До Проекту Декларації про гідність, свободу і права людини

Наразі, на фоні триваючого переходу від радянської соціальної ідеології до ліберальної ідеології західного типу, в Україні спостерігаються саме такі негативні процеси. Саме на етапі цивілізаційного розвитку, що характеризується втратою духовних цінностей та моральних устоїв наразі перебуває Україна.

18-річний досвід державного будівництва та соціальної трансформації незалежної України свідчить, що сучасна система так званих «універсальних прав людини» відображена в більшості міжнародних документів, закріплена в Конституції та низці законів України, сформована переважно на основі ліберально-протестантської західної традиції з притаманним їм антропоцентризмом та крайнім індивідуалізмом, належно не працює на українському ґрунті, на стала інтегруючим фактором для українського суспільства, демонструє значні проблеми втілення, відторгнення окремих її елементів та низьку ефективність.

Механічне закріплення прав людини як надцінностей без належного, невід’ємно притаманного українській і слов’янській культурі етичного обґрунтування, знецінює їх в очах громадян, призводить до відвертого зловживання та маніпулювання своїми правами й нехтування обов’язками. Звідси ганебні явища пронизуючої корупції, расизму, ксенофобії, нетерпимості, соціальної ворожнечі, безкультур’я, знищення сім'ї та духовного світу людини.

Понад 90% громадян України є віруючими людьми.

Тому, оцінюючи ситуацію що склалася, Українська Православна Церква розробила і видала «Основи учення Руської Православної Церкви про достоїнство, свободу і права людини». Саме у цьому документі висвітлено питомі морально-етичні основи розвитку слов’янського і українського суспільства, які, в дечому відрізняються від утилітаристських та прагматичних принципів західної цивілізації. «Основами» не лише долається прірва між традиційною церквою та сучасним ліберальним суспільством, але й закладаються істинно слов’янські, українські, етичні підвалини прав людини.

Саме втілити «Основи учення Руської Православної Церкви про достоїнство, свободу і права людини» в суспільному житті покликана ця декларація.

Базовим поняттям, на яке спирається теорія прав людини, є поняття людської гідності.

За біблійним одкровенням, природа людини була не тільки створена Богом, але й наділена Ним властивостями за Його образом і подобою (див.: Бут. 1:26). Тільки на цій підставі можна стверджувати, що людській природі притаманна невід’ємна гідність. Святитель Григорій Богослов, співвідносячи людську гідність з актом Божественного творіння, писав: «Так щедро всіх людей наділив Бог, певно, для того, щоб однаковим роздаванням дарів Своїх показати й однакову гідність нашої природи, й багатство благості Своєї» (Слово 14, «Про любов до бідних»).

Втілення Бога Слова засвідчило, що й після гріхопадіння гідність не була втрачена людською природою, бо в ній залишився незнищенним образ Божий, а отже, й можливість відновлення людського життя у повноті його початкової досконалості. Це було відображено і в богослужбових текстах Православної Церкви: «Образом є невимовної Твоєї слави, хоча ношу я на собі рани безлічі гріхів...» «В давнину Ти з небуття привів мене і пошанував мене Божественим Своїм образом. Але я порушив Твою заповідь, і Ти повернув мене в землю, з якої Ти створив мене. Віднови мене в уподібненні Тобі, щоб повернути мені мою минулу красу і довершеність» (тропарі після непорочних з чину поховання). Прийняття Господом Ісусом Христом повноти людської природи крім гріха (див.: Євр. 4:15) свідчить, що гідність не поширюється на спотворення, що виникли в цій природі в результаті гріхопадіння.

Якщо до образу Божого в Православ’ї відноситься невід’ємна, онтологічна гідність кожної людської особистості, її найвища цінність, то достойне життя пов’язується з поняттям подоби Божої, яка за Божественною благодаттю досягається через подолання гріха, досягнення моральної чистоти й чеснот. А тому людина, яка має у собі образ Божий, не повинна величатися цією високою гідністю, бо це не її особиста заслуга, а дар Божий. Тим більше не повинна вона виправдовувати нею свої слабкості чи вади, але, навпаки, усвідомлювати відповідальність за спрямованість і спосіб свого життя. Очевидно, що в самому понятті гідності невід’ємно присутня ідея відповідальності.

Таким чином, у східній християнській традиції поняття «гідність» має насамперед моральне значення, а уявлення про те, що гідне, а що негідне, тісно пов’язане з моральними або аморальними вчинками людини та з внутрішнім станом її душі. Враховуючи потьмарений гріхом стан людської природи, важливо чітко розрізняти гідне й негідне в житті людини.

Гідним є життя, яке відповідне одвічному покликанню, закладеному в природі людини, створеної для участі в благому житті Бога. Святитель Григорій Ниський стверджує: «Якщо Бог — повнота благ, а людина — Його образ, то образ у тому й подібний до прообразу, аби бути сповненим усякого блага» («Про природу людини», розд. 16). Тому сенс життя людини полягає в «уподібненні Богу в чеснотах, наскільки воно можливе для людини» («Точне тлумачення православної віри»), як зауважує преподобний Іоанн Дамаскін. У святоотцівській традиції це розкриття образу Божого називається обожненням.

Богом дана гідність підтверджується наявністю в кожній людині моральних засад, які пізнаються в голосі совісті. Про це пише святий апостол Павло у Посланні до Римлян: Справа закону в них написана в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну (Рим. 2:15). Саме тому властиві людській природі моральні норми, як і моральні норми, що містяться в Божественному одкровенні, відкривають задум Божий про людину та її призначення. Вони є вказівними для благодійного життя, гідного богоствореної природи людини. Найвеличніший взірець такого життя явив світові Господь Ісус Христос.

Не гідним людини є життя в гріху, оскільки воно руйнує саму людину, а також завдає шкоди іншим людям і навколишньому світу. Гріх перевертає ієрархію відносин у природі людини. Замість того, щоб дух володарював над тілом, у гріху він підкоряється плоті, на що звертає увагу святитель Іоанн Златоуст: «Ми спотворили порядок, і зло посилилося до того, що ми змушуємо душу виконувати бажання плоті» (Бесіда 12 на Книгу Буття). Життя за законом плоті суперечить Божим заповідям і не відповідає моральному началу, закладеному Богом у природу людини. У взаєминах з іншими людьми під впливом гріха людина поводиться егоїстично, дбає про задоволення своїх потреб за рахунок ближніх. Таке життя небезпечне для особистості, суспільства та навколишньої природи, бо порушує гармонію буття, обертається душевними й тілесними стражданнями, хворобами, вразливістю перед наслідками руйнування життєвого середовища. Морально недостойне життя онтологічно не руйнує богоданої гідності, але затьмарює її настільки, що вона стає маловпізнанною. Саме тому потрібно велике напруження волі, щоб побачити, а тим більше визнати природну гідність злочинця або тирана.

Для відновлення в людині відповідності своїй гідності особливе значення має покаяння, в основі якого лежить усвідомлення гріха й бажання змінити своє життя. Каючись, людина визнає невідповідність своїх думок, слів або вчинків богоданій гідності та свідчить перед Богом і Церквою про свою недостойність. Покаяння не принижує людину, а дає їй могутній стимул для духовної роботи над собою, для творчої зміни свого життя, для збереження чистоти богоданої гідності та зростання у ній.

Саме тому святоотцівська й аскетична думка, літургічна традиція Церкви більше говорять про недостоїнство людини, зумовлене гріхом, аніж про її гідність. Так, у молитві святого Василя Великого, яку православні християни читають перед причастям Святих Христових Таїн, мовиться: «Хоч і негідний я ні неба, ні землі, ані тимчасового цього життя земного, бо всього себе підкорив гріху, став рабом пристрастей і спотворив у собі Твій образ, проте усвідомлюю, що я — Твоє створіння, і, з надією що Ти врятуєш мене, приходжу до Тебе, сподіваючись на безмірне Твоє милосердя».

За православною традицією, збереження людиною богоданої гідності та зростання в ній зумовлені життям за моральними нормами, бо ці норми виражають первісну, а отже, істинну природу людини, не затьмарену гріхом. Тому між гідністю людини й моральністю існує прямий зв’язок. Більше того, визнання гідності особистості означає утвердження її моральної відповідальності.   Залежно від самовизначення вільної особистості образ Божий у людині може затьмарюватися або виявлятися з більшою силою. При цьому природна гідність стає щодалі більш явною в житті окремої особистості або стирається в ній гріхом. Результат прямо залежить від самовизначення особистості.

Свобода є одним із проявів образу Божого в людській природі. За словами святого Григорія Ниського, людина стала боговидою і блаженною, будучи обдарованою свободою («Слово про померлих»). Підкорення волі людини шляхом маніпуляцій або насильства якомусь зовнішньому авторитету розглядається як порушення порядку, встановленого Богом.

Водночас свобода вибору не є абсолютною й остаточною цінністю. Вона поставлена Богом на службу людському благу. Здійснюючи її, людина не повинна чинити зла самій собі й оточуючим. Однак, через владу гріха, властивого заблудлій людській природі, ніяких людських зусиль недостатньо для досягнення справжнього блага. Святий апостол Павло своїм власним прикладом свідчить про те, що властиве кожній людині: Не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. Не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені (Рим. 7:15, 17). Отже, людині не обійтися без допомоги Божої та тісної співпраці з Ним, бо лише Він є джерелом усякого блага.

Відвернувшись від Бога і спираючись тільки на себе, перші люди потрапили під владу руйнівних сил зла і смерті й передали цю залежність своїм нащадкам. Допустивши зловживання свободою вибору, людина втратила іншу свободу — свободу життя в добрі, яку вона мала в первозданному стані. Цю свободу людині повертає Господь Ісус Христос: Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними (Ін. 8:36). Звільнення від гріха неможливе без таємничого єднання людини з преображеною природою Христа, яке відбувається в таїнстві хрещення (див.: Рим. 6:3–6; Кол. 3:10) і зміцнюється через життя в Церкві — Тілі Христовому (див.: Кол. 1:24).

Святе Письмо говорить і про необхідність власних зусиль людини для звільнення від гріха: Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства (Гал. 5:1). Про те ж свідчить і практичний досвід великого сонму святих мужів і жінок, які несли духовний подвиг і підтвердили можливість преображення життя кожної людини. Однак плоди духовних зусиль людини в повноті виявляться тільки в загальному воскресінні, коли принижене тіло наше уподібниться славному Тілу Його (Флп. 3:21).

Господь Ісус Христос говорить: Пізнаєте істину, й істина визволить вас... Кожен, хто чинить гріх, є раб гріха (Ін. 8:32, 34). Це означає, що насправді вільний той, хто йде шляхом праведного життя й прагне єднання з Богом — джерелом абсолютної істини. Навпаки, зловживання свободою, вибір хибного, аморального способу життя врешті-решт руйнує саму свободу вибору, оскільки приводить волю до рабства гріху. Тільки Бог, Який є джерелом свободи, може підтримувати її в людині. Ті, хто не бажають розлучатися з гріхом, віддають свою свободу дияволу — супротивнику Бога, родоначальнику зла і несвободи. Визнаючи цінність свободи вибору, Свобода неминуче зникає, коли вибір робиться на користь зла. Зло і свобода несумісні.

В історії людства вибір людей і суспільств на користь зла призводив до втрати свободи й величезних людських жертв. І сьогодні людство може стати на той самий шлях, якщо такі безперечно гріховні явища, як аборт, самогубство, розпуста, збочення, руйнування сім’ї, культ грубощів і насильства не отримуватимуть належну моральну оцінку й виправдовуватимуться, спираючись на спотворене розуміння свободи людини.

Слабкість інституту прав людини — в тому, що він, захищаючи свободу вибору, дедалі менше враховує моральний вимір життя і свободу від гріха. Суспільний лад має орієнтуватися на обидві свободи, гармонізуючи їхню реалізацію в публічній сфері. Не можна захищати одну свободу, забуваючи про іншу. Вільне стояння в добрі й істині неможливе без свободи вибору. Також і вільний вибір втрачає свою цінність і значення, якщо навертається до зла.

Уявлення про права людини пройшли довгий шлях історичної еволюції і вже тому не можуть бути абсолютизованими в нинішньому їхньому розумінні. Необхідно чітко визначити християнські цінності, з якими мають бути гармонізовані права людини.

 Існують різні традиції тлумачення й національні особливості реалізації комплексу прав і свобод. Сучасна система прав людини має розгалужений характер і тенденцію до ще більшої деталізації. У світі немає загальноприйнятої класифікації прав і свобод. Різні правові школи об’єднують їх у групи за різними критеріями. Права і свободи людини слід розглядати з погляду їхньої можливої ролі у створенні сприятливих зовнішніх умов для вдосконалення особистості на шляху спасіння.

Саме реалізуючи одвічне прагнення українського народу щодо побудови високорозвинутого, гуманістичного, морального та демократичного суспільства на найкращих взірцях етики та права, виходячи з положень Загальної Декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року, іншого міжнародного законодавства та Конституції України внесено на розгляд Верховної ради України зазначений проект декларації.

2. Цілі і завдання проекту Декларації

Декларація винесено на розгляд Верховної Ради України, з метою забезпечення дотримання прав та свобод людини й громадянина шляхом обґрунтування їх етичних основ, невід’ємно притаманних українській і слов’янській культурі.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту Декларації

Проектом декларації пропонується обґрунтувати етичні основи прав людини з урахуванням невід’ємно притаманних українській і слов’янській культурі духовних засад створення і діяльності суспільства.

При цьому, запропонована імплементація «Основ учення Руської Православної Церкви про достоїнство, свободу і права людини» у цій декларації, не порушує систему міжнародних конституційно закріплених в Україні прав людини, а лише спрямована на покращення розуміння й обґрунтування їх цінності.

Крім того, встановлюються головні напрямки захисту прав людини та їх розуміння:

відстоювання права людей на вільне сповідання віри, на звершення молитви й богослужіння, на збереження духовно-культурних традицій, на дотримання релігійних принципів як у приватному житті, так і у сфері суспільної дії;

протистояння злочинам на ґрунті національної та релігійної ворожнечі;

охорона особистості від свавілля осіб, наділених владою, і роботодавців, а також від насильства і приниження в сім’ї та колективі;

захист життя, вільного вибору і власності людей під час міжнаціональних, політичних, економічних і соціальних конфліктів;

пастирське піклування про воїнів, про збереження їхніх прав і гідності в умовах бойових дій і несення служби в мирний час;

турбота про повагу до гідності і прав людей, які перебувають у соціальних установах і місцях ув’язнення, з особливою увагою до становища інвалідів, сиріт, людей похилого віку та інших соціально незахищених людей;

захист прав націй і етнічних груп на їхню релігію, мову й культуру;

турбота про тих, чиї права, свобода і здоров’я потерпають через вплив деструктивних сект;

підтримка сім’ї в її традиційному розумінні, батьківства, материнства і дитинства;

протидія залученню людей у корупцію та інші види злочинності, а також у проституцію, наркоманію, ігроманію;

турбота про справедливий економічний і соціальний устрій суспільства;

недопущення тотального контролю над людською особистістю, над її світоглядним вибором і приватним життям через використання сучасних технологій і політичних маніпуляцій;

виховання поваги до законності, поширення позитивного досвіду реалізації і захисту прав людини;

експертиза правових актів, законодавчих ініціатив і дій органів влади з метою запобігання зневаження прав і гідності людини, погіршенню моральної ситуації в суспільстві;

участь у суспільному контролі за виконанням законодавства, яке, зокрема, регулює церковнодержавні відносини, а також за виконанням справедливих судових рішень.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Відносини в даній сфері регулюються положеннями Загальної Декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року, іншого міжнародного законодавства та Конституції і законів України.

Реалізація положень поданого проекту декларації не потребує внесення змін до законів України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття даного проекту декларації та його реалізація не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проекту Декларації

Прийняття проекту Декларації «Про гідність, свободу і права людини» матиме величезні цивілізаційні наслідки для українського суспільства адже закладе притаманні саме йому основи гідності, свободи та прав людини, створить усі передумови для стрімкого розвитку та процвітання, громадянського миру та єднання.

 (посвідчення №174)