Мова.

Цей вірш присвячений тому,хто звик,
     у багнюці тримати свій язик.

              

Ну для чого тобі,ця брутальна мова?
Ну для чого тобі,лайливі ці слова?
Це ж молитва до самого люцифера,
це ж його підступна,така афера.

Не втин і не в ворота
не йде твоя промова
видно вже ним,затуркана у тебе голова,
бо брутальним брудом паскудить рота.

Це мова татаро-монгольського скота,
назва якому,колись була - орда.
Нині нею,духовна користується голота
у якої нема лиця,а лише морда.

Ну до чого ж мені бридка
лайливих слів гріховна нагота,
краще зовсім не мати язика
ніж ним хлебтати із смердючого болота.

А мови рідної - чистота
мені миліш від  золота,
бо це душі ясної красота,
яка нам Богом вкладена в уста.