Готическая сказка.....

  • 19.06.07, 22:48
Когда разгорались костры,
И людей жгли во имя Христа,
Во время без доброты,
Случилась история та.
Парень девушку полюбил,
И провел вместе с ней он ночь,
Но её забрали утром,
Сказав, что она дьявола дочь.
Он был безутешен в горе,
И не стал другой искать,
Он понял, что в жизни чувства,
Ему сильнее не испытать.
Мораль сей сказки проста,
Что в мире ходит любовь,
То, делая нас несчастными,
А то счастливыми вновь....

Ночь....=)))

  • 19.06.07, 22:38
В огромном городе моем - ночь.
Из дома сонного иду - прочь
И люди думают: жена, дочь,-
А я запомнила одно: ночь.

Июльский ветер мне метет - путь,
И где-то музыка в окне - чуть.
Ах, нынче ветру до зари - дуть
Сквозь стенки тонкие груди - в грудь.

Есть черный тополь, и в окне - свет,
И звон на башне, и в руке - цвет,
И шаг вот этот - никому - вслед,
И тень вот эта, а меня - нет.

Огни - как нити золотых бус,
Ночного листика во рту - вкус.
Освободите от дневных уз,
Друзья, поймите, что я вам - снюсь.

Малость не в тему..но.....

  • 19.06.07, 22:21
Весна, весна, запели кошки
И замяукали грачи.
Я оживаю понемножку,
Хватая желтые лучи.

Глотаю воздух липко-синий
И поправляюсь от зимы.
А мир вокруг такой красивый:
Смотрю в окно до темноты.

И все дела осточертели,
Хочу из города сбежать.
Чтоб сосны песни свои пели,
Чтоб облака сквозь них считать.

Убью на время телефоны
И потеряюсь от толпы.
Раскрашу свою жизнь зеленым
И вновь на поиски мечты.

Обидно...=(

  • 19.06.07, 20:42
Моя мечта с детства изменить цвет волос...но только вот сейчас удалось .......собираюсь сделать синие пряди......пошла куча критики....мол ты хочеш покраситься только чтобы выделиться......но это не так....обидно....

Немного позитиффчика!

  • 19.06.07, 14:42
Почему всё так прекрасно?
Почему всё хорошо?
Потому,что жизнь прекрасна!
Потому,что нет врагов!
Солнце светит!
Ветер веет!
Развевая всю печаль!
Жизнь-ПРЕКРАСНА!
Боль-УЖАСНА!
Ты мне на слово п
оверь!

Ложь....боль....

  • 19.06.07, 14:25
Ложь!
Я не просил прожить мою жизнь
Не смел поднять свою руку

Ложь!
Я никогда не ждал милостынь
И верил лучшему другу

Снова во мне
Дух твой ревет,
Снова к тебе
Меня зовет

Не держи, не буди
Во мне зверя!
Я не твой герой,
Я не твой слуга!

Боль!
Тело сковала словно змея
Меня наполнила ядом

Боль!
Словно во сне я слышу слова
"Но нет со мной тебя рядом:"

Снова во мне
Дух твой ревет,
Снова к тебе
Меня зовет

Не держи, не буди
Во мне зверя!
Я не твой герой,
Я не твой слуга!

Все було б чудово,якби не так трагічно...

  • 19.06.07, 13:52
хто ж знав, що ця історія завершиться так...так трагічно.
хто ж знав, що його кохання до неї обернеться в такий прикрий випадок...як СМЕРТЬ.
Вона нахилилась над його тілом...з грудей у нього текла кров
(це можна було зрозуміти з того, що пляма на футболці збільшувалася у діаметрі)...вона нахилилась над його губами, поцілувала їх своїми ярко-рожевими губами...і вони стали блідо-червоні від крові...так, на її губах була його кров.
-Ні! НІ! НІІІ!!! - кричала вона все голосніше і голосніше - не помирай! я теж тебе кохаю.
І вона почала цілувати його лице, залишаючи на ньому кроваві відбитки губ.

А почалося все з того, що він пішов одного разу до клубу(йому порадили друзі...мол сходи, розвійся, скільки можна сидіти в 4-ох стінах). Наш герой був досить легкий до таких спокус, тому довго вмовляти його не довелося. Того вечора він познайомився з досить цікавою дівчиною...Їх дружба з часом переросла в щось більше..але не набагато(вбивали собі в голову як він так і вона). Цікавим фактом в їхньому житті було те, що вона ніколи не казала де живе,
з ким спілкується, хто її друзі...хоча
хоча ці факти її життя його зовсім не цікавили, адже йому було завжди добре і весело з нею...вони завжди знаходили спільні теми для розмов.
Часто навіть він думав, що вона - це повне його дзеркальне відображення.
все було б досить добре і прекрасно(і не писав би Я цю розповідь)...але...але...але
Але якось вона пропала...пропала надовго, на телефонні дзвінки не відповідала.
Герой почав чєхли збирати та дуплитись)))
Через тиждень інтенсивних пошуків він дізнається де вона живе...
звичайно його туди понесло(самого)...
Виявилося, що дівчина живе в районі, де найвища злочинність,
де тебе приріжуть чи пристрелять, якщо чхнеш..і це комусь не сподобається...а якщо в твоїх очах вони побачать страх...тебе не просто вб'ють..тебе перед цим катуватимуть.
І...І він пішов туди...до неї.
Підійшовши до меж кварталу він відчув...відчув запах та ЇЇ дух...дух СМЕРТІ...звичайно лячно було йому шниряти по такому місці.
Йому залишилось пройти ще трохи...за рогом був той будинок, де жила вона...
як він почув голос ззаду
-Гей...а ти що тут робиш?..Костюмчик на тобі не для цієї місцини..Ти мабудь заблукав..бідненький...ГА-га-га-га!!!
Він зрозумів, що буде далі...
З криками
-Ах ти сука з чистенького району!!-пав на мокрий асфальт незнайомець.
Він не став робити контрольний постріл...а зря...подумав він, коли відчув, як куля пробила йому наскрізь праве плече..
Пристрелити лежачого на асфальті було не так тяжко...але рука...рука..рука..шалений біль починався від плеча і..і розповсюджувався по всьому тілу...ще трохи і все попливе в його очах.
Але він тримався...він з останніх сил піднявся на потрібний поверх...вибив двері...і
і він перервав розмову...хоча це не була розмова а скоріше...
-Ах ти шльондра!!! Ти маєш мені заробляти гроші...закохалася вона!!!
Ти не маєш знати, що таке кохання!! Його нема в твоєму житті!! Забудь про нього .... забудь про все!!
-Ні, - слабким та подавленим голосом уже прошепотіла вона..
Вона...вона..її руки були зв'язані за спинкою стула,
а ноги тугими вузлами були скручені разом..її били ... били довго і сильно...у неї були синці на обличчі...її джинсова куртка була порвана всюди, де тільки можна було її порвати...а помада...вона була розмазана по лицю, а в деяких місцях була змішана з кров'ю...
Він не зміг дивитись на цю картину
-Ні! - це все, що встиг він крикнути перед пострілом в злочинця.
Тримаючись за поранену ногу лиходій вибіг через інший вихід з будинку
-я тебе врятую мила...ми зараз вийдемо з цього проклятого місця...ти житимеш у мене...життя налагодиться, - він шепотів це їй, ковтаючи сліва,
він заспокоював її і розв'зував їй руки та ноги
-ні, - прошепотіла вона і заплакала...він дивився їй в очі і витирав сльози,
які текли по її оличчю - ні...я залишусь тут...той  хлопець, якого ти поранив - мій брат...він знайде нас і вб'є..
-ти що сонечко??...він нас не дістане на краю світу...ми поїдемо далеко-далеко...я тобі давно хотів сказати...
Але він не встиг...не встиг договорити, адже йому завадили її голосний вереск, постріл, і...і відчуття жару в грудях...
дробовик зробив своє діло...
він упав і побачив як над ним стояв хлопець і однією рукою тримався за поранену ногу...а іншою тримав дробовик.
Вона не могла вимовити ні слова....вона припала до нього..а він хриплячим голосом, ще маючи трохи повітря в легенях видавив із себе
-Я...Я не...до...договорив...я....я...кохаю те...тебе
Вона нахилилась над його тілом...з грудей у нього текла кров....

P.S. Мабуть кохання все-таки можна вбити...

------------------------------МІСТ--------------------

  • 19.06.07, 13:40
Він стояв посеред моста і вдивлявся у воду. Була майже середина весни, тому від неї віяло холодом. Він продував його наскрізь. Але він не відчував в той момент холоду. Він стояв, дивився на бездонну, холодну, настільки синю, що вона здавалася чорною, воду. Сильний вітер гнав по її поверхні хвилю за хвилею...маленькі хвилі. Цей же вітер розкуйовджував його довге волосся. Воно пасмами спадалю на його обличчя, било йому в очі, в щоки. Але він стояв і не звертав на то уваги. Він раз за разом прокручував у голові сварку.
Пройшло ще трохи часу, але він навіть не поворухнувся з місця...він навіть не перевів свого погляду. Він уже думав про те, чому ці сварки завжди відбуваються між ними...і чому саме на свята. Він уже дума, що можливо причина у ньому, що може це він винен у цьому всьому. Можливо... Він стояв і думав-думав....згадалося то, що казали йому, що не варто так багато думати, що варто простіше відноситися до речей. Але він одразу прогнав цю думку.
От мить...і він повернувся спиною до поручнів мосту і...і схопив за руку першу дівчину, яка проходила поряд
-Вибачте, у мене питання
Він вдивлявся їй прямо у вічі....це було вперше, адже він завжди уникав таких поглядів ...він бачив там тіки переляк і здивування
-Хм...-задумався на хвильку він...перекрутив в голові пару думок і продовжив. - У мене питання. Чи могли б ви...чисто теоретично зустрічатися з таким як я.
Вона втупила в нього очі...і не могла нічого сказати.
"М-да...- подумав він - справи погані...навіть вона мені не може хоча б збрехати"
Він всунув їй в руку свого студентського квитка і з словами "пердасте  мамі, тату, що все буде добре",видерся на перило, розставив руки...і
і він чомусь відчув, що...що він хоче жити, що то все дрібниці життя....дрібниці його нікчемного життя. Він відчув, що йому варто жито пережити ці моменти і жити далі, що він переживе все це...що все налагодиться. Ці думки так голосно гули в його голіві, що він навіть не почув, як за його спиною вона кричала "Да, да я согласна".
Думки стихли...дівчина теж.
Він зліз з перила, видьорнув з її руки свій студак...його погляд був втуплений в підлогу(як завжди)...вона тіки почула "Вибачте...я не зміг" і побачила, як він покрокував геть...він пішов до кінця мосту.
Вона деякий час стояла і не могла зрозуміти. що це щойно відбувалося на її очах...а потім вона вже бігла за тією постаттю, яка єдина серед усіх ішла з низько похиленою головою.
- Подожди - крикнула вона йому, схопивши за руку. - что произошло?
- Що сталося?..а нічого не сталося...аби я пригнув - тоді б щось сталося. А так...а так нічого не сталося.
Вона знову дивилася на його спокійний вираз обличчя...на його повільну і спокійну мову...і вона знову не могла нічого вдіяти
- Хоча знаєш....я тобі скажу.
Всі ми різні. У кожного із нас свої проблеми. У когось більші, у когось менші. Кожен відноситься до одних і тих самих речей по різному. Інколи можна зустріти таких людей, у яких вогонь в середині душі, той вогонь, який має палати всередині кожного, адже це наші почуття, відчуття і бажання...так от цей вогонь...жорстоко затоптано ногами. І інколи залишається маленька жаринка у груді цього попелу...а її так легко затушити. Ех...ти не розумієш. скажу я тобі ще дещо: пуста душа не може ні відчувати, ані боліти чи скрипіти.
....жаль, що вона така
Вона ще довго стояла і дивилася йому в слід...а ще довше вона намагалася щось зрозуміти.
Жаль, що їй нічого не вдалось.

Это я!(2)

  • 19.06.07, 10:46











Ну вот собственно всё.........вся я ..........=))

Это я!

  • 18.06.07, 21:28

Вот это я............со своими + и -...........кому интересно можете посмотреть на человека с которым общаетесь...хотя это лиш часть мне .....остальные в последующих блогах...=)