Ми жили,нищили одне одного

 

Уже третій день вулицями містечка тихесенько хазяйнувала весна.Я голосно вмикав музику і не чув її.Пив гарячу каву
біля вікна,обійнявши обіруч маленьку кружечку з написом "Лаве",обпікся і глянув за скло.Завіконня вщерть залите
сонячним промінням,на деревах бубнявіли листочками дерева,діти весело щебетали,гойдаючись на гойдалках. І враз
стало так радісно на душі.Наче хтось перехилив величезну сонячну миску і налив її по вінця передчуттями щастя.
    "Все буде добре"--настійливо свердлила свідомість думка.І вперше за останні кілька тижнів собі повірив.Тиждень
тому у фразу "все буде добре" вкладав зовсім інший зміст із зовсім іншим підтекстом.У тому варіанті "добре" озна-
чало разом з нею.Тужливо,до щему серця,нагадувало про ту гостроту почуттів,ту шалену ніжність,яка осліпила
ці почуття,тої  такої ж,як зараз,весінньої пори двадцять п'ять років тому і звела разом у  далекому забутому
Богом містечку,куди попали на роботу за направленням."Добре" обіцяло повернення надій,із якими тоді вступали
у спільне життя.Те "добре" залишилось в пам"яті смаком поцілунків та запахом її волосся,блиском чорних очей
під час весільного дійства...Ще кілька днів тому здавалося,що без неї,без її погляду та настійливих її турбот не виживу.
Просто загину,як гине немовля,якому занадто рано перерізали пуповину.Або просто замерзну,вмру з голоду-бо нікому
буде зігріти бодай словом і нагодувати бодай обіцянкою,що завтра  обов"язково все зміниться на краще.Та чомусь,
той новий день так і не настав.
  "Все буде добре"сьогодні означає,що вже не треба залежати від марних сподівань налагодити стосунки.Не буде
конфліктів,сварок,марних образ,не буде нестерпного душевного болю.Пуповина всохла,уже не треба різати по живому.
  Якось переживу і виживу.....,хоч сьогодні в мене день народження,але зранку вимкнув телефони,бо не хочу щоб хтось
вітав,в підсвідомості там глибоко жевріє надія,що привітає Вона-зайде у кімнату і тихенько видихне "З днем народ-
ження!" Але Вона просто тихенько зачинила за собою двері.От тоді напевно пуповина,що з"єднувала нас в одне ціле,
що вміщала в собі всі спільні прикрощі , незгоди життя і отруту з одного організму перекачувала в інший лопнула.
  Ми жили,нищили одне одного,перебуваючи поруч-але водночас не мислили життя без такого взаємоотруєння.