Так шліфується характер морпіха

 Воїни окремої бригади морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України  розпочали активний етап відбору з підготовки до складання клятви морського піхотинця. Попередньо всі кандидати пройшли своєрідний «рейтинговий конкурс» у своїх колективах.

-         Заняття з фізичної підготовки, та уміння володіти власною зброєю, які відбулись зараз, є так би мовити проміжним етапом допуску до подолання психологічної смуги перешкод, - розповів офіцер Павло. – Крім цього, кожен військовослужбовець має скласти іспити з основних предметів навчання. Це зокрема, тактична, вогнева, спеціальна та медична підготовки, а також знання комплексу правил, що викладені у методичному посібнику морського піхотинця « Вести! Боротися! Перемагати!».

За словами офіцера, цього року кандидати демонструють не лише високі теоретичні навички, але й відмінну фізичну підготовку, яка на ступені вище ніж була в частині в попередні роки. Це стало можливим завдяки культу спорту та здорового способу життя, який запровадили в бригаді офіцери та сержанти.

Унікальність цьогорічного відбору до допуску складання клятви морського піхотинця полягає в тому, що все відбувається відповідно до єдиного стандарту, який затверджено командувачем морської піхоти. Іншими словами, українські морпіхи заклали підвалини, та успішно розвивають нові, притаманні лише їм традиції, не копіюючи їх з попередньої псевдо братерської історії. 

-                    Звичайно, пройти всі іспити і отримати право скласти клятву це дуже важко, - розповів матрос Валентин. – Але я, та мої товариші по зброї налаштовані рішуче. Ми виконаємо все, подолаємо всі труднощі.

Більшість іспитів - не особистий а командний залік. Це виховує у бійців відчуття підтримки товариша по зброї, бо кожен знає, що залік буде зараховано лише тоді коли до фінішу прийде вся команда в тому складі, в якому був старт. Інакше, іспит буде провалено. Окрема увага приділяється в цьому році до підготовки інструкторів. Всі вони пройшли спеціальну підготовку, та мають значний досвід. Отже, цьогорічну клятву морського піхотинця будуть складати лише кращі з кращих. Ті, хто пройдуть всі важкі етапи відбору.

Тарас Грень.

Українські морські піхотинці пишуть нову бойову історію українського війська, та створюють власні, притаманні лише їм бойові традиції

Командир окремої бригади морської піхоти полковник Андрій Гнатов.

-                    Товаришу полковнику, незабаром у підпорядкованій вам бригаді відбудеться ритуал притаманний лише морським піхотинцям – складання Клятви морського піхотинця. Будь-ласка розкажіть нашим читачам, що це за подія?

-                    Клятва морського піхотинця -  це одна з найдавніших та найважливіших традицій для кожного з нас. Загалом, традиції української морської піхоти виникли з самого початку заснування Збройних Сил України. Проходження смуги перешкод, це суворе випробовування на фізичну витривалість та командний дух. Моральна підготовка до клятви -  місяці наполегливої ратної праці на передових рубежах оборони України, отримання реальної поваги та авторитету у своєму колективі, любов до Батьківщини та воля до отримання перемоги. Все  це дуже важливі етапи в житті кожного морського піхотинця, а перед усім молодого воїна. Того, який вирішив пов’язати своє життя саме з нашим військовим братерством. Того, який розуміє яку відповідальність, а разом з тим фізичні і моральні навантаження бере на себе. Того, який не чекає визнання своїх заслуг кимось зі сторони, але з гордістю носить кожну отриману в бою відзнаку.  

-                    В чому важливість цієї клятви для морпіхів?

-                    Ну по перше вона дає кожному з нас право гордо, за будь-яких обставин, носити берет морського піхотинця. Адже це не просто елемент військової форми одягу. Це своєрідний символ особистої доблесті і звитяги. Недарма, кажуть, що той хто отримав цей берет носить його з гордістю, а той хто не зміг його отримати дивиться на нього з заздрістю. І навіть не побоюсь такого слова з певною благоговійністю. Наявність берета є те, що людина пройшла певні випробування, зарекомендувала себе воїном, продемонструвала безстрашність в умовах ведення проти нас гібридної війни. Тобто саме це є тим сплавом патріота та воїна-захисника в чистому вигляді.

-                    Проте, незабаром буде змінено зовнішній вигляд одностроїв Морських піхотинців. Змін зазнає і берет. Як ви можете прокоментувати це?

-                    На сьогоднішній день у Військово-Морських силах Збройних Сил України тривають реорганізаційні процеси в рамках виконання рішення керівництва нашої держави про новий сучасний вигляд та якість наших Збройних Сил. Відповідно до цього відбуваються певні зміни форми одягу, беретних знаків, знаків розрізнення, головних уборів тощо. Не винятком є і морські піхотинці. Цього року, після проходження випробування, морські піхотинці отримають берети та знаки вже нового сучасного зразку. Хочу наголосити на тому, що зі зміною кольору берету, та символу морської піхоти не змінюється філософія та сутність самого морпіха. Мова йде не про колір чи вигляд берету. Мова йде про виховання, про волю, про дух морського піхотинця. Це найважливіше, що тільки є для кожного, хто присвятив своє життя служінню в морській піхоті. Сьогодні всі ми відбудовуємо Збройні Сили України. Дещо реформуємо. Але деякі речі створюємо практично з нуля. Вже зараз є дуже багато традицій та започаткувань, які лишень з’являються. Це стосується зокрема вручення Бойових Прапорів військовим частинам, як відзнаки військової доблесті під час ведення бойових дій. Надання бригадам та поляками почесних найменувань не за якимись радянськими зразками, а відповідно до української новітньої історії, та вимог сучасності. Це до речі стосується і отримання Штандартів командувачів, і повна зміна зовнішнього вигляду та назв державних нагород, відомчих відзнак. Не виняток і військовий однострої. І важливо щоб такі своєрідні психологічні «якорі», та схожість стандартів, які якраз і використовуються країною окупантом для збільшення та виправдання своєї агресії викорінити в нашому суспільстві.

-                     Морська піхота сьогодні пише свою унікальну бойову історію. Історію на якій будуть виховуватись всі прийдешні покоління воїнів та громадян нашої держави. Вже тепер започатковано та втілено в життя багато ініціатив скерованих, як на військові традиції братерства та виховання поваги і гордості за свою військову справу, так і соціальних. Це означає те, що Українська Морська піхота розвивається, вдосконалюється, та рухається вперед разом зі всім прогресивним суспільством України. Незмінним, повторюсь лише залишиться наш дух та філософія захисника рідної держави.

-                    Дякую за відповіді.

Тарас Грень.

Не забудемо. Не пробачимо.

Армія сильна своїми традиціями. А традиції сильні тоді, коли вони мають під собою міцне підґрунтя. Пам'ять про своїх героїв, це напевно найміцніша традиція Збройних Сил України, адже вона наскрізь просякнута кров’ю воїнів, що віддали своє життя наш з вами спокій. На відміну від країни агресора, ми не приховуємо своїх втрат. Так, це боляче, але ця біль робить кожного бійця сильнішим і непохитним в прагненні досягти перемоги. В великих містах і маленьких селах відкриваються цілі меморіальні комплекси на пам'ять захисників України. не забувають про них і на передових позиціях. От такий символічний пам’ятник можна побачити на лінії «0» неподалік населеного пункту Чермалик.

-                    Цей герої загинув саме тут під цим деревом, - розповів військовослужбовець Владислав. – Він не з нашого підрозділу, і навіть не з підрозділу наших попередників. Та ми все рівно пам’ятаємо про його подвиг. Доглядаємо за цим пам’ятником і робимо все, щоб його смерть не була даремною, а сторицею віддалась тим вбивцям, що прийшли на нашу українську землю з мечом та ідеями «руского мира».

А ще хлопці просили через засоби масової інформації передати низькій уклін рідним і близьким цього військовослужбовця. І запевнити, що триколорна нечисть не пройде їх міцного заслону. Бо тримає тут наших бійців рідна земля, що полита кров’ю їх бойового побратима. 

Тарас Грень.  

Українські морпіхи не кидають на вітер ні слів, ні снарядів

команда «20+, або 30-» під шаленим вогнем ворога утримує рубежі поблизу Водяного

Водяне – Селище неподалік Маріуполя. Воно не зникає з стрічки новин. Кожного дня тут тривають ворожі обстріли. Стрілецьке озброєння, гранатомети, крупнокаліберні кулемети, а часом і важка артилерія. Ворог не соромиться застосовувати все це по нашим позиціям, що знаходяться поблизу цього селища, і вночі, і серед білого дня. Ми читаємо про події, які відбуваються тут, часто густо просто вражаємось статистиці та кількості «братерського» свинцю, і вибуховій кількості «братерської любові», яка прилітає сюди від російсько-окупаційних військ. Та мало задумуємось, а хто ж ті люди, які цілодобово стоять на варти нашого з вами мирного життя? Хто ті мужні воїни, які своїм героїзмом стримують всю цю агресивну лють російської навали? Направду всі вони звичайні українці, які через російську агресію обрали долю захисника держави. Про себе вони жартома кажуть «ми команда 20+, або 30-». Маючи веселу вдачу, та тверді державницькі погляди кожен з них не вагаючись підписав контракт та став морським піхотинцем.

-                    Наша позиція одна з найближчих до окупантів, - розповідає морський піхотинець Артем. – Останнім часом вони почали нас масовано обстрілювати. Напевно в них або ротація, або черговий завіз «гуманітарного вантажу».  Днями по нашій позиції прилетіло близько двадцяти снарядів від ручного протитанкового гранатомета, та кілька десятків ВОГів від АГС-17. Крім цього по нас з того боку не давно працював 120 міліметровий міномет, та ствольна артилерія.

Наші бійці намагаються дотримуватись мінських домовленостей. Але коли ворог вже відверто нахабніє, і його обстріли ставлять під загрозу життя команди, то морські піхотинці відкривають вогонь у відповідь. Як правило наш вогневий заслон є адекватним, але разом з тим, надзвичайно влучним та ефективним. Бо морпіхи не кидають на вітер ні слів, ні снарядів. Нерідко, після нашого вогню до позицій бойовиків одна за одною під’їжджають санітарні автомобілі, щоб вивезти вбитих та поранених адептів «руського міра».

Вільного часу на цих позиціях практично немає. Війна не любить лінивих. Як правило від заходу сонця до світанку тут ідуть реальні перестрілки, гримять вибухи снарядів та цокотять кулемети. Ворог по злодійськи намагається приховати темнотою свої злочини. А протягом дня, наші хлопці постійно вдосконалюють свої укріплення. Бо війна, це також сотні тон та кубометрів ґрунту зрушеного працелюбними руками наших солдат. Тут безвідмовно діє стара військова аксіома – «чим глибший окоп та бліндаж, тим довше життя особового складу».

-                    Ми кожного дня укріплюємо наші позиції, - продовжив Артем. – Робимо нові укриття та багато іншого. Це допомагає нам рятуватись від провокаційних обстрілів з боку терористів. Адже з кожним днем в них все менше шансів влучити в нас.

Противника тут можна побачити майже не озброєним оком. Наші спостерігачі в режимі 24/7 слідкують за всіма пересуваннями ворога. Присікають його дії та не дають терористам змінювати їх систему оборони.

-                    Постійно, вдень і вночі ми дивимось за тим, хто і як пересувається на ворожих позиціях, - поділився морський піхотинець Євген. – Все фіксується. Ми бачимо де ворог робить вогневі позиції, встановлює свої секрети та спостерігачів. І якщо звідкись ведеться коригування вогню по нам. То ми легко і швидку «насипимо» туди «вітальних листівок» у вигляді наших пострілів. 

Звичайно, вижити тут без дружби, взаємодопомоги  і взаємоповаги просто неможна. Військове братерство та принцип «один за всіх, і всі за одного» на цій передовій не правило, а радше норма життя.

-                    Днями один з наших товаришів отримав легке поранення, - розповів морський піхотинець. – Ми знаємо, що він зараз в шпиталі, і незважаючи на операцію вже хоче повернутись.  Каже, що уламок ворожої міни, якій і досі залишається в ньому не буде заважати йому тримати оборону.

А ще хлопці мають мрію. Після нашої перемоги над окупантом, зустрітись десь на березі Азовського моря ось так разом. З родинами і дітьми. І не говорити про війну а радіти тому миру і країні, яку вони відвоювали для себе, своїх рідних і всіх громадян нашої держави.

Тарас Грень.

ходів присвячених цій даті, як над головною базою морпіхів, так і по всій передовій лінії оборони нашої держави, де утримують позиції ці мужні воїни, було урочисто піднято прапор Військово-Морських сил Збройних Сил України.

Сто років тому відповідно до указу контр-адмірала Михайла Сабліна  на військових кораблях Чорноморського флоту було піднято Українські державні прапори. Це сталось після перемоги Армії Української  Народної Республіки над окупаційними військами більшовицького режиму, та звільнення Криму. Саме тоді українські воїни, під керівництвом підполковника Петра Болбочана отримали приголомшливу перемогу над ордами більшовицьких банд.  Як і сто років тому, наші  сучасні моряки ведуть запеклі бої за волю Батьківщини з ворогом який прийшов зі сходу.  

-                    Для всіх нас, військових моряків, це визначна історична подія, - наголосив командир окремої бригади морської піхоти полковник Андрій Гнатов. -  Сьогодні ми маємо приклади мужності та військової доблесті сучасних нащадків слави українського флоту. Кращих наших військовослужбовців буде нагороджено відзнаками та пам’ятними медалями.

Само-собою на передових позиціях нашим бійцям не вдалось в повній мірі відзначити урочистості. Адже ворог продовжує постійні провокації, та обстріли наших позицій зі всіх видів озброєння.

-                    Ми, нащадки славетної воєнної слави та історії, - зазначив матрос Олексій. – І не посоромимо наших попередників. Ворог знає, що там де ми тримаємо оборону – спокійного існування в загарбників не буде. Їх порятунок лише в одному: скласти зброю і прийти до нас з високо піднятими руками. Лише так вони зможуть зберегти своє жалюгідне бандитське життя.

Загалом на передових позиціях було нагороджено близько двох сотень кращих морських піхотинців.

Тарас Грень.

Операція - «Визволення України»

Саме тою була ідея тактичних навчань окремої  повітряно-десантної бригади що пройшли на одному з військових полігонів неподалік Волновахи.

До проведення навчань було залучено особовий склад окремої  повітряно-десантної бригади та кілька ланок ударних гелікоптерів МІ – 24 та транспортних гелікоптерів МІ – 8.

За задумом навчань наша оперативно-тактична група мала здійснити десантування в тил ворога. Захопити та знищити його опорні пункти і зайняти оборону, та забезпечити прохід основних ударних підрозділів Збройних Сил України. Навчання відбувались в режимі «реального часу». Тобто командування підрозділів знали лише своє основне бойове завдання, та попередні дані про умовні сили та укріплення противника.  Власне командири самі визначали де мала бути точка десантування, як організувати бойові порядки та штурм позицій, куди запрошувати повітряну підтримку, а куди удар мінометів. Так само командири мали в умовах активної дії ворожих засобів радіоелектронної боротьби встановити зв'язок між собою, та з підрозділами підтримки. 

-                    Всі поставлені завдання десант виконав на оцінку «відмінно», - зазначив заступник керівника навчань полковник Андрій Качанов. – Командири змогли вчасно зорієнтуватись в обстановці та прийняти вірні рішення. Так само швидко було встановлено зв'язок між різними тактичними штурмовими групами. Командири змогли підтримати один одного вогнем і діяти злагоджено.

Під час навчань стрільба велась лише бойовими набоями і використовувалась вся наявна в десантному підрозділі зброя. Незважаючи на фізичну складність проведення таких навчань, адже десантникам довелось з повним боєкомплектом в бронежилетах та касках, бігом  долати кілька кілометрів, моральний дух бійців був надзвичайно піднесений. Адже вони тренуються визволяти рідну землю.

Тарас Грень.

Дівчата шнурують берці…

Вона категорично заборонила знімати її обличчя, називати ім’я, або будь що інше, що може вказати на те, хто вона. Причин тут кілька. Найважливіша те, що мати нашої героїні і досі не знає, про те що її донечка на війні. А друга… вона командир взводу, який тримає одну з передових ділянок оборони України від російського агресора. Лінію «0» від командирського бліндажа відділяють всього кілька десятків метрів. Та й в підпорядкуванні цієї дівчини хлопці та чоловіки, що за віком можуть бути або її батьками, або старшими братами. Більшість з них мають суворий гарт реальних боїв, а дехто навіть був у полоні і повернувся до війська щоб помститись підступним ворогам за їх зраду братерських стосунків та агресію. Однак, вона все ж їх командир.

Між собою бійці називають її «гайочка». Провівши аналогію з героїнею популярного серіалу Уолта Діснея. І хоч вона невеличка на зріст, а її голосом краще б личило співати українських пісень, ніж віддавати накази на вогневе ураження, бійці слухаються її безумовно. В своєму минулому житті командир взводного опорного пункту мала напевно все, до чого роками йдуть більшість дівчат. Навчалась в престижному вузі, закінчила магістратуру. Її навчальний заклад добре контактував з подібними університетами в Польщі, тому наша героїня мала часті і тривалі поїздки за кордон. Та й зараз вона при потребі з легкістю переходить з української мови на англійську чи польську. До речі свій диплом вона захищала англійською мовою. Тому і мала престижну роботу та високий заробіток.

Вибір – одягнути погони  для неї був очевидним. Адже зійшлось три важливих складових – військова родина, освіта та ситуація в країні. Але зовсім інша справа стати не номінальним а реальним лідером у бойовому військовому колективі. Свій авторитет «гайочка» заробила тим, що не вимагає до себе ніяких поблажок зі сторони. Такий же самий як у всіх бронік, берці. На рівні з іншими навантаження на службі. Звичайно про манікюр довелось забути, бо життя в бліндажі не сумісне з такими речами. Так само як і вшита під «дівочий стандарт» однострій.  Але те, що вимагає від себе вона вимагає і від оточуючих. Наприклад в неї в бліндажі чистота, така сама чистота і на всіх позиціях. Самі хлопці визнають, що почали менше лаятись, а дехто навіть розпочав вивчення англійської мови. В свою чергу бійці допомогли молодому командиру скоріше адаптуватись до бліндажного побуту, розповіли про тонкощі боротьби з пацюками, та як спати так щоб тобі не заважали інші представники української фауни.

Загалом «гайочка» хвалить і пишається своїм колективом. Адже гарт реальних боїв він як найкраще відфільтровує душі людей, стираючи з них іржу заздрощів, бахвальстіва, ліні. Та і бійці розуміють наскільки важлива роль командира. Адже саме від того, як буде керувати ними їх нова командир взводу в великій мірі залежить те, чи повернуться вони до дому живими та неушкодженими.

Окремим питанням можна виділити таку модну сьогодні проблему як гендерна рівність у нашій державі. Переконання нашої героїні полягає в тому, що йти чи не йти захищати батьківщину це особиста справа кожної людини. Однак роблячи свій вибір потрібно пам’ятати, що коли ворог підійде до стін твого дому захищати його буде пізно. А коли загарбник завоює тебе, то попущень від нього годі чекати. Якою б не була окупація це все рівно рабство. Тому на відміну від своїх однолітків, вона пішла до війська і стала на передову лінію оборони. Саме туди де зараз потрібні грамотні досвідчені люди. Бо якщо хлопці бояться захищати домівку, то це за них зроблять дівчата.

Звичайно у військкоматі її пропонували біль спокійні, так би мовити «жіночі» посади. Але вона все ж таки добилась призначення відповідно до своєї військової освіти. Її приклад ще раз красномовно доводить, що в Збройних Силах України ти можеш бути ким забажаєш. Головне не сплюндрувати власної гідності на цій посаді.

У свій вільний час «гайочка» читає книжки і робить все щоб розвивати свої знання іноземних мов. Вона мріє додати свою долю праці в реформування та розвиток нашого війська. І дивлячись на таких відважних та талановитих у всіх аспектах дівчат розумієш – нашій державі є майбутнє. Адже коли країна у небезпеці дівчата теж шнурують берці.

Тарас Грень.

Зустрічний бій

На полігоні, який розташовано на узбережжі Азовського моря неподалік Урзуфа відбулись найбільші з початку року тактико-спеціальні навчання з залученням артилерії, авіації, броньованої та колісної техніки, особового складу окремої  повітряно-десантної бригади та окремої десантно-штурмової бригади.

За задумом навчань, умовний ворог віроломно порушивши досягнуті мирні домовленості, застосувавши новітні десантні кораблі знищив опір Державної прикордонної служби України, та розпочав повномасштабне вторгнення в нашу державу. Щоб зупинити агресора бійці окремої  повітряно-десантної бригади, та окремої десантно-штурмової бригади дали зустрічний бій в результаті якого знищили ворога.

-                    На сьогоднішній день обстановка, яка склалась в районі проведення антитерористичної операції диктує свої умови, - зазначив заступник керівника навчань підполковник Анатолій Корнійчук. – Зокрема висока оперативність та своєчасність у виконанні поставлених вищим керівництвом завдань. Ці навчання показали якісну виучку особового складу у володінні зброєю. Уміння командирів підрозділів швидко, а головне правильно оцінювати зміну тактичної обстановки, налагоджувати взаємодію з командирами інших частин та підрозділів.

Своєрідною родзинкою навчань було те, що всі тренувальна смуга була забезпечена спеціальними радіокерованими мішенями. Це дозволило в повній мірі імітувати наступ та тактичні дії ворога. Про наявність та місце розташування цілей офіцери та особовий склад підрозділів не знав. Крім цього, для організації взаємодії командири всіх ланок користувались лише штатними засобами зв’язку.

Загалом у тактико-спеціальних навчаннях взяли участь понад півтисячи військовослужбовців та близько двох сотень одиниць різноманітної техніки: танків, бронетранспортерів бойових машин десанту. Повітряну підтримку забезпечували кілька ланок ударних гелікоптерів МІ – 24 та транспортних гелікоптерів МІ – 8. Також у навчаннях взяли участь кілька батарей самохідної артилерії, мінометів та ракетних систем залпового вогню.

Тарас Грень.

Зустрічний бій

На полігоні, який розташовано на узбережжі Азовського моря неподалік Урзуфа відбулись найбільші з початку року тактико-спеціальні навчання з залученням артилерії, авіації, броньованої та колісної техніки, особового складу окремої  повітряно-десантної бригади та окремої десантно-штурмової бригади.

За задумом навчань, умовний ворог віроломно порушивши досягнуті мирні домовленості, застосувавши новітні десантні кораблі знищив опір Державної прикордонної служби України, та розпочав повномасштабне вторгнення в нашу державу. Щоб зупинити агресора бійці окремої  повітряно-десантної бригади, та окремої десантно-штурмової бригади дали зустрічний бій в результаті якого знищили ворога.

-                    На сьогоднішній день обстановка, яка склалась в районі проведення антитерористичної операції диктує свої умови, - зазначив заступник керівника навчань підполковник Анатолій Корнійчук. – Зокрема висока оперативність та своєчасність у виконанні поставлених вищим керівництвом завдань. Ці навчання показали якісну виучку особового складу у володінні зброєю. Уміння командирів підрозділів швидко, а головне правильно оцінювати зміну тактичної обстановки, налагоджувати взаємодію з командирами інших частин та підрозділів.

Своєрідною родзинкою навчань було те, що всі тренувальна смуга була забезпечена спеціальними радіокерованими мішенями. Це дозволило в повній мірі імітувати наступ та тактичні дії ворога. Про наявність та місце розташування цілей офіцери та особовий склад підрозділів не знав. Крім цього, для організації взаємодії командири всіх ланок користувались лише штатними засобами зв’язку.

Загалом у тактико-спеціальних навчаннях взяли участь понад півтисячи військовослужбовців та близько двох сотень одиниць різноманітної техніки: танків, бронетранспортерів бойових машин десанту. Повітряну підтримку забезпечували кілька ланок ударних гелікоптерів МІ – 24 та транспортних гелікоптерів МІ – 8. Також у навчаннях взяли участь кілька батарей самохідної артилерії, мінометів та ракетних систем залпового вогню.

Тарас Грень.

Товариш Дік

Незважаючи на всю свою собачу породу Дік вважається військовослужбовцями одного з підрозділів, що обороняє від російсько-терористичних військ Широкіне, бойовим побратимом і членом військового колективу. В нього є своя окрема пайка, місце в бліндажі та бойовому розрахунку. Свій статус цей чотирилапий солдат заслужим особистою доблестю та відвагою в умовах реальних бойових дій. На його рахунку щонайменше десяток врятованих життів воїнів Збройних Сил України.

От і нещодавно Дік врятував наших бійців від кулі ворожого снайпера. Хлопці якраз поглиблювали свої окопи, як їх вірний товариш подав команду небезпеки. Все нібито здавалось спокійним. Ні звуків вибухів, чи свисту мін… Але бійці звикли довіряти своєму мохнатому побратиму. І лише вони пригнулись, як над головою одного з захисників просвистіла ворожа куля. Завдяки Дікові смерть, яку послав українцю російський снайпер, цього разу піймала облизня.

Так само, Дік за кілька хвилин попереджає про початок обстрілу. І навіть з великою долею ймовірності може передбачити куди влучить ворожий снаряд чи міна. За свою службу він не вимагає нічого. Ну напевно крім поваги, ласки і смачної консерви з тушеного м’яса на обід.

Тарас Грень.