Скиглій.

  • 27.08.13, 18:08
Не варто долі
Докоряти
Коли ще є чого
Забрати
Трудів габи
І клопотнеча
Лише аби
Не порожнеча.
Життя у хвилі
Вітром грало,
Але на схилі
Все забрало
Кохану - хвиля
Вітер - друга
І тільки скиглять
Я і туга.

Томас Бастард ,1601 (переклад pospishaiko)

Панів тепер навколо як ніколи
 І рік від року чесних вужче коло,
 Гучніше
сміх успішних і заможних,
Страшніше блиск у їх очах порожніх
 Багато
стало сили і ума,
Освічених, а доброго – нема, 
Тьма набожних, та
милостивих мало
 Йде вік новий пихато і зухвало.

блазні.

Суспільство - сцена, світ - театр,
Людина в ролі в’язня
Німує піп і психіатр 
Дзвенить ковпак у блазня.
Розмова швидко проявить
Те, що сховала лазня
Коли дзвіниці дзвін мовчить 
Дзвенить ковпак у блазня.
Зробились істини малі,
А знання непролазні
Десь позникали королі
І повмирали блазні.

***

З батька тінню, каліки
не вмерлою чвертю,
Граєм в шахи і ліки,
У сховки зі смертю.   
І туди по пустелі
Везе ця кімната,
Де дівчата веселі -
Могила й лопата.

Хмари.

Все рушать хмарні мавзолеї,
Не зупиняючись на мить,
Повз хмарочоси вздовж алеї,
Де метушня снує, шумить
І час іде і світлом бреше,
Кругом безвихідь самоти,
Лише вночі відверто, легше
Складати вірші німоти,
Дивитись в небо мерехтливе
І белькотіти віч-на-віч
Про непорадно-нещасливе
Комусь захованому в ніч.

Ностальгия.

Сравни Вчера определённость
И зыбкость нынешнего дня
Покой, покой, а не влюблённость
Так манят в прошлое меня.
Туфта вся эта ностальгия
Берёт тоска, берёт и злость
Нелепый бред «моя Мария»
Любовь к тому что не сбылось.

legiones redde!

Квинтилий Вар, верни мне легионы!
Построй каре и гвардию, Груши!
Разрывы ядер, пули, смерти, стоны
Вперёд, война - унынию души.
Кровавы и страшны войны законы
Но в мирной жизни – жизни вовсе нет
Лес Тевтобургский – дай мне легионы
Нам выступать, едва забрезжит свет.
Когда сверкнут штандарты и драконы
От жара тел расплавится свинец
Здесь альфой истин встанут легионы
Взойдёт Омегой – сигнума венец.

Королева ЛИР.

В театре жизни нашу роль
Нам пишет не Шекспир
И в этой пьесе не Король,
А Королева ЛИР,
Но сам сюжет – строка к строке
И в нём – два дурака
Один в дурацком колпаке,
Другой – без колпака.

G..

От тех, кто бродит день и ночь,
Ища земной закон,
Уносит радость ветром прочь
И ускользает сон.
В закатном небе серых туч
Свинцовая кайма,
Погас звезды печальной луч,
Сиреневая тьма
И кто-то спавший в свете дня
Спросил из темноты
Какого смысла у меня
Выпытываешь ты?
В ночную пору счастлив тот,
Кто сладко утомлён
И тяжестью дневных забот
Заслуживает сон.
Жизнь это просто череда
Унылых, тусклых дней
Сильна любовь, печаль - горда,
Но смерть – всего сильней.
Вселенная – туман песка,
Холодных формул скука,
Непостижимая тоска,
Бессмысленная мука.

Афiша.

Розгублено,  збентежено, сутуло
Дивився на її фотопортрет
І розпачем роз'ятрило, кольнуло
Пихатість глянцю і авторитет,
Потьмарили і прірвою розверзлись
Оці бенкет, злодійство і талант
І спогади, що сновидом наверзлись,
А іншим - лише фото й музикант.