Люди

    Я розповім Вам про дивне місто. Це місто в якому живуть дивні люди. Вони завжди ходять опустивши голову, ніколи не дивляться довкола. Не дивляться  вдень, коли все навколо переливається різними барвами, коли білий колір, білий-білий, переходить в колір першої трави, потім колір полум’я, і знову білий, але вже не такий як був, новий білий. Кольори ніколи не повторюються, вони постійно різні, їх неможливо зобразити самому. Не дивляться вночі, коли на небі з являються зірки, коли місячне сяйво таке сильне, що можна прищурити очі. Вони десь колись чули про сузір’я про полярну зірку, але їм це вже не цікаво….
    Їм цікавий той козел, що виперся на перехрестя. Асфальт під ногами. Що скажуть на роботі за спізнення? Марк сьогодні, в 679 серії нарешті поцілує Донну, чи ні? Як мене дістало життя. Скільки ще буде йти цей дощ?! Чого сніг не прибрали? Чого листя не прибрали? Скоріше б додому…. Чого бурчить та бабка? Дивні питання…. Як і дивні люди.
    Але серед них, ще є ті хто може дивитися далі, кому важко в закритій коробці. Їх легко впізнати на вулиці. До них хочеться підійти і поспілкуватися, просто поспілкуватися, без імен, прізвищ. Бо ти відчуваєш, що в них живе цілий світ.
    А ті сліпі вони цікавості не викликають. А як можуть цікавити люди, які не цікавлять самих себе….