Загадкове опудало.

Знаю, що є такі, що не вірять. Сміються з повідомлень про загадкову істоту, яка нападає на кролів у віддалених селах, принагідно жахаючи місцевих собак. Кажуть, що менше треба пити, то й не буде оце всяке ввижатися. Не буде ота істота за одяг хапати сільських перехожих, якщо вони будуть тверезі. І дарма вони так. Пили у нас і раніше не менше, ніж тепер, хіба що напої були іншими, більш натуральними. Та це вже мене на лірику потягнуло, на спогади про плодово-ягідні вина місцевого виробництва, від яких жодні потвори не ввижалися. Хіба що кількість зірок героя на піджаку Брежнєва можна було переплутати. Та це не страшно було, бо він і сам під кінець не пам’ятав, скільки у нього тих зірок. Якщо ж без лірики, то істота ця таємна таки існує і розмножується. Причому жере клята усе! Де докази, запитаєте? А хто, по-вашому, новеньку плитку з тротуарів гризе? Не ми ж із вами? А плитка ця уся високоякісна. Запитайте у міськвиконкомі, який за неї платив. А дороги хто, по-вашому, колупає? А труби під землею? Я це не вигадую, я документи бачив, за якими той асфальт і труби мали б ще багато років бути як новенькі. А що по селах та потвора наробила? Понищила майже усі свиноферми, а також ферми для ВРХ. Для великої і рогатої. Та що я розповідаю? Подивіться самі довкіл себе і побачите. Страх один! Навколо річки такий міцний бетон було поклали колись під керівництвом науковців із водного інституту. І що з тим бетоном? І нема чого валити на фахівців. Вони всі тепер професори, а інститути університетами стали. Ну годі вже нам одне одного лякати, треба думати над тим, що робити. Аби думки були продуктивні, як те село із передвиборчих “бігмордів”, слід згадати минуле. Не було ж такого двадцять років тому! Не сипалось і не лущилось усе довкіл. Не було, виходить, того звіра страшного? Був він і тоді, просто ховався подалі у лісах. Боявся до людського житла підходити. Чого боявся? Не міліції ж, звісно. Хоча генералів у тій міліції було трохи менше. У мене є припущення, що потвору цю страшну відлякували від наших міст та сіл опудала. Пам’ятаєте, стояли такі у кожному селі, бувало, по кілька штук. На постаменті таке лисе і з борідкою куцою. Потім цих потвор позабирали кудись, замінивши на фігури нашого національного генія. А геній наш, як відомо, гуманістом був, не те що отой душогуб із борідкою. Тож і не боїться тепер та потвора по містах і селах шкодити. Не вірите? Подивіться, звідки повідомлення йдуть про страшного звіра невідомого. Виключно із п’яти областей, де оті опудала винищили повсюдно. Там, де опудала досі стоять, ніяких тобі звірів страшних. Суцільна безпека і спокій одразу від Чопа настають і до самого Донецька із Харковом, де тих опудал досі тисячами понаставлено. І слова ці потвори одного бояться. Із п’яти літер. Не скажу, що вони читати вміють. Але сполучення тих п’яти літер на них діє безвідмовно.  Оте, що із цих літер складається, страшніше за усіх потвор, що кролів ночами душать та дороги колупають. То нехай вже буде ця потвора невідома, ніж оте опудало повернеться!