<![CDATA[Safo - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/2981632/ //i.i.ua/avatar/2/3/2981632_194846891.jpg <![CDATA[Safo - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/2981632/ <![CDATA[Когда находишь себя...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/1068346/ http://blog.i.ua/user/2981632/1068346/ Комментировать]]> Wed, 12 Sep 2012 10:35:00 +0300 <![CDATA[Следы прошлого]]> http://blog.i.ua/user/2981632/1067990/ http://blog.i.ua/user/2981632/1067990/
В действительности, в глубине души, все иначе, не так эгоистично. Мы тоже тоскуем, тоже мечемся в постели от наплыва воспоминаний. Мы тоже, как и вы, женщины, ищем родное лицо в толпе. Чем отличается женская тоска от мужской? Мы предпочитаем забываться. На пару недель убегаем к “промежуточным” женщинам – они нас целуют, удовлетворяют, помогают забыться. Но в постели мы никогда не смотрим таким женщинам в лицо. Боимся увидеть в них черты той, которую любим по-настоящему. Той, в которой видели мать своих детей.

Я не верю, что любовь забывается. Ее невозможно отпустить. Она подобна голубю в клетке без дверцы – так навсегда и остается там.

В тебе. Однако со временем начинаешь иначе относиться к тому, что было.

Со временем этот голубь в клетке, вскормленный воспоминаниями, становится украшением твоего сада-сердца. Его посещают новые люди, кому-то из них ты показываешь красивую птицу прошлого, а кого-то не пускаешь дальше калитки. Но в итоге непременно найдется тот, кто полюбит тебя вместе с твоими воспоминаниями. И это нельзя назвать милосердием с его стороны. Просто у этого человека есть такой же сад. И такой же голубь в клетке без дверцы.

Буду честен с тобой: иногда мысленно я переношусь в прошлое. Не потому, что здесь, сегодня, рядом с тобой, мне чего-то не хватает. Ты – другое. Ты – мое осязаемое настоящее. А то, что осталось там, в прошлом, – это подводные течения океанов, которые исподволь меняют ландшафт, но никогда не исчезают. Уверен, у тебя так же. (с)
Комментировать
]]> Tue, 11 Sep 2012 16:48:00 +0300 <![CDATA[Если бы ты знал...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/1065786/ http://blog.i.ua/user/2981632/1065786/
Я давно не вижу тебя. Сменила номер телефона, удалила все твои контакты. Научилась сдерживаться, когда непрошеные слезы выдают тоску, и прятать руки в карманы, когда они сами собой сжимаются в кулаки от ярости. Я бодро отвечаю на вопросы, общаюсь с людьми и временами танцую, когда музыка веселая и не напоминает наших с тобой песен. А еще я много работаю. Все вроде неплохо, но все это… игра. Когда-то я жаловалась тебе, что не смогла найти дело жизни, призвание. Ну, как у тебя. Так вот, я нашла! Теперь я хорошая актриса. Одной роли.

Я боюсь долгих дорог. Мрачных трасс, сливающихся в монотонную картинку за окном автомобиля. До вчерашнего дня я садилась на заднее сиденье такси и, прислонившись к окну, смотрела на ленту из неинтересных пейзажей, на которых яркими слайдами оживали ты, я. Мы с тобой. До вчерашнего дня эти картинки согревали. Я словно перемещалась в их атмосферу и снова чувствовала свою руку в твоей руке, слышала твой голос. Когда-то я сказала, что в тебе все хорошо, кроме голоса. Что он слишком мягкий, неуверенный, что ли. Ты тогда, кажется, обиделся. Знай: я сейчас скучаю именно по твоему голосу. По твоему смеху на том конце провода. По твоим словам, которыми в последнее время говорю я, представляешь? Сегодня впервые села на переднее сиденье, рядом с водительским, и впервые закрыла глаза. Я не хочу больше никаких картинок, тебя и себя в них. Нас, которых больше нет.

Как-то я справлялась о тебе у общих знакомых, с которыми поддерживаю редкую связь. Они передали, что у тебя все хорошо, ты коротко постригся и даже завел какие-то новые отношения. Я слушаю, злюсь, ругаю себя за то, что и здесь, в другом городе, не перестаю интересоваться твоей жизнью, пытаясь повторять бесстрастное выражение. «Я рада. Рада, что у него все хорошо. И у меня тоже… прекрасно». Последнее слово как можно увереннее. Улыбка. Занавес. Роль сыграна… Вот так я вру. Ненавижу себя за эту ложь. Но я должна, должна быть сильной, чтобы все-таки стать счастливой. Я хочу привыкнуть быть счастливой без тебя.

Я встречаю новых мужчин. Скорее, просто наблюдаю за ними, не подпуская близко. Некоторые из них приглашают на кофе, и я соглашаюсь. Чтобы посмотреть на них и в очередной раз убедиться, что никто не сравнится с тобой. Ты остался самым-самым. Я не идеализирую, я не помешалась, наоборот, сейчас мыслю трезвее, чем когда-либо. Время расставило все по своим местам. Кто-то из этих мужчин красивее, кто-то умнее и намного самоувереннее. Но что мне за дело до них? Ни у кого из них нет таких глаз и рук, как у тебя. В твоих глазах мне мерещилось море, которое с детства люблю больше всего. В твоих руках была надежность, которая сильнее любых слов. Я просто касалась тебя – и чувствовала, как шумные волны внутри меня успокаиваются, усмиряют страхи и сомнения. А еще я мечтала, чтобы у нас был ребенок и чтобы у него были такие же глаза с морем внутри. Но ты его не принял.

Я пишу, мне легчает. Быть может, со стороны это выглядит жалко и смешно, но мне плевать. Спасибо за то, что было, пусть было не так много. Странно представить, что тебя могло и не быть. Спасибо. Хорошо, что ты есть. Я желаю тебе побед и радости и никогда ни о чем не жалеть. И себе я желаю того же… (с)
Комментировать
]]> Fri, 07 Sep 2012 15:10:00 +0300 <![CDATA[Біля серця мене тримай…]]> http://blog.i.ua/user/2981632/909309/ http://blog.i.ua/user/2981632/909309/ Тримай мене. Бо я закрию шторами вікна, закрию очі
руками, закрию душу на замок. Тримай мене… бо одного разу я піду.. тихо,
навшпиньки, піду з твого життя, а ти й навіть не помітиш. Може колись
щось нагадає тобі про мене і щось прокинеться у твоєму серці… але навряд
чи це станеться, ти просто мене забудеш, ніби я й ніколи не існувала…
мені залишилося так мало часу, так мало годин, так мало днів, так мало
життя… і так мало тебе…якби ж ти тільки знав… якби ж ти тільки чув..
якби ж ти зрозумів....тільки ти не дізнаєшся, не прочитаєш, не
зрозумієш… а я залишуся такою маленькою історією в твоєму житті..
всього-навсього… ти – єдина маленька ниточка, яка зв'язує мене з цим
життям. Тільки ниточка обірвалася.. А тепер тримай. Біля серця мене
тримай…
Комментировать
]]> Wed, 08 Feb 2012 22:10:00 +0200 <![CDATA[Просто слова...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/889924/ http://blog.i.ua/user/2981632/889924/ Слова...знаєте, слова мають велике значення у нашому
житті. Вони є невід'ємною його частиною. Слово...воно має безмежну силу.
від слова залежить вибір людини її шляху, воно або додає упевненості,
або забирає всі надії...Слова приносять щастя або велику радість....або й
сум....Слова несуть тепло, що зігріває краще за любий обігрівач....Від
слів часто руйнується життя.....але й починається нове теж. Слова часто
вирішують нашу долю...коли на межі життя і смерті ти чуєш: "Ти мені
потрібна".....це такі прості слова, але скільки в них сенсу і як вони
потрібні...і нічого вже не важливо....є лише слова...
Комментировать
]]> Mon, 16 Jan 2012 22:54:00 +0200 <![CDATA[...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/889921/ http://blog.i.ua/user/2981632/889921/ інколи так не вистачає старого. Того життя. Тих людей...
Комментировать
]]> Mon, 16 Jan 2012 22:47:00 +0200 <![CDATA[Любов буває лише одна...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/885475/ http://blog.i.ua/user/2981632/885475/ Що б там не казали, а справжня любов буває лише одна. Таке не
повторюється двічі. І одного разу ти таки зустрічаєш того, хто ділить
твоє життя на «до» зустрічі з ним і «після»… І зовсім неважливо зумієш
ти це зберегти чи втратиш.... Але якщо ти таки знайдеш того, хто
полюбить тебе за твою душу… Просто знай, що таке буває лише один-єдиний
раз.
Комментировать
]]> Tue, 10 Jan 2012 23:59:00 +0200 <![CDATA[Час не робить пауз...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/883818/ http://blog.i.ua/user/2981632/883818/ їх ніхто не знає. Вставайте, боріться, падайте і знову вставайте! Якщо
для вас це важливо -справді важливо - не чекайте. Час не робить пауз, не
дає ні хвилини на "зібратися з думками і все обміркувати". Він віддаляє
вас від мети. Тому якщо вам це потрібно -йдіть. А якщо продовжуєте
сидіти ... не так вже це було для вас і важливо.
Комментировать
]]> Sun, 08 Jan 2012 23:52:00 +0200 <![CDATA[Дивні ви, люди...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/883814/ http://blog.i.ua/user/2981632/883814/ Є люди, які не вміють розставатися. Прив'язуються,
тримають, не хочуть відпускати. Їм здається, що разом з людиною, яка їх
покидає вони втрачають частинку себе. Ні, щоб сказати :
"Та нічого, проїхали, па-па. Якось побачимся."
І забути. При зустрічі посміхнутись і знов забути.
Навіщо пам'ятати тих, хто захотів сам піти з твого життя?
Навіщо триматись за те, чого вже ніколи не буде?
Навіщо старатись робити боляче лише собі?
Мучитись, згадувати всі слова і відчуття, мріяти про дотики і майбутнє, якого вже ніколи не буде.
не треба.

Є люди, які не вміють тримати. Випадкове слово, необережний флірт. І ти вже бачиш в його погляді пустоту.
Він каже "вибирай сама". Не бореться за тебе. Не позвонить, не розкаже, як йому без тебе погано.
Неможливо зрозуміти важлива ти йому чи ні. Він ніби і в тебе є, а ніби його і немає.
Так
може пора вже сказати чого ти хочеш? Підійти, обняти, зробити перший
крок і розставити все на свої місця..! Запалити вогонь.
І нехай він потім погасне, але краще тимчасове полум'я, аніж просто невідомість.

Є люди, які ніколи не можуть зрозуміти, що їм треба.
І здається поруч з ними ті, хто треба.
І все добре. І кожна посмішка, кожне слово народжує шматочки щастя.
І все класно, все підходить.
Але щось не так. Щось не те.
Я
буду з іншим, ти з іншою, все зміниться. Я зустріну іншого.. І от
зустрічаєш іншого, а все повторюється. І ти знов когось чекаєш. Знову
щось не те. Не так. А треба просто зрозуміти, що ти хочеш. От і все.

Дивні ви, люди...
Комментировать
]]> Sun, 08 Jan 2012 23:45:00 +0200 <![CDATA[Щоб зрозуміти наскільки ти любиш людину...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/880760/ http://blog.i.ua/user/2981632/880760/





Деколи
для того щоб зрозуміти наскільки ти любиш людину, потрібний лише дотик,
але щоб зрозуміти що це та єдина людина: потрібний біль, страждання,
самота, і хай не все так гладко як хотілося б, але він все одно
поруч.... Ми ображаємося на близьких, на коханих за їх маленькі помилки,
але колись не дивимося, що ж зробили ми?.... Може і ми в чому те винні,
може і ми чим те образили... . Себе змінити можна, хоч це і нелегко,
але спробувати можна...Не паліть всі мости, не шукайте втіх від інших
постарайтеся зрозуміти один одного, і навчитеся довіряти своїм
близьким...може тоді все налагодиться!
Комментировать
]]> Wed, 04 Jan 2012 22:03:00 +0200 <![CDATA[Люди тому рідко бувають щасливими...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/880759/ http://blog.i.ua/user/2981632/880759/ тому рідко бувають щасливими, що ніколи не знають, чого ж хочуть
насправді. Коли вони самотні, то мріють знайти того, з ким буде добре
поруч, та варто цьому статися, як люди знову прагнуть бути одні, тим
самим прирікаючи себе на вічні метання у пошуках щастя.
Комментировать
]]> Wed, 04 Jan 2012 21:56:00 +0200 <![CDATA[Нехай іде повністю...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/874946/ http://blog.i.ua/user/2981632/874946/
Якщо людина сама пішла з вашого життя, видаляйте все - ідіотські
листування, контакти, фото. Міняйте всі паролі, маршрути по місту,
звички. Не потрібно вишукувати рідну усмішку, запах, погляд або знайому
куртку в автобусі. Бо якщо людина захотіла піти... Нехай іде повністю ...
Комментировать
]]> Tue, 27 Dec 2011 22:14:00 +0200 <![CDATA[Завжди є завтра...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/874431/ http://blog.i.ua/user/2981632/874431/ Комментировать]]> Tue, 27 Dec 2011 13:50:00 +0200 <![CDATA[Не чекайте хвилин щастя...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/874250/ http://blog.i.ua/user/2981632/874250/ Комментировать]]> Tue, 27 Dec 2011 10:24:00 +0200 <![CDATA[Просто деякі люди вичерпують свій ліміт у нашому житті...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/874164/ http://blog.i.ua/user/2981632/874164/
Просто деякі люди вичерпують свій ліміт у нашому житті. А в когось безлімітний
пакет. Ставитись до цього варто спокійно. Кудись же зникають ті, що
були нам такі цікаві й необхідні певний час. Десь зникає пристрасть,
захоплення, збудження і безнастанна потреба. Зникають, а ми від цього не
страждаємо. Все ж бо відбулося поступово і природно.
Безлімітні пакети й абонентські картки на людей. Стираєш код - отримуєш собі їх
життєвий час. Що ж, інколи можна й на карточках досить довго
протриматися, не змінюючи оператора. Хіба, інколи треба чекати. Якщо
потрібно само з"явиться у тебе в руці. І знову питимеш запахи і бужеш
знаходити приховані таланти і яскраві сторони. Може. Потім. Знову.
Знову, а не ще раз. Інакше будеш прокидатися від фізичного болю з
відчуттям того, що тебе не люблять . Немає нічого болючішого за
пробудження поряд із такою людиною. Це так дико і неприродно. Тобі
холодно і шкіра болить, як від температури..................Виходиш,
сідаєш у свою машину і їдеш світ за очі, додому , бо твій дім - цілий
світ, бо свого малого дому в тебе нема. (c)
Комментировать
]]> Tue, 27 Dec 2011 08:21:00 +0200 <![CDATA[Нікого не тримаючи. І нікого не чекаючи...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/873414/ http://blog.i.ua/user/2981632/873414/ Комментировать]]> Mon, 26 Dec 2011 12:43:00 +0200 <![CDATA[Тих, хто тебе любить, треба вбивати...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/873409/ http://blog.i.ua/user/2981632/873409/
Краще прямо відразу, як тільки помітиш цей погляд, що невідривно стежить за твоїм обличчям, ці брови будиночком і рот арочкою, цю манеру бродити за тобою з кімнати в кімнату і весь час тримати тебе в полі зору. Зрозуміло, шкода, і здається, що поки нема за що. Але зроби це зараз, інакше буде пізно...

Бо ти звикнеш до нього.. Звикнеш, що іноді все-таки потрібно дзвонити. Хоча б відповідати на есемески. Хоча б спати з ним раз на десять днів. Тому що любить.

Потім приходить неминуче відчуття провини - здається, що ти губиш його життя, бездумно користуючись теплом його серця і нічого не даючи взамін. І одного разу, коли вечір твій буде особливо самотнім, ти прийдеш до нього без дзвінка і залишишся. Тому що приємно побачити, як його обличчя освітлюється щастям тільки від того, що ти поруч. Відчуваєш себе чарівником.

Чи потрібно говорити, як це закінчиться? Як його обійми стануть все тісніше, твій особистий простір дедалі менше, його прохання перетворяться на вимоги і щастя на його обличчі зміниться капризно-дратівливою маскою.

Тому убий його зараз.

А потім, коли залишишся одна, заглянь у шафу і дістань з-під купи білизни фотографію того єдиного, кому хотілося віддати своє життя, хто умів робити тебе щасливою, від кого неможливо було відвести очей.
Того, хто вбив тебе одного разу.
Комментировать
]]> Mon, 26 Dec 2011 12:36:00 +0200 <![CDATA[Треба вміти йти...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/871860/ http://blog.i.ua/user/2981632/871860/ Комментировать]]> Sun, 25 Dec 2011 11:58:00 +0200 <![CDATA[Когда не хочешь, то имеешь... имеешь, это не ценя!]]> http://blog.i.ua/user/2981632/840467/ http://blog.i.ua/user/2981632/840467/ Когда теряешь - понимаешь... без этого уже нельзя!...
Очнувшись поздно, ты жалеешь... того, чего не замечал!...
Цени же, что сейчас имеешь… люби, пока не потерял!!!
Комментировать
]]> Fri, 18 Nov 2011 17:20:00 +0200 <![CDATA[Нельзя сначала убивать...]]> http://blog.i.ua/user/2981632/840446/ http://blog.i.ua/user/2981632/840446/ Потом шептать: «Я не нарочно!..»
Нельзя все время предавать,
Потом молить: «Исправлюсь!.. Точно!»

Нельзя сначала принижать,
Потом просить: «Прости за шутку!..»
Нельзя трусливо убегать,
Сказав, что «Вышел на минутку»!..

Нельзя вернувшись сделать вид,
Что все как прежде остаётся...
Ведь Жизнь на месте не стоит!..
За всё!.. Всегда!.. Всем воздаётся!...

Сложи-ка вместе все «нельзя»!
И посмотри, что получилось...
Была сильна Любовь моя,
Теперь прости,.. испепелилась...
Комментировать
]]> Fri, 18 Nov 2011 16:52:00 +0200