Голі дерева та сірі небеса,
Легкий сніг припорошив асфальт,
Сумні та безрадісні лиця людей -
Зима...
Та проходить декілька днів
І виходить Сонце ясне
На блакитний парус небес.
Веселішають люди
Від звуків пісні пташиної.
Зеленіють трава і дерева,
Розпускаються квітки чудові
Щоб стати букетами казковими.
І закохані пари,
Що всюди сидять
Ощасливлюють серце моє -
Весна!!!
Так живи на повну силу
У цей період казковий,
Бо промайне він -
Ти й не помітиш…

Дві людини в різних містах.
Два серця на відстані великій.
Дві душі що у супереч усьому
Залишилися одним цілим...
Відстань і час -
Ніщо перед справжнім почуттям,
Перед тим що може дати крила,
Що змушує людей літати
Серед кам’яних ідолів
Та сірих будівель буття...
Знайди свою справжню душу,
Спробуй це ПОЧУТТЯ.
І ти зрозумієш,
Що крім цього,
На Землі більше нічого нема...

Гучні промови, раціоналність та сенс.
Я знаю все це правильно й вірно,
Та є в житті ще інша грань:
Честь, совість, щедріть і віра.

Я бачив людей та знаю їх мало,
Неможу судити їх по собі.
Та знав людей, лиш, розумом живших,
Багато жило почуттям.

Ти вибрав розумом чи почуттям,
Це твій вибір і ти маєш так жити.
Але незнайшовши балансу в собі,
Лиш розхитаеш світ навкруги.

Зима - початок, чистий листок життя.
Відчуття - кожне слово грае веселкою:
радість і сміх, любов і дружба -
горять нестримним сяйвом на кожній сторінці.
Лише злість та журба залишать пусті місця....
Та чим більше слів - тим прекраснішим стае життя:
іноді сумним, іноді веселим -
Та завжди воно буде повним та щасливим....

Весна - час радості і свята,
Час природної краси...
Земля одягне зелене плаття,
Бруньки квітками зацвітуть.

Сонце зігріє любов чиюсь першу,
Птахи їм пісню присвятять -
Від цього посмішка природи
Відтінком щясття загорить.

А дощ весняний прийшовши,
Очистить від пилу траву і квітки.
І людям він душі очистить,
Щоб яскравіше блищали вони.

Блуждающий свет -
Солнечный зайчик или отблеск яркой души,
первый красивый и яркий,
Второй же теплый как поцелуй первой любви.
Зайчик прыгает и скачет,
Он независим и счастлив в беззаботной жизни своей,
Душа бывает несчастной,
Но пережив несчастье, загорит еще сильней...

Це реальність чи казка???
Я тримаю руку її,
Вона щаслива і прекрасна,
Та, в яку закоханий я.

А навкруги весна, все зеленіє,
Дніпро і Київ відкривають нам свою красу,
А зорі й Місяць наче теж радіють,
Яскравим світлом душу окрилля.

Та це все казка, це нереально,
Не може бути поруч Вона...
Вона щаслива - це я точно знаю,
Отже бачу я просто СОН.

Ніч, туман....
Ти йдеш по темній вулиці.
І небо зорями не світить,
А зверху світять ліхтарі.
Білий туман...
І не видно будівель що поряд,
І не чути зовсім людей.
Туман закутав усе.
Шепіт....
Тихий, невпевнений,
Роздався наче звідусіль,
Знайомим, рідним голосом.
Крик душі...
Нестримний порив,
Розгонить туман навкруги
І побачиш ти стежку вперед.
Кохана людина...
Ти побачиш її,
Навіть якщо навкруги лиш туман,
Ти незплутаєш її нізким...
Та навкруги, ще досі лиш ТУМАН...

Ти сидиш чи лежиш
І дивишся на стелю,
Ти нічого не чуєш,
Нікого не бачиш,
Бо чути нікого тобі -
Це самотність і пустота.
Вони з’їдають людину,
Витягують з неї життя,
Залишають лиш темряву
та сірий смуток...
А на вулиці ніч,
І лиш горять ліхтарі,
Вони самотньо стоять,
Бо нема ні душі.
Та прийшов світанок
І веселий промінь сонця
Радісно мигнув на стіні.
Розправ плечі,
Вдихни на всі легені,
Відкрилася нова сторінка -
Почався новий день.....

Сядь і очі закрий,
Навкруги нічого не чути...
І лиш музика звучить,
Океан почуттів і емоцій.
Ось все стихло
І знову почалось,
Сльози і злість,
смуток і любов,
Все ця музика в себе ввібрала,
А ти не сидиш,
Ти летиш в чистім небі,
Ти пірнаєш в глибини морські...
Нова хвиля музики і ти в пустоті,
І лиш емоції навкруги,
Вони для всіх:
Для тих кого ти любиш
І кого кохаєш,
Та навіть для тих кого назнаєш
Вони для всіх...
Та музика стихає
І очі твої бачать,
Світ де грає музика життя...
Тож поділися нею з усіма.