Наостанок...

Колись давно, коли було не треба
Шукати слів і натяків в словах,
Я вміла доторкнутися до неба
І сміла мимохідь поцілувать,

Коли ми не боялися мовчання,
Не боронились сміхом від журби,
Коли я звуком першим і останнім,
Коли жила я піснею в тобі,

Коли я точно знала: ми не граєм,
Ми вміємо мовчати в унісон –
Цей світ був раєм. Нашим спільним раєм.
А день був –день. А я була – Асоль.

Ще не було «можливо…» або «раптом…»,
Ще не було тривог і каяття…
Шкода лише:казкар поставив крапку.
І стало просто казкою життя.

Останні статті

130.01.13, 09:44

и что это значит?

230.01.13, 09:48Відповідь на 1 від верь

просто життя...

330.01.13, 09:49Відповідь на 2 від mNoga

Понимаю, бывает

430.01.13, 09:50Відповідь на 3 від верь

за розуміння і дружбу!!!

530.01.13, 09:55Відповідь на 4 від mNoga

Гість: Дымка

630.01.13, 09:55Відповідь на 4 від mNoga

Что, всё? Пошла защита смехом от печали? Или это просто стихи? (Как всегда красивые и проникновенные )

Гість: Перчинка

730.01.13, 09:58

830.01.13, 10:00Відповідь на 7 від Гість: Перчинка

дякую!

930.01.13, 10:01

Життя тепер неначе казка,
Радiе в нiм дурний дракон,
Але в казках пануе Правда-
Й щезне вiн,-такий казок закон!

1030.01.13, 10:01Відповідь на 6 від Гість: Дымка

таки защита... но так лучше, чем мучаться по случаю неопределенностей