17.05.10 01:20

10 листопада ц.р. у Службі безпеки України відбулися чергові Громадські історичні слухання, присвячені «білим плямам» історії України. Цього разу розглядалася тема “УПА і німці: співпраця чи протистояння”. Теза «співпраці УПА із німецькими окупантами» є центральною у кампанії проти визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, а питання стосунків Українського визвольного руху та Німеччини залишаються найбільш заполітизованими. Директор Галузевого державного архіву СБУ Володимир В’ятрович підкреслив, що на доказ співпраці УПА з німцями часто наводяться факти, які не мають стосунку до УПА. Йдеться насамперед про короткострокову співпрацю ОУН і Абверу та створення двох батальйонів “Нахтігаль” та “Роланд”. Однак слід зауважити, що дані формування були створені в 1941 р., тоді як УПА утворилася лише наприкінці 1942 р. Дивізія СС “Галичина” (1943 р.) хоч і складалася з українців, проте була структурою німецької армії і не мала нічого спільного з Українським визвольним рухом. Заідеологізовані історики також наполягають на тому, що начебто мало місце «засудження» УПА Нюрнберзьким трибуналом. У вступному слові Володимир В’ятрович запропонував усім присутнім самостійно спростувати цей міф, погортавши представлене на слуханнях повне зібрання матеріалів Нюрнберзького процесу, у якому навіть не згадується абревіатура УПА. Історик Іван Патриляк розповів присутнім про результати неупередженого аналізу німецьких, радянських та українських документальних першоджерел. Він зазначив, що період ситуативної співпраці між ОУН і Німеччиною завершився невдовзі після проголошення Акту про проголошення незалежності 30 червня 1941р. Незгода націоналістів відкликати його призвела до масових арештів членів ОУН і їх переходу до антинімецької боротьби. У серпні-жовтні 1942 р. формуються перші великі бойові групи ОУН(Б), які стануть основою Української Повстанської Армії. Першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Г. Перегіняка-“Довбешки-Коробки” на районний центр Володимирець вночі з 7 на 8 лютого 1943 р. Таким чином з’явився антинімецький фронт УПА, який існував протягом усього часу німецької окупації України. Іван Патриляк навів у своїй доповіді десятки фактів із німецьких та радянських документів про бої між українськими повстанцями та німецькими окупантами: “Протягом липня 1943 р. УПА здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об’єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася – 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства. Влітку 1943 антинімецька боротьба перекинулася на терени Галичини. Загалом же під час боїв і сутичок з окупантами у червні–вересні 1943 р загинуло 1237 українських повстанців і понад 3 тисячі гітлерівців і їх союзників. Наслідком успішної боротьби УПА з німецькими окупантами стало встановлення контролю над суцільними територіями, в тому числі й захоплення районних центрів. “Повстанські республіки” виникали переважно у сільській місцевості – там, де поблизу були великі лісові масиви”. З метою придушення повстанського руху німці проводили масштабні військові операції із використанням тисяч вояків. Нацисти почали інформаційну війну проти УПА, зображаючи її в своїх листівках більшовицьким утворенням. Іван Патриляк порушив і питання переговорів, які намагалися нав’язати німці повстанцям під час відступу з України. Він розділив ці переговори на дві групи: домовленості, яких досягали окремі командири УПА з окремими німецькими частинами про нейтралітет і обмін зброї на продовольство чи розвідувальну інформацію, та переговори між німецькими військовим і поліційним командуванням та керівництвом визвольного руху про досягнення нейтралітету та про співпрацю у боротьбі зі спільним ворогом – більшовизмом. Спонтанні контакти між командирами повстанських загонів і німцями суворо заборонялися повстанським командуванням. За самочинні переговори було віддано під суд їхнього першого ініціатора П.Антонюка-“Сосенка”, якого 7 березня 1944 р. за вироком військово-польового суду УПА було розстріляно. 15 квітня 1944 р., перед сотнею вояків за вироком суду УПА був розстріляний В.Олійник-“Орел”. З українського боку уповноваженим до переговорів на рівні керівництва був Іван Гриньох. Керівництво ОУН висувало німцям наступні умови: німецька влада припиняє боротьбу проти українського визвольного руху, звільняє із таборів усіх українців-політв’язнів, повстанці отримують свободу в приготуваннях до антирадянської боротьби. Взамін відділи УПА припиняють антінимецьку боротьбу, зупиняють атаки на німецькі комунікації, готові до взаємного обміну інформації про радянських партизан і диверсантів. Іван Патриляк зацитував враження німецького офіцера, уповноваженого для переговорів: “Особливо обурливом фактом, на думку німецького переговірника, було те, що в Прикарпатті та Карпатах загони УПА продовжують нападати на німецькі підрозділи з метою їхнього роззброєння. Німецький офіцер робить висновок, що командування УПА й керівництво ОУН веде переговори з метою досягнення своїх цілей. У німців залишається два виходи – або знищити загони УПА, або вести з повстанським командуванням переговори, намагаючись тим самим пом’якшити конфлікт з українцями. У зв’язку із відсутністю достатніх сил для ліквідації УПА, офіцер рекомендував продовжити переговори з метою “стримати УПА від диверсій на німецьких лініях комунікацій та для отримання від повстанців розвідувальної інформації”. Переговори між сторонами врешті завершилися нічим: німецька армія відступила, а повстанці залишилися, продовжуючи боротьбу із новим окупантом. “Стосунки українського націоналістичного руху й Німеччини зазнавали змін у залежності від геополітичної ситуації. Однак, за будь-яких умов націоналісти намагалися максимально використати обставини на користь боротьби за самостійну українську державу. Коли інтереси України потребували співробітництва з Німеччиною – вони йшли на співпрацю, коли була необхідність поберегти сили, перебуваючи в стані нейтралітету, націоналісти займали вичікувальну позицію, але коли обставини вимагали боротьби з Райхом, УПА вела цю боротьбу жорстоко, масштабно і безкомпромісно», - наголосив Іван Патриляк. Документи однозначно свідчать про те, що повстанський рух, організований і очолюваний бандерівською ОУН, довгий час мав антинімецький характер, а також, що нацисти з 1942 р. саме в українських націоналістах бачили найбільшу загрозу своєму пануванню в краю. Сучасні історичні дослідження створюють підґрунтя для висновку, що УПА зробила максимум, що в такій ситуації могла зробити партизанська армія, яка не користувалася зовнішньою підтримкою. Від гітлерівців було визволено значні території, на яких не функціонувала окупаційна адміністрація, було зірвано вивезення з України сільськогосподарської і промислової продукції, сировини, визволено значну кількість людей з числа цивільного населення, призначених до вивезення до Німеччини, знищувалися засоби комунікації, представники цивільної адміністрації, значною мірою було дезорганізовано місцеву поліцію тощо. Цілком закономірно визнати, що ОУН і УПА зайняли свою почесну сходинку в ієрархії борців за свободу України та звільнення її від гітлерівської окупації. Прес-центр СБ України *** Інформаційні довідки Галузевого державного архіву СБУ ПРОТИСТОЯННЯ ОУН-УПА ТА НІМЦІВ В НІМЕЦЬКИХ ДОКУМЕНТАХ 25 листопада 1941 р. до всіх низових ланок поліції безпеки і СД було надіслано наказ, у якому вказувалося: “Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті (Україна), мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники”. Відслідковуючи процеси створення бандерівцями відділів самооборони, нацистські спецслужби відзначали, що з кінця весни 1942 р. прихильники ОУН(Б) починають формувати власні збройні відділи: “Вже в травні вдалося встановити, що бандерівський рух серйозно займається організацією власних бандитських груп у західній частині України (...) рух Бандери переходить до того, щоб здійснювати військовий вишкіл своїх членів і збирати їх час від часу на польові навчання, які проводяться в рамках націоналістичних банд”. Масштаби антинімецької боротьби ОУН(Б) наприкінці весни – на початку літа 1942 р. були доволі солідними, що відзначено у німецьких документах. Зокрема в донесенні німецької поліції безпеки в Україні імперському керівнику СС і шефу німецької поліції в Міністерстві внутрішніх справ Райху за червень 1942 р. можна прочитати наступне: «ІІ. Генеральний округ Брест. За звітний період становище серйозно погіршилося. (…) Сьогоднішній стан характеризується двома основними рисами: А) бандерівський рух Б) діяльність партизанів та банд. Обидва рухи переслідують одну мету: підбурити широкі маси населення проти окупації. Незважаючи на те, що обидві течії мають різні кінцеві цілі, в цьому напрямку вони працюють один для одного. На думку служби безпеки (СД) бандерівці по всьому округу розкинули свою густу мережу, так що навряд чи хоча б одне село залишилося незачеплене ними. (…) Сільське населення цікавиться пропагандою бандерівського руху. Так як в генеральній окрузі практично немає промислових робітників, тому можна сказати, що серед селян бандерівська організація має під ногами міцний ґрунт. Мета бандерівського руху полягає в тому щоб побудувати автономну українську державу із власним незалежним урядом та адміністрацією. Керівництво бандерівського руху розчароване тим, що німецький уряд пригнічує це прагнення і таким чином не дотримується своїх обіцянок. (…) Велике значення має той факт, що бандерівський рух проник у ряди окружної поліції, особливо в Кам’янці-Подільському, де багато командирів рот були українцями, колишніми офіцерами ЧА, які тепер заарештовані та очікують свого вироку. Свого часу, завдяки хорошій військовій підготовці та стриманості, арештовані завоювали довіру свого керівництва. У Рокитному було арештовано три людини, серед них керівник української охоронної поліції, за їх участь в українському повстанському рухові. За різними ознаками можна припустити, що представниками бандерівського руху було здійснено декілька вибухів. (…) Доказом цьому є знайдена програма боротьби і організації для партизанів, складена бандерівським рухом. Потрібно надзвичайно серйозно поставитися до того факту, що на сьогодні існує два сильних ворожих рухи, спрямовані проти нас». З другої половини жовтня 1942 р. німецькі органи державної безпеки у своїх донесеннях з окупованих територій наголошували на тому, що в бандерівській пропаганді “все більше й більше помітною стає відмова від боротьби проти більшовизму, пропаганда майже виключно спрямована проти німецької влади, або так званих німецьких окупантів (...) бандерівський рух зайняв різку позицію проти Німеччини, прагнучи до того, щоб всіма засобами, навіть шляхом збройної боротьби добитися незалежності для України”. 29 жовтня 1942 р. до гауптквартири німецької армії надійшло повідомлення, в якому серед іншого зазначалося, що “16.10.1942 р. вперше українські націоналісти зібралися в районі Сарн у більшу банду та постійно отримують поповнення”. Взимку 1943 почалися напади відділів УПА на районні центри “У середині лютого 1943 р. – читаємо про це в німецькому докуметі, – почалося зосередження молоді в націоналістичних бандах. Частішими стали напади з метою отримання зброї та продовольства. Напади на в’язниці в Кременці та Дубно мали за мету насамперед звільнити активістів руху, які згодом організували ядро банд у цьому районі”. З кінця квітня 1943 р. нацисти почали практикувати застосування у боротьбі з УПА цілих військових з'єднань. Так, у райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Остріг, Шумськ і Кременець було перекинуто дивізію, силами якої вдалося досягнути лише умовних успіхів, відтіснивши основні з’єднання УПА з Полісся та північної частини Волині на Південь Волині. Фактично, це лише сприяло поширенню дій УПА на район, прилеглий до Славутицького лісового масиву, а також на Поділля. Німецький звіт з цього приводу відзначав: “У квітні завдяки операціям наших підрозділів, у головному районі діяльності банд Березне – Людвипіль настало тимчасове заспокоєння, але зате в районах на південь від автомагістралі діяльність банд активізувалась. На цей час припадають чисельні напади на південну дорогу й пости жандармерії”. Рейскомісар Е.Кох, звітуючись до Берліну, писав, що на Волині лишилося тільки два райони, вільні від "банд", а німецька адміністрація повноцінно функціонує лише на півдні Поділля. Навесні 1943 року у своєму внутрішньому листуванні гітлерівці зазначали, що вони не контролюють на Волині 75 % орних земель і втратили 52 % поставок худоби. Німецький Генеральний комісар Волині та Поділля Шьоне на початку травня 1943 р. наголошував у своєму звіті, що в районах Горохів, Любомиль, Дубно, Луцьк, Кременець, повністю "панують націоналістичні банди" і далі вів: "Те, що тут відбувається, слід розцінювати як повстання". Занепокоєний складним становищем окупаційної влади на Волині та Поліссі 5 травня 1943 року в Україну з робочим візитом прибув рейхсміністр окупованих територій Сходу А.Розенберг. На нараді у Рівному йому доповіли, що "українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди". Комісар округу Луцьк заявив: "Майже всі державні господарства перебувають у руках банд. Залізниці підривають, по шляхах можна їздити лише з конвоєм. Наші сили не можуть взяти верх над бандами. Тому і населення більше з нами не співпрацює". Рейхскомісар Е.Кох доповів своєму шефові, що "українські націоналістичні банди мають своє суворе й уміле керівництво і подиву гідне озброєння. Треба припустити, що ці банди почали методично збирати зброю і боєприпаси одразу ж після приходу німецького вермахту... Об'єкти, на які нападають банди, – це важливі для доступу в країну і постачання фронту залізниці, шляхи і мости, державні господарства, молочарні, склади зі збіжжям і сіном, а також доступні їм промислові підприємства”. З німецьких звітів за червень 1943 р. дізнаємося, що крупна “українська банда” захопила доволі добре захищені військові продовольчі склади в Шепетівці, що міста Горохів та Остріг з усіх боків оточені “крупними групами банд”. “Напади на адміністрації, бургомістрів та церкви з метою знищити метричні книги, а також на транспорти цивільного населення, призначеного для вивезення на роботу в Райх, є свідченням централізованого керівництва бандами. Немає нікого сумніву в тому, що загальне керівництво українськими націоналістичними бандами в руках бандерівського руху ОУН”. АТИНІМЕЦЬКІ АКЦІЇ УПА 1943-1944 рр (на основі німецьких, радянських та українських документів) Першою атакою українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації став напад сотні Г. Перегіняка-”Довбешки-Коробки” на районний центр Володимирець вночі з 7 на 8 лютого 1943 р. В середині лютого 1943 р. відбулися дві атаки оунівських бойових груп на в’язниці у Кременці та Дубно з метою визволити своїх побратимів із німецьких тюрем. Однією із найбільших операцій початку березня 1943 р. стала атака сотні УПА Сергія Качинського-”Остапа” на німецькі військові склади та фабрику в селі Оржеві в ніч з 10 на 11 березня. Черговий сплеск антинімецької активності УПА – із середини березня 1943 р., коли пішла в партизани частина української допоміжної поліції. Німецькі звіти вказували, що діяльність “українських банд” в другій половині березня охопила, крім півночі, південну частину Рівненщини, Кременеччину та південну частину Волинської області. У квітні 1943 р. німці констатували охоплення території центральної та північної частини Волинської області, а також Ізяславського, Славутського і Шепетівського районів Кам’янець-Подільської області. 27 березня 1943 р. повстанці заволоділи містечком Олика, знищивши в ньому німецьку адміністрацію. Того самого дня відділ Олексія Брися-”Остапа”, “Аркаса” атакував райцентр Горохів. Під час нападу на бік повстанців перейшла українська поліція. Було захоплено приміщення банку, пошти, в’язниці, випущено декілька українських політичних в’язнів, забрано запаси борошна із млина, друкарські машинки з адміністративних приміщень, обстріляно німецькі казарми. 28 березня 1943 року повстанці успішно відбили наступ півтори тисячі німецьких карателів на свої табори і бази у Людвипольському районі. Бої точилися в передмісті Людвиполя. В сутичці протиборчі сторони застосовували міномети і гранатомети. Протягом березня 1943 р. найзапекліші сутички з нацистами УПА мала на Луччині, Ковельщині, Горохівщині, Рівненщині, Кременеччині, Костопільщині, Сарнинщині, Лановеччині й у Славутицьких лісах Кам'янець-Подільської області. Повстанці п’ять разів захоплювали районні центри. На Кременеччині через активність УПА гітлерівці змушені були з 6 квітня 1943 р. оголосити надзвичайний стан. За даними радянських партизанів, на початок квітня 1943 р. найбільшого розмаху антинімецькі акції українських повстанців набули на півдні Волині в районах Мізоч, Остріг, Кременець, Верба. Зокрема, під час нападу на містечко Вербу було вбито 120 німецьких солдатів, у боях за село Шимовку – 24, за Остріг – 32, в Мізочі – 11. Радянські партизани відзначали, що у квітні 1943 р. щодня з лісів Острозького, Шумського й Мізоцького районів на антигітлерівські акції виїжджало 60-70 возів із повстанцями. 2 квітня 1943 р. відділи УПА вдруге захопили і утримували дві доби містечко Горохів. 4 квітня повстанці знищили німецьку карну експедицію, яка під час пацифікації села Постійно спалила більше половини будинків. 6 квітня 1943 р. в Ковелі повстала українська поліція, сформувавши сотню УПА. Вони вбили 18 німців, звільнили із тюрем арештованих, розпустили в’язнів із табору примусової праці. 9 квітня 1943 р. українські партизани атакували містечко Боремля, де знищили місцеву німецьку адміністрацію. Того ж дня повстанцями було атаковано німецькі прикордонні залоги біля Горохова (на кордоні між Райхскомісаріатом Україна та Генеральним Губернаторством). У відповідь німецька прикордонна сторожа (Ґреншутц) застосувала задекларовані Шьоне “драконівські” заходи – 10 квітня спалила село Княже і знищила 172 цивільних мешканці. 10 квітня повстанці атакували містечко Степань. Під час нападу було спалено адміністративні приміщення, пошту, убито німецького жандарма і кількох поляків-службовців німецької адміністрації. Вночі з 12 на 13 квітня повстанська сотня “Яреми” напала на районний центр Цумань, де знищила німецький гарнізон, убивши біля двадцяти ворожих солдатів. 17 квітня 1943 р. сотня УПА провела успішну засідку на німецьку мотоколону біля села Борщівки, в сутичці загинуло 16 ворожих солдатів. Відповідаючи на активність повстанців, німці 19 квітня спалили колонію Красний Сад, убивши при цьому близько ста цивільних осіб. 22 квітня 1943 р. відділи УПА втретє напали на райцентр Горохів, вивізши із містечка трофеї – одяг і харчові продукти. Того ж дня в зіткненні біля фільварку Галинівка загинуло 19 німецьких солдатів. З кінця квітня 1943 р. нацисти почали практикувати застосування у боротьбі з УПА цілих військових з'єднань. У райони Березне, Людвипіль, Мізоч, Остріг, Шумськ і Кременець було перекинуто одну дивізію в складі двох угорських полків, полку німецьких есесівців і полку складеного з військовополонених казахів та узбеків. Після важких триденних боїв у лісах карателям вдалося досягнути лише умовних успіхів, відтіснивши основні з’єднання УПА з Полісся та північної частини Волині на Південь Волині. Фактично, це лише сприяло поширенню дій УПА на район прилеглий до Славутицького лісового масиву, а також на Поділля (район Ярмолинці, Проскурів, Кам'янець-Подільський) 2 травня на трасі Ковель-Брест, під час засідки, організованої сотнею Тихона Зінчука-”Кубика” неподалік села Кортеліси (рік до того спаленого гітлерівськими карателями), загинув шеф СА Віктор Люцте, який перебував на Поліссі із інспекційною поїздкою. 9 травня 1943 р. німецька жандармерія із Кременця жорстоко пацифікувала українське село Стіжки. Після акції по дорозі до районного центру на карателів напали повстанські відділи “Хрона” та “Крука”. Засідка була проведена надзвичайно успішно. Підбивши два вантажні автомобілі із солдатами, повстанці відкрили перехресний кулеметний вогонь, жертвами якого стали шістдесят німців. Того ж 9 травня 1943 р. розпочалися тритижневі бої між карателями і відділами УПА в Скарбівських лісах. 10 травня у сутичках біля села Лобечівка Берестечківського району окупанти вперше використали проти повстанських відділів артилерію і бронетехніку. 11-14 травня тривали важкі бої за лісовий масив неподалік містечка Колки, в якому містилися бази і п'ять госпіталів УПА. 13 травня інтенсивні сутички відбулися в районі Деражні, де загинули перші керівники УПА-”Північ” – Василь Івахів-”Сом", "Сонар”, шеф його штабу поручник Юліан Ковальський-”Гарпун” і ад'ютант Семен Снятецький-”Сівка”.

Комиссариат иностранных дел

 

1. Народный
комиссар – Чичерин. Русский.
Мы уже говорили – какой это русский…
Его
помощники:
2. Карахан. Еврей.
3. Фритче. Латыш.
4. Директор
паспортной экспедиции – Марголин. Еврей.
5. Посол в Берлине – Иоффе.
Еврей.
6. Причисленный к посольству в Берлине – Левин (в 1919 г.
Народн. Комиссар в Баварской Советской Республике). Еврей.
7.
Начальник бюро печати и информации при посольстве в Берлине – Аксельрод.
Еврей.
8. Посол в Вене и Лондоне – Розенфельд (Каменев). Еврей.
9.
Чрезвычайный уполномоченный в Париже и Лондоне – Бек. Еврей.
10.
Посланник в Христиании – Бейтлер. Еврей.
11. Консул в Глазгове –
Малкин. Еврей.
12. Председатель мирной делегации в Киеве – Каин
Раковский. Еврей.
13. Юрисконсульт – Астшуб (Ильсен). Еврей.
14.
Генеральный консул в Киеве – Грюнбаум (Кшевинский). Еврей.
15.
Генеральный консул в Одессе – А. Бек. Еврей.
16. В Северных
Американских Соединенных Штатах (Неофициальный представитель) – Мартенс.
Немец.
Итого – из 16 членов: евреев – 13; латышей – 1; немцев – 1;
русских – 1.
Таким образом, Комиссариат иностранных дел состоит также
почти из одних евреев. Единственный русский – Чичерин, а какой он
русский, мы уже с вами знаем.
Вот мы тут прочитали – посол в Берлине –
Иоффе, еврей. Ведь, он был любовником Троцкого и когда Троцкого
исключили из партии и выслали из Советского Союза – он покончил с собой.
Причём,
ещё до революции этот Иоффе лечился в Вене у знаменитого психиатра
Адлера. Тогда с Троцким они жили в Вене. Троцкий там издавал газету
«Правда», а Иоффе, в это время, бегал к этому знаменитому психиатру
Адлеру.

 

Комиссариат финансов

 

1. Народный Комиссар – Мержвинский. Поляк.
2. Его помощник –
Дон Соловей. Еврей.
3. Комиссар – Исидор Гуковский. Еврей.
4. Его
помощник – И. Аксельрод. Еврей.
5. Директор канцелярии – Закс
(Гладнев). Еврей.
6. Директор канцелярии – Боголепов. Русский.
7.
Главный секретарь – Хаскин. Еврей.
8. Его помощница – Берта Хиневич.
Еврейка.
9. Председатель финансового конгресса советов – Лацис.
Латыш.
10. Его помощник – Вейстман. Еврей.
11. Комиссар по
ликвидации русско германских счетов – Фюрстенберг (Ганецкий). Еврей.
12.
Главный секретарь его – Коган. Еврей.
13. Администрация народных
банков – Михельсон. Еврей.
14. Администрация народных банков – Закс.
Еврей.
15. Администрация народных банков – Аксельрод. Еврей.
16.
Администрация народных банков – Садников. Русский.

 

Финансовые
агенты

 

17. В Берлине – Ландау. Еврей.
18. В
Копенгагене – Воровский. Еврей.
19. В Стокгольме – Абраам Шенкман.
Еврей.
20. Главный ревизор народных банков – Кан. Еврей.
21. Его
помощник – Горенштейн. Еврей.
22. Главный комиссар по ликвидации
частных банков – Анрик. Еврей.
23. Его помощник – Моисей Ковш. Еврей.

 

Члены технической комиссии по ликвидации частных
банков

 

24. Элиашевич. Еврей.
25. Г.
Гифтлих. Еврей.
26. А. Рогов. Еврей.
27. Г. Лемерих. Еврей.
28.
А. Розенштейн. Еврей.
29. А. Плат. Латыш.
Итого – из 29 человек:
евреев – 24; латышей – 2; русских – 2; поляков – 1.
Это – все бандиты
еврейские, грабившие русский народ.
Продолжим анализ списка
советского правительства 20 х годов. Вот список Комиссариата юстиции:

 

Комиссариат юстиции

 

1.
Народный комиссар – И. Штейнберг. Еврей.
Этот еврей, в середине 20 х
годов, бежал из Советского Союза в Америку и жил тут в Нью Йорке. О нём
писали в еврейской газете «Новое русское слово» – дескать, уважаемый
товарищ Штейнберг проживает тут и он хороший еврей.
А это был, так
сказать, глава террористической Юстиции. Он там занимался расстрелами, а
здесь – добрый хороший еврей.
2. Комиссар кассационного Департамента
– Шредер. Еврей.
Значит, Штейнберг выносил приговоры. Человек
пытался жаловаться и попадал к Шредеру, другому еврею…
3.
Председатель Московского Революционного Трибунала – И. Берман. Еврей.
Надо
принимать во внимание, что в те времена, основной мерой наказания был
расстрел. Я думаю, что 90% арестованных были расстреляны. В то время
революционного правосознания торопились, торопились по спискам гнать на
расстрел.
4. Комиссар Сената в Петрограде – Бер. Еврей.
5.
Председатель Верховной революционной комиссии Республики – Бронштейн
Троцкий. Еврей.
6. Председатель следственной комиссии при
Революционном Трибунале – Глузман. Еврей.
7. Следователь того же
Трибунала – Легендорф. Еврей.
8. Следователь того же Трибунала –
Слуцкий. Еврей.
9. Прокурор Трибунала – Фридкин. Еврей.
10.
Старший секретарь Кодификационного Отдела – Гойнбарк. Еврей.
11.
Главный секретарь Народной Коммуны – Ширвин. Еврей.
12. Комиссар по
народной защите – Луцкий. Еврей.
Вот только, защиты какого народа?
Божьего народа…
Таким образом, весь Комиссариат террористической
Юстиции целиком, от первого до последнего, состоял из одних евреев. А о
результатах их расправы над русским народом весь мир знает, но молчит…

 

Дальше идёт список народных защитников:

 

1. Г. Антокольский. Еврей.
2. В. Аранович. Еврей.
3. И.
Бейер. Еврей.
4. Р. Биск. Еврей.
5. А. Гундар. Еврей.
6. Г.
Давидов. Еврей.
7. Р. Кастарианц. Армянин.
Как видим, все они
евреи. Среди них затесался один армянин.
Итого – из 19 членов: евреев
– 18, армянин – 1, русских – 0.
– Странно, что из нацменьшинств,
часто мы слышим об этом союзе армян и евреев.
– Всё дело в том, что
если на всё это смотреть, с точки зрения дегенерации, то на первом
месте, как нация, идут евреи, а на втором месте, в пределах Советского
Союза, идут армяне.
– Они даже внешне практически неотличимы.
– На
эту тему очень много интересных данных. Процентуально, в революции было
очень много армян.
Теперь, если вы возьмёте сегодняшнюю диссиденцию,
то на первом месте идут евреи и люди с прожидью, а на втором месте –
идут армяне.
Вот история последнего года, последних месяцев:
беспорядки начались в Армении. То же самое и с эмиграцией: сейчас
высылают, или выпускают – на первом месте – евреев, на втором месте –
армян.
Советскому правительству сейчас настолько надоели эти
армянские диссиденты, что одного из них они не судили, не садили в
концлагерь, а просто засунули его в самолет и выбросили…
Но где? В
Эфиопии, где он прямым ходом направился в американское посольство.
Встречался
я как то с одним полуевреем. Это был довольно культурный, интересный
мужчина лет так сорока пяти.
Он тут считается советником Брежнева,
крутится, что то делает при Колумбийском университете. В Союзе он
работал при каком то отделе ЦК.
Одним словом, он – человек знающий.
Так вот, прочитав мою книгу «Протоколы советских мудрецов», он мне
сказал: «Да, Вы правы».
Видите ли – евреи склонны больше к ротовому
(оральному) сексу, а армяне более склонны к анальном сексу.
Есть даже
такое выражение: армянские штучки – это о педерастии. Этот термин дал
армянам народ, а голос народа – голос мудрости.
Как и у евреев –
большинство армян находится в диаспоре и не собирается возвращаться к
себе на родину.
Как и у евреев – у армян неодолимая тяга к торговле и
нескрываемое отвращение к земледелию.
Как и у евреев – у армян были
свои погромы, самый крупный в начале ХХ века, и, если бы Россия не взяла
их под свою защиту – кто знает, уцелели бы они, как нация, или нет…

 

Комиссариат народного просвещения:

 

1. Народный комиссар – Луначарский. Русский.
Дружок Ленина.
Тут он обозначен, как русский, но, на самом деле, он был чистокровный
еврей из выкрестов и был женат на еврейке Розенель.
Я помню, когда я
был мальчишкой, это было в 26 м году, шёл интересный фильм. Назывался он
«Медвежья свадьба». Сценарий к фильму был написан Луначарским.
В нём
были описаны сексуальные извращения и садистические убийства. Тема
довольно необычная, даже для Луначарского.
Между прочим, это
перекликается с повестью Проспера Мериме. Но тема эта – больная.
2.
Комиссар Северной Области – Грюнберг. Еврей.
3. Председатель комиссии
Воспитательного института – Золотницкий. Еврей.
4. Начальник
муниципальной секции – Лурье. Еврей.
5. Начальник Пластического
Искусства – Штернберг. Еврей.
6. Главный секретарь комиссариата – М.
Ейхенгольц. Еврей.
7. Начальник Театральной секции – О. З.
Розенфельд. Еврейка.
Это – жена Каменева. Да и Каменев – еврей.
8.
Её помощница – Зац. Еврейка.
9. Директор 2 го Департамента –
Гройним. Еврей.
Т. е., весь Комиссариат народного просвещения,
который занимался промывкой мозгов русскому народу, сплошь состоял из
евреев под руководством замаскировавшегося еврея Луначарского.
В
момент становления Советской власти, в момент закладки основ государства
– Министерства Юстиции и Просвещения оказались в руках у «божьего
народа».
Так что, всё, что мы сейчас пожинаем, было заложено уже
тогда.
Сегодня русь пітается жить по новому Но наталкивается на
большие трудности, потому что фундамент всему был заложен сразу же после
революции такими вот людьми.
Если в России, в течение 300 лет, было
татарское иго, то после революции настало – еврейское иго, которое было
похлеще татарского.
Татары брали только дань с русских, ну, а власть
они оставляли в руках удельных русских князей. И церкви они не
разрушали.
Когда же, после революции, пришло к нам еврейское иго, то
оно стало для России значительно вредоноснее чем татарское иго.
Приведу
маленькую иллюстрацию. В 1926 году, когда мне было 8 лет, я поступил в
первый класс средней школы.
Кто же был у нас директором школы? Абрам
Моисеевич Розов – еврей. Причем он подделывался под Троцкого (рост,
бородка).
И, вот такой маленький эпизод. Какая то девочка что то
слышала у себя дома и в школе ляпнула: «Бей жидов, спасай Россию!».
Какое же было наказание этой 8 летней девочке?
Её выгнали из школы с
волчьим билетом. Она ни в какую другую школу поступить уже не могла. Вот
какая была расправа Абрама Моисеевича Розова…
А за оскорбление Царя
тогда был штраф в 100 рублей… Но кончил этот товарищ Розов – плохо.
В
начале 30 х годов, когда началась борьба в партии, его арестовали и он
бесследно исчез. Так что кавказский полуеврей Сталин съел
новочеркасского еврея Розова.
До революции, в Новочеркасске евреям
категорически запрещалось жить. Они могли там быть лишь 24 часа. Т. е.,
по делам приехал, переночевал и уезжай.
Новочеркасск, до революции,
был столицей области Всевеликого войска Донского, а торговым центром был
Ростов. Между ними было 40 километров.
Почти как Вашингтон и Нью
Йорк. Небольшой Вашингтон – столица Соединенных Штатов, а рядом Нью Йорк
– торговый центр.
Также было между Ростовом и Новочеркасском. Ростов
был тогда крупнейшим торговым центром на Юге России, после Одессы.
В
Ростове было очень много евреев, и армян там тоже было много. А вот
рядом, в Новочеркасске, евреям даже запрещалось проживать.
Ну, а
после революции, в Новочеркасске воспитанием русских детей уже занимался
еврей Абрам Моисеевич Розов.
Теперь, давайте решим, право ли было
Русское правительство, атаман (главой там был атаман Всевеликого войска
Донского), когда запрещали проживание евреев в Новочеркасске?

 

1.
Председатель совета народных комиссаров – Ульянов (Ленин). Пишется
русский.
Но, на самом деле, Ленин был полуевреем по матери, а это по
раввинским законам – полный еврей. Так что, автор тут или недооценивал
или не знал значения полуевреев. Ведь, полуеврей всегда больше еврей,
чем русский.
2. Комиссар Иностранных дел – Чичерин. Опять русский.
И
та же самая история. Или Дикий не знал, или почему то не захотел об
этом писать. Чичерин, на самом деле, по отцу, был из старого родового
дворянства, а по матери – еврей.
Так что и Чичерин был полуевреем, а
по раввинским израильским законам – он считается полным евреем. Но,
этого мало.
Помимо того что он был полуевреем, он ещё был и
педерастом. Но это ему никак не помешало жениться. Но, на ком же он
женился? На еврейке. Так что, мы здесь немного дополняем Дикого.
Ещё
маленький штришок к портрету: до революции Чичерин несколько раз сидел в
сумасшедшем доме. До революции – в дурдоме, после революции – в
министрах по иностранным делам.
Кончил он тоже в сумасшедшем доме. В
конце 20 х годов он тихо исчез с Кремлёвского Олимпа и закончил свою
жизнь в психушке.
Это – закономерный конец бионегативных людей –
старческое помешательство.
Я думаю, что назначая Чичерина министром
иностранных дел, Ленин всё это учёл. В чопорной Англии Чичерину легко
было говорить с лордами на равных – он из их круга; в масонской Америке
он тоже свой – и педераст, и мамочка – еврейка.
Вообще педерастия –
болезнь дипломатов.
3. Комиссар по делам о Национальностях –
Джугашвили (Сталин). Тут значится – грузин.
А мы уже знаем, что
Сталин – полуеврей, кавказский полуеврей. Даже его фамилия, если её
перевести на русский язык, будет звучать так: швили – сын, а джуга – на
многих наречиях означает – еврей.
Даже по английски джу – еврей.
Итак, сам – Иосиф, сыночек – Яков, фамилия – сын еврея, в итоге – идёт,
как грузин.
4. Президент Высшего Экономического Совета – Лурье
(Ларин). Еврей.
Мы с вами этого Ларина уже встречали. На его дочери
женился Бухарин. Как же эта кодла повязана!
Вот Бухарин, кажется
русский, но, на старости лет, он женится на молоденькой еврейке, дочери
этого самого Ларина. Вот вам снова союз сатаны и антихриста.
5.
Комиссар по восстановлению – Шлихтер. Еврей.
6. Комиссар Земледелия –
Протиан. Армянин.
7. Комиссар Государственного контроля – Ландер.
Еврей.
8. Комиссар Армии и Флота – Бронштейн (Троцкий). Еврей.
9.
Комиссар государственных земель – Кауфман. Еврей.
10. Комиссар
общественных работ – Шмит. Еврей.
11. Комиссар общественных снабжений
– Е. Лилина (Книгисен). Еврейка.
12. Комиссар народного просвещения –
Луначарский. Тут значится русский.
На самом деле, Луначарский был
евреем из выкрестов. И был женат на еврейке Розенель.
13. Комиссар
вероисповеданий – Шпицберг. Еврей.
14. Народный комиссар – Апфельбаум
(Зиновьев). Еврей.
15. Комиссар общественной гигиены – Анвельт.
Еврей.
16. Комиссар финансов – Гуковский. Еврей.
17. Комиссар
печати – Коген (Володарский). Еврей.
18. Комиссар по делам о выборах –
Радомысльский (Урицкий). Еврей.
19. Комиссар Юстиции – Штейнберг.
Еврей.
Он заведовал расстрелами.
20. Комиссар по эвакуации –
Фенигштейн. Еврей.
21. Его помощники – Равич и Заславский. Евреи.
Итого
– из 22 членов: евреев – 17, русских – 3 (на самом деле, они все –
полуевреи), армян – 1, грузин – 1 (на самом деле, Сталин – кавказский
полуеврей).
Вот кому отошли земли 1/6 земного шара!

 

Военный комиссариат

 

1. Комиссар Армии и
Флота – Бронштейн (Троцкий). Еврей.
2. Председатель революционного
штаба Северной Армии – Фишман. Еврей.
3. Комиссар Военно Судебный 12 й
Армии – Ромм. Еврей.
4. Политический комиссар 12 й Армии – Мейчик.
Еврей.
5. Политический комиссар Штаба 4 й Армии – Ливенсон. Еврей.
6.
Председатель совета армий Западного Фронта – Позерн. Еврей.
7.
Политический комиссар Московского Военного Округа – Губельман. Еврей.
8.
Политический комиссар Витебского Военного Округа – Дейб. Латыш.
9.
Комиссар военных реквизиций города Слуцка – Кальманович. Еврей.
10.
Политический комиссар Самарской Дивизии – Бекман. Еврей.
11. Военный
комиссар той же дивизии – Глузман. Еврей.
12. Комиссар
реквизиционного отряда Московского Округа – Зузманович. Еврей.
13.
Председатель Главного Московского Военного Совета – Бронштейн (Троцкий).
Еврей.
Его помощники:
14. Гиршфельд. Еврей.
15. Склянский.
Еврей.
Члены того же Совета:
16. Шородак. Еврей.
17. Петч.
Еврей.
18. Военный комиссар Московской Губернии – Штейнгардт. Немец.
19.
Военный комиссар Московской Губернии – Дулис. Латыш.
20. Комиссар
Школы Пограничной Стражи – Глейзер. Латыш.
21. Политический комиссар
15 й Дивизии Советов – Дзеннис. Латыш.
22. Политический комиссар 15 й
Дивизии Советов – Полонский. Еврей.
23. Комиссар Военного Совета
Кавказских Армий – Лехтинер. Еврей.
24. Чрезвычайный комиссар
Восточного фронта – Бруно. Еврей.
25. Чрезвычайный комиссар
Восточного фронта – Шульман. Еврей.
26. Член Казанского Военного
Совета – Розенгольц. Еврей.
27. Член Казанского Военного Совета –
Мейгоф. Еврей.
28. Член Казанского Военного Совета – Назенгольц.
Еврей.
29. Командующий Красной Армией в Ярославле – Геккер. Еврей.
30.
Начальник Петроградского Военного Комиссариата – Цейгер. Еврей.
31.
Политический Комиссар Петроградского Военного Округа – Гиттис. Еврей.
32.
Командующий Западным фронтом против Чехо Словакии – Вацетис. Латыш.
33.
Член Совета военной коммуны – Лазимер. Еврей.
34. Начальник Военной
коммуны (быв. Австрийский офицер) – Кольман. Еврей.
35. Начальник
Московского Военного Округа – Бицис. Латыш.
36. Военный комиссар
Московского Военного Округа, – Метказ. Еврей.
37. Начальник обороны
Крыма – Зак. Еврей.
38. Командующий Курским фронтом – Слузин. Еврей.
39.
Его помощник – Зильберман. Еврей.
40. Политический комиссар
Румынского фронта – Спиро. Еврей.
41. Уполномоченный для мирных
переговоров с Германией – Давидович. Еврей.
42. Кандидат – Шнеур.
Латыш.
43. Солдат – Смидович. Еврей.
Итого – из 43 членов: евреев –
35, латышей – 7, немцев – 1, русских – 0.

 

Комиссариат
внутренних дел (т. е., по расстрелам)

 

1.
Народный Комиссар – Апфельбаум (Зиновьев). Еврей.
Это – тот самый
Зиновьев, который прятался с Лениным в шалаше на станции Разлив.
Тогда
Ленин переоделся в женское платье и под ручку с Зиновьевым бежал от
правительства Керенского – в Финляндию, а потом Керенский точно также
бежал от Ленина, из Зимнего Дворца, переодевшись в женское платье сестры
милосердия.
А теперь, в Разливе выстроен целый мемориал, но там ни
слова не говорится о том, что в шалаше с Лениным скрывался и Зиновьев,
который практически был гомосексуальным партнёром Ленина, и, во время
великой чистки, был уничтожен полуевреем – Сталиным.
2. Его помощник –
начальник Чрезвычайной Комиссии – Радомысльский (Урицкий). Еврей.
Это
– главный красный террорист Петрограда. Он был убит другим евреем
Канегисером. Причём, еврей Канегисер был из богатой еврейской семьи.
Этот молодой еврей студент приезжал к начальнику Петроградской ЧК играть
в шахматы.
Опять – какая то загадка. Потом, этот Канегисер, вдруг,
стреляет в начальника ЧК Урицкого. В общем, дело тёмное. Вероятно, это были два педераста, пользовавшиеся друг
другом, и из ревности – один застрелил другого.
Такие вещи у них
бывают очень часто. После этого, был объявлен страшный красный террор.
Было расстреляно более 10 000 заложников. Все они были русскими.
Что
же это получается? Один еврей стреляет другого еврея, а за это казнят ни
в чём не повинных 10 000 русских людей, среди которых не оказалось ни
одного еврея.
Потом, в том же самом порядке, полусумасшедшая еврейка
Каплан стреляет по маниакальному полуеврею Ленину. И та же самая
история.
Тоже объявляют красный террор в Москве. И расстреливают тоже
около 10 000 русских людей. И снова ни одного еврея среди заложников.
Вот
вам начало истории Советской власти. Евреи сразу показали всем, кто
здесь хозяин, а кто раб.
Здесь напрашивается другая
параллель. В известной уже нам книге «Гитлер – создатель Израиля»
описывается предыстория того, что на Западе называют «кристал нахт», т.
е., хрустальной ночью.
Несколько месяцев назад еврейская пропаганда
трубила во все трубы, о том как начинался массовый антисемитизм в
Германии, когда начали бить витрины еврейских магазинов и подожгли
несколько синагог.
Так вот, в книге «Гитлер – создатель Израиля»
описываются истоки, корни этого инцидента.
В 1938 году польский еврей
Грюншпан убил из револьвера немецкого дипломата в Париже – Фон Ротта.
Фон Ротт был дипломатом мелкого калибра, что то вроде третьего секретаря
посольства.
Это успешно использовал четвертьеврей Геббельс, в целях
антиеврейской пропаганды. Так вот – в этой книге проливается свет на всю
подоплёку этого, вроде бы стихийного, процесса.
Оказывается, что это
были два педераста, как и в случае с Урицким. Как это часто бывает
(педерасты почти все – психотики и невротики) ревность у педерастов
значительно более обострена, чем у нормальных людей.
Вот, еврей
Грюншпан и застрелил своего партнёра. А расплачиваться, как водится,
пришлось тысячам неповинным в этом деле евреям Германии.
В общем,
побили им витрины магазинов, окна в домах, кого то даже за волосы
оттаскали, но, всё это было организовано и спровоцировано четверть
евреем Геббельсом. Иосифом Геббельсом.
Вот опять – об именах.
Иосиф
Геббельс, Иосиф Сталин, Иосип Брозтито… Я вам таких Иосифов сколько
угодно могу привести.
Как вам это нравится?! Психуют какие то Иосифы,
а расплачиваются – миллионы ни в чём не повинных людей.
Вот вам ещё
одна закономерность. И ещё один Иосиф – Пилсудский, который, вторым
браком, был женат на еврейке. Национальный герой Польши и по сей день…
Вот
и возникает параллель – молоденький еврейчик «играл в шахматы» с
палачом евреем Урицким, а потом, почему то, застрелил его.
А какой
кровью, за эти педерастические забавы евреев, расплатился русский народ!
Вернёмся
к спискам тайной полиции Советского Союза:
3. Начальник пропаганды –
Гольденрудин. Еврей.
4. Председатель экономической комиссии
Петроградской коммуны – Эндер. Еврей.
5. Вице председатель комиссии
гигиены – Рудин. Еврей.
6. Комиссар по эвакуации беженцев –
Финигштейн. Еврей.
7. Его помощник – Абраам Крахмал. Еврей.
8.
Комиссар Петроградской печати – Володарский. Еврей.
9. Комиссар
Московской печати – Красиков. Еврей.
10. Комиссар Петроградской
Полиции – Фейерман. Еврей.
11. Начальник Бюро печати – Мартинсон.
Еврей.
12. Московский комиссар общественной безопасности – Розенталь.
Еврей.

 

Члены Петроградской Чрезвычайной
Комиссии

 

13. Мейнкман. Еврей.
14. Гиллер.
Еврей.
15. Козловский. Поляк.
16. Модель. Еврей.
17. И.
Розмирович. Еврейка.
18. Диэсперов. Армянин.
19. Иселевич. Еврей.
20.
Крассиков. Еврей.
21. Бухан. Армянин.
22. Мербис. Латыш.
23.
Пайкис. Латыш.
24. Анвельт. Немец.

 

Члены
Совета Петроградской Коммуны

 

25. Зорке. Еврей.
26.
Радомысльский. Еврей.

 

Члены Московской
Чрезвычайной Комиссии
27. Председатель – Дзержинский. Поляк.
А на
самом деле, он – польский полуеврей и женат на чистокровной еврейке.
28.
Вице Председатель – Петерс. Латыш.
Всех этих латышей нужно внести
под знаком вопроса. Нужно проверять.
29. Шкловский. Еврей.
30.
Кнейфис. Еврей.
31. Цейстин. Еврей.
32. Размирович. Еврей.
В
Петроградской ЧК была мадам Размирович, а в Московской, как видим,
другой еврей Размирович. Что называется – семейный подряд. Как видим,
расстрелы – хобби семейное и национальное.
33. Кронберг. Еврей.
34.
Хайкина. Еврейка.
35. Карлсон. Латыш.
36. Шауман. Латыш.
37.
Лентович. Еврей.
38. Ривкин. Еврей.
39. Антонов. Русский.
Вот
русский дурак куда затесался. А может, – просто, садист.
40.
Делафарб. Еврей.
41. Циткин. Еврей.
42. Е. Размирович. Еврей.
Очевидно,
вся семейка тут.
43. Г. Свердлов. Еврей.
44. Блюмкин. Еврей.
Это
тот, который застрелил посла Германии Мирбаха. Ленин клятвенно обещал
разыскать убийцу и покарать. Но разыскивать его было нечего. Он был
начальником отдела у Дзержинского. И кабинет его был этажом ниже
кабинета Дзержинского.
45. Бизенский. Еврей.
46. Александрович.
Русский.
47. Рейтенберг. Еврей.
48. Финес. Еврей.
49. Закс.
Еврей.
50. Яков Гольдин. Еврей.
51. Гальперштейн. Еврей.
52.
Книггисен. Еврей.
53. Лацис. Латыш.
54. Дейбол. Латыш.
55.
Сейзан. Армянин.
56. Дейбкин. Латыш.
57. Начальник Таганрогской
тюрьмы – Либерт. Еврей.
58. Фогель. Немец.
59. Закис. Латыш.
60.
Шилленкус. Еврей.
61. Янсон. Латыш.
62. Председатель комиссии
Трубецкого Бастиона и Петропавловской крепости. Еврей.
Итого – из 62
членов: евреев – 43; латышей – 10; армян – 3; поляков – 2; немцев – 2;
русских – 2.
То есть, все органы террора в Петрограде и в Москве
сплошь в руках евреев. Из 62 членов, евреев – 43 и русских – 2. А
стреляют ведь, русских. Латышей – 10.
Я уже говорил, что это ещё
нужно проверить. Они могут быть латышскими евреями или латышами с
прожидью, или же, как Лацис – женаты на еврейках. Союз Бердяева
Бердичевского. А женат Лацис был на сестре жены Сталина.

РБК-Украина, 09.07.2010, Киев, 17:26

КИЕВ, 9 июля. Президент Украины Виктор Янукович будет получать пенсию в размере порядка 43 тыс. грн. К такому выводу пришла «Газета по-киевски», произведя несложные расчеты.

Тарифы на газ могут повысить ради модернизации сетей.

По данным Всемирного банка, на Украине работодатели должны отдавать государству в виде налогов и других платежей 43,1% от фонда заработной платы, тогда как в странах Европы и Центральной Азии размер отчислений составляет в среднем 23,1%

Земля подразделения Института виноградарства «Магарач» может быть присоединена к особняку, известному как «дача Януковича». Об этом пишет «Зеркало недели» со ссылкой на сотрудников института. Согласно сообщению, 21 июня Кабмин принял распоряжение, согласно которому возобновляется процесс создания музея виноделия «Магарач».

Останки человеческих тел, которые найдены в Харькове на месте вырубки деревьев в парке имени Горького, могут принадлежать солдатам вермахта. Об этом сообщила ответственный секретарь областной комиссии по делам увековечения памяти жертв войны Нина Лапчинская. По словам Н.Лапчинской, в пятницу она разговаривала с представителями Немецкого народного союза (ННС) по уходу за военными захоронениями Ульрихом Шрадером и Виктором Старченко, которые отреагировали на событии в Харькове. Н.Лапчинская сообщила, что, по данным В.Старченко, в 1990-х годах на месте нынешней вырубки в парке имени Горького проводились работы по эксгумации массовых захоронений погибших солдат немецкой армии. Работы не были завершены из-за запрета проводить раскопки в этом месте, поскольку, как утверждали власти, здесь проходит линия правительственной связи. По словам Н.Лапчинской, в парке имени Горького находилось кладбище немецких солдат, и об этом «есть фотодокументы в Харьковском историческом музее». Она отметила, что представители ННС выразили убеждение, что «это останки немецких солдат», и завтра в Харькове планируют составить «документальные свидетельства» об этом. По словам Н.Лапчинской, власти Харькова проинформированы о событиях. Напомним, 2 июля, в Харькове на месте вырубки деревьев в Центральном парке культуры и отдыха имени Горького найдены останки человеческих тел. Справка: За годы независимости Украины в харьковском Лесопарке, который прилегает к парку имени Горького, в одном из кварталов были найдены останки нескольких тысяч репрессированных и расстрелянных во времена тоталитаризма украинских граждан и польских офицеров. На этом месте было обустроено украинско-польское кладбище. По материалам УНИАН