Нобелівський лауреат-нездара

(На прохання друзів публікую цю замітку)

Ніхто не вважав, що із цього противного і неслухняного хлопчиська вийде ось путнє.

Хлопчик зростав замкнутим і нетовариським і не демонстрував значних успіхів у школі. Поширеною є думка, що в дитинстві Альберт Ейнштейн був не здібний до навчання. Як докази наводяться низькі показники, які він демонстрував в школі, а також те свідоцтво, що майбутній геній вельми пізно почав ходити і говорити. Проте така точка зору заперечується багатьма дослідниками біографії Альберта Ейнштейна. Дійсно, вчителі критикували Ейнштейна (викладач німецької мови навіть стверджував, ніби з Ейнштейна «ніколи не вийде нічого путнього») за повільність і погану успішність, проте пояснення низької успішності і труднощів в навчанні Ейнштейна слід шукати не в ліні або поганих здібностях учня, а в елементарній скромності, несприйнятті застарілих педагогічних методів, що застосовувалися в німецьких школах кінця XIX-початку XX століть, можливій дислексії або специфічній структурі мозку Ейнштейна.

А тепер уявіть картину: сидить такий собі малий у класі з флегматичним виразом обличчя і час від часу вставляє свої “сім копійок” до промови учителя! Картина знайома? Хто скаже, що після цього вчитель відчує піднесення і гладитиме по голівці капосника, який підриває його авторитет і зриває урок? Яка ж гарантія, що кожен подібний розумник винайде теорію відносності? Найвірогідніша реакція німецьких наставників того часу — вивести нахабу за вухо з класу і нагородити гідним набором двійок. Тож часто так і було.

Навчаючись у гімназії, Альберт Ейнштейн почав самостійно вивчати математику за допомогою шкільного підручника з геометрії Хоча часто стверджується, ніби Ейнштейн був некомпетентним в математиці, але це не відповідає дійсності. У гімназії він вже був у числі перших учнів з вивчення точних наук, проте укорінена система механічного заучування матеріалу, як він сам вважав, завдає шкоди самому духу навчання і творчому мисленню, як і  тиранічне ставлення вчителів до учнів, що викликало у Альберта Ейнштейна неприйняття, тому він часто сперечався зі своїми викладачами, а ті продовжували вважати його безперспективним .

Отже, скромник почав уже самостверджуватись за рахунок наставників. Ну цу вже ні в які ворота! Який же вчитель дозволить робити собі зауваження, та ще й стосовно власної компетентності? Чи не з'являлася тоді у шкільних математиків зловтішна посмішка: я тобі зараз покажу, розумнику! І таки помстилися!

Після остаточного розорення батька сімейства Ейнштейни переїхали з Мюнхена до Італії в Павію поблизу Мілана. Сам Альберт залишався в Мюнхені, щоб закінчити всі шість класів гімназії. Але, так і не отримавши атестата зрілості, приєднався до своєї сім'ї в Мілані. Восени 1895 р. Альберт Ейнштейн прибув до Швейцарії, щоб скласти вступні іспити у Вище технічне училище (eidgenцssische Technische Hochschule) в Цюріху і стати викладачем фізики. Блискуче проявивши себе на екзамені з математики, він в той же час провалив іспити з ботаніки і французької мови, і не вступив до Цюріхського Політехнікуму. Згодом майбутньому видатному теоретику таки вдалося здобути вищу освіту, хоча французький іспит він так і не здолав, а з викладачем фізики в Політехнікумі стосунки так і не склалися.”Теж мені, геній!” - кипів від обурення завідувач кафедри фізики Вебер. Принаймні  зарозумілий і впертий студент точно не викликав симпатій у тогочасних служителів науки.