2").

Мужчини завше хочуть бути першим коханням жінки. Жінки скромніші: хочуть бути тільки останньою пригодою мужчини.                                                                             (Оскар Вільде).

 Жінки вірять, що одягаються для чоловіків, але насправді одягаються для жінок, щоби бути у взаємному здивуванні.                                                                                                (J.P.SARTRE)

Жінко, жінко, є ти пропастю, пеклом, таємницею. І той, хто сказав, що тебе пізнав, є в стократ дурнем.                              (Жорж Санд).

Вид чогось одержимо прекрасного в природі або в мистецтві, будить натомість згадку про кохану жінку.                                  (Стендаль).

Якщо б можна було мову застосувати в електроенергії, вистарчило б один жіночий клуб, щоб абезпечити Новий Йорк   електрикою.       (A.HUXLEY).

Мужчини не дивляться на сукні. Не любиться жінку за те, що на ній.                                                                              (A.MAUROIS).

Жінки використовують язик як віяло: з ціллю виволання голосу.                                                                                                    (Вольтер).

Що то є жінка? Сфінкс... без таємниці.                     (О.Вільде).

Ніхто не запевнить, яку кількість сліз містять жіночі очі.                                                                                                (S. de BEAUVOIR).

Жінки ніколи не мають нічого до розмови, говорять однак в чаруючий спосіб.                                                    (О.Вільде).

Жінка зі своїм інстинктом є і завжди буде згубою мужчини.                                                                                                                                                            (Оноре де Бальзак).

Не вартий зватися мужчиною той, хто не вміє здобути жінку, потурати її гордості.                                       (Вільям Шекспір).

Мужчини, піддаючи жінок принизливому осуду, заразом і себе осуджують, бо вовчиця не вродить ніколи горностая.                                                                                                      (M.REJ).

Напевно немаю смаку: дуже багато жінок мені подобаються.                                                                                                                                                                (Salami Kozerski).

Я ніколи не боявся жінок. І ніколи не міг зрозуміти, чому дехто з чоловіків, здатних встигнути ще до сніданку об"їздити мустанга й поголитися в темряві, стають страшенно незґрабні, обливаються потом і безкінця вибачаються, забачивши клапоть вибивного ситцю, обгорнутого довкола чогось усередині".      (О.Генрі).

Жіночий одяг відвічно повинен бути сексуальним. Мужчина повинен відчувати тайну, натяк, підказку. Жінка - вона ж бо як книга. Її треба читати кожен день. При цьому вона хвилює тебе, але ти так і незнаєш (та й не взнаєш ніколи), що ж буде вкінці. Це недосяжне. Жінка збудована з інтриг і романів. Вона повинна залишатися нерозгаданою. І триматися на цьому.    (Слава Зайцев).

Тільки парижанки та українки вміють зі смаком одягатися.                                                                                                                                                                     (Илья Ефимович Репин).

Краще бути жінкою пекаря, аніж коханкою короля.                       (Французське прислів"я).

В 16-річної дівчини рожеві щічки, а вона рум"яниться.  (Полідорі).

Жінки мінливі у житті своїм. Безумний той, хто вірить їм. (Касті).

Здається мить годиною з поганою людиною. Та й вічність теж годиною з ПРИГОЖОЮ ДІВЧИНОЮ.                                                                       (Невідомий автор"Про відносність часу").

Хто бодай раз наблизився до жінки, хто хоча б у думці обійняв її стан, хто вдихнув її дихання, в того душа отруєна навіки. Хто обпікся сим полум"ям, той пропав назавше.                         (Йозеф Томан).

Женщины слишком не доверяют мужчинам вообще и слишком доверяют им в частности.                             (Гюстав Флобэр).

Жінка. Бліді щоки святої, вогнисті лінії стегон, уста, що туркочуть голосом голубки.  Жінка, вся просякла пахощами, мов квітуча полонина, вродливиця в павутинні плетива, дівчина, зіткана зі світла й червіні, самиця, гнучка, як кішка, і струнка, як біблійна блудниця, чужинка зі скороминущою чарівністю, русалка у вінку з латаття, хижачка з очима-вогниками, верховинка, подібна до кактусового цвіту, пастушка, що рум"яніє в шатах нареченої, праля в зім"ятій карміновій спідниці...   ...Лик святих і чортиць, очі, що палають яскравіше за сонце. Ох, якби можна утекти від них, перш ніж вони пропечуть мене наскрізь, очі, що схожі на північ і полудень водночас - у місяць кохання... Скажи, котрий із місяців не є місяцем кохання? Чи ти прамати гріховної осолоди, чи цнотлива свята, а чи дияволова коханка - колихай мене в своїх обіймах..."                                                                                                               (Йозеф Томак. "Дон Жуан, життя і смерть Дона Міґеля де Маньяра")

Жінка - тривога і спокій, жінка - жага й лагідність, але завжди пристрасна й палка відданість тому, кого вона кохає. Жінка, котра не обдурить, не збреше, не зрадить. Жінка, вірна своєму серцю й своїй гордості, жінка, котра несе в собі цілу безодню почуттів до того, кого вона обдарує своїм тілом і душею.                                                (Йозеф Томак. "Дон Жуан, життя і смерть Дона Міґеля де Маньяра")

До уваги читачів: Замітка буде постійно доповнюватися...

МУЖЧИНАМ
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гимні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть —
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

Олена ТЕЛІГА

ЩАСТЯ
З усіх людей найбільше я щасливий,
будую білий калиновий міст.
Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.
Великої моєї філософії
такий безглуздий зміст.
Не заплачу стражданню й горю мита,
люблю риск, небезпеку й сум’яття.
Я є рушниця, радістю набита,
якою вистрілю на честь життя.
Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,
ніщо, що людське, — не є мені чуже,
а що сьогодні я не маю грошей на обід, —
байдуже.

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

Лягла зима, і білі солов"ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,
Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов"ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.
Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам"ять наша - мак в колисці.

Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.
Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна —
Далекеє небо — моя сторона.
І на світі гірко, як стане ще гірше, —
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!

Михайло ПЕТРЕНКО

МАЛЮНОК НА ВІКНІ
Мороз спогадує
І на моїм вікні
Рослинний світ епохи неоліту
Відтворює.
Галузка до листка
І стовбур до коріння.
Ростуть ліси опішньо,
Ніби думи,
І невловиме їхнє зачинання.
Так творяться планети:
Таємнощі творіння незбагненні.
Як туск,
Як радість, —
Ні запаху, ні кольору нема,
Як голос, —
Виймаєш, наче шаблю із піхов,
Лиш відчуваєш рух,
Ну, а протяжності його не знаєш.
А може, він ворушить злотне листя,
Приміром, на Венері.
Мороз спогадує
В такій масштабності,
Як ми — своє дитинство:
Один до тисячі,
А може, вдвоє більше.
Химерні пальми, фігові кущі
Свій рух затамували,
Нахилені пагінням у минуле,
Де не лишилось стогону примерзлого коріння,
Лиш голос мерзлих соків.
Сягнистою ходою
бреде в сучасність
І ніяк не дійде.
Мороз спогадує…
А подих мій — сполука всіх сокир —
Ліси корчує в сатанинськім гніві.
А на вікні, так ніби на дровітні,
Тремтить сльоза розтала,
Сльоза віків минулих.

Павло МОВЧАН

НЕ БЕЗ АЛЕ
Гарна дівчино, ти, цвіте розвитий,
Глянуть на тебе — значить полюбити,
Глянуть в ті очі, як море без дна,
Вчути той голос, дзвінкий, як струна,
Вчути той тихий сміх,
Сумом повитий, —
Як же тебе би міг
Хто не любити?
Гарна дівчино, блідавая зірко,
Думать про тебе і сумно, і гірко.

Іван ФРАНКО, 1884 р.

ЛЕБІДЬ
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран.
І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.
Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї…
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.
І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, —
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.
Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав…
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров'ю сходив, тихо умирав.
Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.
Стрепенулась зграя, закричала біла:
"Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!" —
І ганебно спати більше не змогла.
Зашуміла зграя піною на хвилях.
Зашуміла вітром… ще раз! І — прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тихо, тихо сходив білий лебідь кров'ю,
То, здавивши рани, крила рознімав…
І в знесиллі бився… Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?

Олександр Олесь, 2.IV.1917

ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ

За вікнами день холоне -

У вікнах перші вогні.

Замкни у моїх долонях

Ненависть свою і гнів.

Зложи на мої коліна

Каміння жорстоких днів

І срібло свого полину

Мені поклади до ніг.

Щоб вільне, розкуте серце

Забилось знов гаряче,

Щоб ти, найміцніший, сперся

Лицем - на моє плече.

А я поцілунком теплим,

М'яким, як дитячий сміх,

Згашу полум'яне пекло

В очах і думках твоїх.

Та завтра, коли простори

Проріже перша сурма -

В задимлений чорний морок

Зберу я тебе сама.

Не візьмеш плачу з собою -

Я плакать буду пізніш.

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті

Для крику і для мовчань -

Уста рішучі, як вистріл,

Тверді, як лезо меча.

ОЛЕНА ТЕЛІГА

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

... А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

Ліна КОСТЕНКО

 

 

 

 

 

 

 

 

В букварях ти наряджена і заспідничена,
Поворозками зв"язана, ледве жива,
На обличчі бринить в тебе радість позичена,
На устах скам"яніли казенні слова.

... Україно! Тебе я терпіти не можу!
Я тебе ненавиджу чуттями всіма!
Коли ти примітивна й на лубок похожа,
Коли думки на лобі у тебе нема.

Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,
Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,
Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш
І несеш од криниці вагоме відро.

Україно, мовчи! Україно, затихни!
Не така ти багата, щоб тратить слова.
Хай брехня твоє слово дугою не вигне,
Хай не вірить твій розум в убогі дива.

Україно! Яка в тебе мрія шалена!
Ти не кліпай очима на мрію чужу.
Притулися горбами й устами до мене,
Перетни в моїм серці криваву межу!

Ти здави моє серце своїми руками
І угледиш, що в ньому немає води.
Не сиди в пелюшках над чужими віками,
Але гордо крізь смерть до безсмертя іди!

21.12.1961
Василь СИМОНЕНКО

Нареклась сама нареченою
підійшла впритул опустила зір
дорогУ мені на плече поклав
хустку вишиту на старий узір
і стояла я ледь не плакала
гамувала кров і світилася
з білих рук моїх миро капало
розтікалося розходилося
розливалося медом-солодом
як тримав мене як перо легке
на рудім коні пряжки золотом
жовті китиці стремено вузьке
хмари вівкали попід сутінки
напивалися набувалися
несли кречети мої уплітки
що вінчальними називалися
хмарам кланялась я до пояса
і поїла їх зіллям - ладаном
і просила їх упівголоса
щастя-радості щастя-радості
і дрижала як річка вигнута
перед ним одним опускала зір
як знімав з мене хустку вишиту
хустку вишиту на старий узір.

ВЛАСТА ВЛАСЕНКО