На фото – я – падлюка (повість).................10

10.

- Обміняємося мобільними?

- У мене є візитка, - вона простягла картонку салатового кольору. Я навіть не заглянув у неї, сунув у портмоне.

- Мені вже час. Завтра в нас субота. Тоді неділя. І аж потім ми зустрінемося.

- Не поспішай говорити так. Невідомо, що ми робитимемо сьогодні ввечері, а ти вже й про понеділок думаєш.

- Ні про що я не думаю. І коли ви, дівчата, зрозумієте, що хлопці не обов’язково говорять те, про що думають. Знову балачки. Я пішов.

- Бувай.

Удома пахло булочками з корицею, відбивними і ще чимось. Коротше, пахло дуже смачно. Мама в мене – чудова хазяйка, у неї все виходить прекрасно: готувати, шити, влаштовувати затишок і таке інше, що з цим пов’язано, тобто золото, справжній скарб вона в мене, і в тата, звичайно. Але дивина в тому, що тато її вибирав, а мені й так пощастило, волею долі. Найкраща жінка у світі – це мама.

-      Привіт. Я купив татові книжку. Подивишся? Слухай, у мене одногрупниця – фотограф. Може хай прийде? – пам'ять яка-не-яка буде.

-      Хай прийде. А скільки вона бере?

-      Не знаю. Нагодуємо її і досить.

Мама подивилася на мене засудливо.

-      Будь-яка праця заслуговує на винагороду.

-      Я зараз подзвоню їй, домовлюся про все, запитаю про гроші.

-      Зови її на завтра на п’яту вечора. Слухай, а Оленка буде?

-      Я не говорив? – вона хвора.

-      Бідненька. Може провідаєш?

-      Не знаю.

Дістав візитку. Чудово, у Світлани мій оператор. Тьху, у мене ж на рахунку нічого немає.

-      Мамо, я подзвоню з домашнього, бо забув знову рахунок поповнити.

-      Алло.

-      Це Олексій.

-      З домашнього? У тебе немає мобільного?

-      Яка тобі різниця? Дорого балакати, я з домашнього. Коротше, у мене в тата завтра ювілей. Зможеш пофотографувати?

-      Зможу. Де й о котрій?

-      Зустріну тебе біля метро Московська завтра о 16.45. Підходить?

-      Так. До завтра?

-      Зачекай. Скільки коштуватиме це?

-      Знущаєшся? Ніскільки.

-      Дурниці. Будь-яка праця заслуговує на  винагороду, - повторюю мамину фразу.

-      Я прийду без подарунка й погодуєте мене. Ото й уся винагорода. Нові обличчя для фото – то моє щастя. Я в парку тоді була, бо я там людей перехожих фотографую.

-      Зрозумів. До завтра, - я поклав слухавку, - Мамо, я домовився про все. Вона сказала, що прийде без подарунка й поїсть у нас – ото й уся винагорода. Це я тобі дослівно.

-      Гаразд, Льошику, щось придумаємо. Намалюєш що-небудь, щоб прикрасити кімнату?

-      Намалюю. Ну, я пішов.

-      Стояти. А хто їсти буде?

-      Я вже й забув, що голодний.

-      Сідай уже. Я ось приготувала тобі.