На фото – я – падлюка (повість).................12

12.

- Привіт, - посміхалася Світлана, - ти ще більше розгублений по життю, ніж я думала. Як ти міг забути про мене? Я чекаю вже півгодини.

- Нічого немає. Тобто є щось, але не те.

- Ти темніший за смерть. Що таке?

- До чого тут смерть? Навіщо ти це сказала?

- Та що з тобою?

- Купа проблем. У мене дід помер. Дівчина в лікарні. А в тата ювілей.

Світлана потупилася кудись вдалечінь.

-      Співчуваю. Коли похорони?

-      Сьогодні.

-      Можна я піду?

-      Куди?

-      На похорони.

-      Чого?

-      Хочу пофотографувати.

-      Ти не зрозуміла. У мене горе. А ти зі своїми фотографіями.

-      Вибач. Я поїду вже.

Вона розвернулася й пішла до входу в метро. Розтоптані кросівки, потерті джинси-кльош під колір усе тієї ж курточки, яка мені так не злюбилася з першого погляду.

-      Світлано, - вона зупинилася  і повернулася обличчям, - а тобі подобається наша викладачка з російської?

-      Я не думала про це.

-      Обіцяй, що ти не фотографуватимеш діда.

-      Обіцяю, що фотографуватиму лише тебе.

Ми йшли до мого дому мовчки. Біля парадного вже назбиралося повно людей, стояла тітка Олеся, мамина молодша сестра, з чоловіком та моїми сестрами двоюрідними - близнючками Анею й Танею. Я поздоровався й запитав, чи скоро. Тітка відповіла: «Уже», - витираючи очі носовичком. Дивно звучить «очі витирати носовичком», тоді вже «очничком» витирати, чи що.  Вінки, ялинові гілки, ніколи не думав, що все це може бути на стільки обтяжливим. Сутужно. От тепер би й відмотати час.

попередня глава http://blog.i.ua/user/3026999/552363/

На фото - я - падлюка (1) http://blog.i.ua/user/3026999/544034/