<![CDATA[Martusi4ka - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/2960830/ //i.i.ua/avatar/0/3/2960830_193263311.jpg <![CDATA[Martusi4ka - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/2960830/ <![CDATA[Всім привіт! Потрібна Ваша думка!]]> http://blog.i.ua/user/2960830/1665128/ http://blog.i.ua/user/2960830/1665128/ Плануємо запускати новий проект, в першу чергу у Львові і дуже потрібно знати думку львів'ян!

Будемо дуже вдячні за заповнення невеликої анкети!


Комментировать
]]> Thu, 02 Apr 2015 11:24:00 +0300 <![CDATA[20-річчя Філософського факультету!!!]]> http://blog.i.ua/user/2960830/972105/ http://blog.i.ua/user/2960830/972105/
Комментировать
]]> Sat, 21 Apr 2012 21:54:00 +0300 <![CDATA[Ти варта...]]> http://blog.i.ua/user/2960830/967860/ http://blog.i.ua/user/2960830/967860/ Ти варта такого чоловіка, який би любив тебе всім серцем, який би думав тільки про тебе, який би щодня, щохвилини турбувався про те, де ти, з ким ти, як ти і що ти робиш. Тобі потрібен хтось, хто поміг би досягти мети, здійснити мрії, захистити від сумнівів і небезпек. Тобі потрібен хтось, хто ставився б до тебе з повагою, любив би в тобі все, особливо твої недоліки. З тобою поруч має бути хтось, хто міг би зробити тебе щасливою, безмежно щасливою, з ким би ти опинилась на сьомому небі від щастя. Хтось, хто мав би багато років тому використати свій шанс бути з тобою, а не боятись зробити хоч якийсь крок.

С. Ахерн "Де закінчується райдуга"


Комментировать
]]> Sat, 14 Apr 2012 16:19:00 +0300 <![CDATA[Три метри над небом...]]> http://blog.i.ua/user/2960830/967859/ http://blog.i.ua/user/2960830/967859/ Завжди є момент, коли дороги розходяться. Кожен вибирає свій шлях в надії, що їх дороги знову зійдуться. І раптом ти усвідомлюєш, що все закінчилося. Насправді. Ти не можеш повернути минуле, на жаль, і у цей момент ти розумієш, що деякі речі трапляються всього один раз в житті. І неважливо, як сильно ти намагатимешся відчувати це знову, ти більше ніколи не піднімешся на 3 метри над небом. 
к/ф "Три метри над небом"


Комментировать
]]> Sat, 14 Apr 2012 16:11:00 +0300 <![CDATA[Легше?]]> http://blog.i.ua/user/2960830/967858/ http://blog.i.ua/user/2960830/967858/ ...ні не легше, але менш важко, напевно. Ці думки постійно зі мною, всякий раз, коли я засинаю і просинаюсь. Але біль потихеньку починає, як би це вам сказати....ні, не зникати.... Вона здається розпорошується і висить в повітрі, оточуючи мене, завжди готова пролитися в цей момент, коли я найменше цього чекаю. А ще, коли біль відступає, її місце займає злість, а коли злість стихає, запановує самотність. Такий круговоріт почуттів: варто одному з них ослабнути, і наступне зразу ж приймає естафету...

"Там, де ти", С. Ахерн


Комментировать
]]> Sat, 14 Apr 2012 16:01:00 +0300 <![CDATA[Безсилля...]]> http://blog.i.ua/user/2960830/967857/ http://blog.i.ua/user/2960830/967857/ Іноді ми безсильні перед долею, бажаннями чи поривами, і це болісно, часто нестерпно. Таке відчуття буде переслідувати тебе все життя, іноді забуваючись, а іноді перетворюючись в повінь. Мистецтво жити часто залежить від нашої здатності перевершувати власне безсилля. Це важко, бо безсилля породжує страх. Воно зводить нанівець наші сили, розум, здоровий глузд і відкриває дорогу слабості. 
"Між небом і землею", М. Леві

Комментировать
]]> Sat, 14 Apr 2012 15:55:00 +0300 <![CDATA[...]]> http://blog.i.ua/user/2960830/967856/ http://blog.i.ua/user/2960830/967856/ Здається, що прочитавши книгу раз дуже уважно - значить ти все побачив, все зрозумів. Але тільки перечитуючи її знову і знову ти помічаєш речі, які приховані від першого погляду, ти знаходиш те, що шукав і не знайшов. Бо книги - це унікальні речі. Вони по-своєму живі. Вони розказують нам життя, намагаються вберегти від помилок. І тільки від нас залежить чи принесуть вони нам ту мудрість і досвід, якого ми так потребуємо.


Комментировать
]]> Sat, 14 Apr 2012 15:48:00 +0300 <![CDATA[Трошки про мрії...]]> http://blog.i.ua/user/2960830/881374/ http://blog.i.ua/user/2960830/881374/ Нам часто здається, що якщо не збулась якась мрія, то вже не варто продовжувати мріяти. Хіба це правильно? Можливо, ви обрали не ту мрію? Можливо, життя вам готує набагато більший сюрприз? Який ви собі навіть не уявляєте? Видумки? Е, ні. Коли закриваються одні двері, відкриваються двоє інших. Ми самі здійснюємо свої мрії! Все в наших руках! Тому так важливо їх ніколи не опускати. Придивіться до своїх мрій: чи від їх здійснення ви справді станете щасливими? Можливо, це просто бажання? Бажання, здійснивши які ти отримаєш свою порцію радості, але не це не щастя, яке приходить із здійсненням мрій. Не бійтесь мріяти! Не бійтесь фантазувати! Наше життя настільки сіре і безбарвне, що мрії стають пензлем і палітрою, щоб його розмалювати. І ми маємо вибирати, яке ми хочемо життя. Не можна пускати все на самохід. Мрійте! Радійте! Живіть!

Комментировать
]]> Thu, 05 Jan 2012 18:58:00 +0200 <![CDATA[Просто потік думок...]]> http://blog.i.ua/user/2960830/881372/ http://blog.i.ua/user/2960830/881372/ Ми так часто просто відкидаємо людей, яких любимо. Через страх. Саме через нього. Не через обставини як нам може здаватись. Чому? Для чого? Ми хочемо бути ідеальними. Для кого? Більшу частину життя ми тратимо лише для того, щоб сподобатись іншим. Але якщо це справді "твоя людина", то чи потрібні всі ці викрутаси і витребеньки? Адже тебе хочуть бачити справжнім! Таким, яким ти є насправді. Тільки тоді можна будувати відносини. Інакше вони будуть фальшивими. Будь собою, попри все. Усміхайся - життя не таке жахливе і жорстоке як здається на перший погляд. Сумніваєшся? Вийди на вулицю, піди на будь-яку дитячу площадку і скажи, що діти - це не щастя. Якщо маєш маленьких братика чи сестричку - дозволь їм прибігти з радісною усмішкою і обняти тебе. Бо саме такі обійми найщиріші і найприємніші. Не відкидай їх навіть коли тобі погано. Вони в цьому не винні. Навіть навпаки, вони ж все відчувають і хочуть допомогти. По-своєму, по-дитячому. Вона такі безпосередні. Не бійся жити, говорити правду. Якщо весь час боятись - може пройти твоє життя. Можливо твоя правда стане вирішальною. Так чи інакше, це твоє життя. Якщо так трапилось - значить так і мало бути. Навіть якщо сталось щось жахливе. Через якийсь час ти це зрозумієш, хоч зараз це усвідомити дуже важко. Нема нічого такого, чого ти не зміг перебороти. Не зміг - не приклав достатньо зусиль. Господь не посилає нам випробувань, які ми не зможемо витримати. Навчись радіти навіть невдачам. Адже це безцінний досвід. І живи. Кожної секунди, кожної хвилини не забувай - тобі при народженні дали найбільший подарунок - життя. Найбільшу таємницю і загадку. Не трать його намарне. Все буде. Все прийде. Всьому свій час. Перевірено. Віками, роками, мною. ;)






Комментировать
]]> Thu, 05 Jan 2012 18:50:00 +0200 <![CDATA[Застереження]]> http://blog.i.ua/user/2960830/881371/ http://blog.i.ua/user/2960830/881371/ Остерігайтесь митей, коли вам дуже добре. Це тільки омана. Життя жорстоке. Воно ніколи не дасть вам по-справжньому насолодитись цією миттю, годиною, днем. Воно забере його. А замість цього піднесе вам сюрприз - рівноцінну мить. Тільки недобру. Настільки недобру, що ви забудете, що вам було добре. І все залишиться як і було. Будуть ще моменти. Але тільки короткі моменти. Так побудоване життя. Не буває позитиву. Буває тільки ілюзія. Ілюзія щастя, добра, радості. Ілюзія, яка розвіється тоді, коли ви тільки почали наївно відчувати, що вам просто добре. Такого нема. Хорошого в житті мало. Від нас мало що залежить. Щоб добитись однієї миті щастя - потрібно віддати занадто багато. Чи справді воно цього варто? Так. Але коли це минає, здається, що краще все залишалось як було. Просто.
Комментировать
]]> Thu, 05 Jan 2012 18:40:00 +0200 <![CDATA[Про вічне]]> http://blog.i.ua/user/2960830/881369/ http://blog.i.ua/user/2960830/881369/ Кохання - це наркотик. Спочатку виникає ейфорія, легкість, відчуття повного розчинення. На наступний день тобі хочеться ще. Ти поки не встиг втягнутися, але, хоч відчуття тобі подобаються, ти впевнений, що зможеш в будь-який момент обійтися без нього. Ти думаєш про кохану людину дві хвилини і на три години забуваєш про нього. Але поступово ти звикаєш до неї і потрапляєш у повну від неї залежність. І тоді ти думаєш про неї три години і забуваєш на дві хвилини. Якщо її немає поруч, ти відчуваєш те саме, що наркоман, позбавлений чергової порції зілля. І в такі хвилини, як наркоман, який заради дози здатний піти на грабіж, на вбивство і на будь-яке приниження, ти готовий на все заради кохання.

П. Коельо
Комментировать
]]> Thu, 05 Jan 2012 18:34:00 +0200 <![CDATA[Про ранок]]> http://blog.i.ua/user/2960830/881368/ http://blog.i.ua/user/2960830/881368/ Люди не цінують ранку. Через силу прокидаються під дзвін будильника, який розбиває їхній сон, як удар сокири, і відразу ж віддаються сумній суєті. Скажіть мені, яким може бути день, який почався таким насильницьким актом! Що повинно відбуватися з людьми, які кожен день за допомогою будильника отримують невеликий електричний шок! Вони день у день звикають до насильства і день у день відучуються від насолоди. 

Мілан Кундера
Комментировать
]]> Thu, 05 Jan 2012 18:24:00 +0200 <![CDATA[,,,]]> http://blog.i.ua/user/2960830/878498/ http://blog.i.ua/user/2960830/878498/ А серце б'ється швидше

Швидше, наче птах,

Що хоче злетіть вище,

Вище... в небеса.

І вже нема спокою

Ти є... тебе нема...

Хочу я буть з тобою!

Настала вже зима...

Так довго я не можу

Сказать тобі "люблю"

І ось я знову й знову

Тобі про це пишу,

Пишу, не відсилаю

І вже немає слів...

Я так тебе кохаю!

Будь-ласка, зрозумій!

Комментировать
]]> Sun, 01 Jan 2012 22:26:00 +0200 <![CDATA[Зміни - найцікавіше у житті]]> http://blog.i.ua/user/2960830/721580/ http://blog.i.ua/user/2960830/721580/   Зміни не завжди бувають у кращу сторону, але у всьому потрібно шукати позитив. Розглянемо приклад героїні однойменного твору Е. Портер, Поліанни. У ранньому віці, втративши батьків, вона потрапила до дитячого будинку. Згодом, її під опіку взяла тітка. Життя Поліанни не було легким, але, попри все, вона кожне випробування долала з усмішкою на вустах, і сприймала його як цікаву пригоду.
  Наближення змін може нас лякати. Але не треба боятись - і все буде добре. Так сталось і в моєму житті. Подаючи документи в Малу академію, я сумнівалась: чи мені це справді потрібно. Моя невпевненість зникла після першого ж заняття. Мені було цікаво вивчати психологію, писати свою першу наукову роботу. Після року навчання, я була впевнена, що не помилилась у виборі майбутньої професії. У Літній школі МАНу я знайшла те,чого давно шукала - спілкування з тими, хто мене розуміє, справжніх друзів, досвід.
  У висновку хочу сказати, що не треба боятись щось змінювати у своєму житті. Так, не все нове- добре. Але, якщо ти не можеш змінити ситуацію - зміни ставлення до неї. І тоді світ не буде здаватись таким сірим, а навпаки - стане цікавим і яскравим. Кожне випробування треба сприймати зі спортивним азартом, адже, що не вбиває, то робить нас сильнішими. Отже, ніколи не зупиняйтесь, розвивайтесь і радійте всім змінам у житті.

Комментировать
]]> Fri, 03 Jun 2011 11:46:00 +0300 <![CDATA[Історія маленької дівчинки з дорослого світу]]> http://blog.i.ua/user/2960830/670271/ http://blog.i.ua/user/2960830/670271/ Вона маленька дівчинка. Що їй робити у цьому світі бруду і брехні? Як їй жити? Ставати дорослою? Ставати черствою, безсердечною? так? Вона не хоче. І всіма силами опирається такій долі. Вона сильна. Її важко зламати. Але реально. Вона звикла боротися. До кінця. До останньої краплі. Поту чи крові? А може до останньої виплаканої сльози? Вона думала, що виплакала всі сльози. Але ні. На щастя чи на жаль вони з'являються. Як і з'являються передчасні зморшки, сиве волосся. Вона бореться: крізь сльози, біль і страждання. А вона всього лиш дитина. Вона бореться, коли дорослі вже здались. Вона назавжди залишиться дитиною в серці. Ніхто не зможе дитину звідти забрати. Бо серця вже нема. Вона його сховала. щоб ніхто не взяв, не розбив, не поранив. Воно і так пошматоване. вона прагне зберегти ті шматочки, що лишились. Що її чекає? А вона не знає. Цього не знає ніхто. Вона просто живе і намагається радіти життю, хай як важко це буває. І буде робити так і далі. Ніхто не зможе вбити в ній дитину. Вона сильна. Вона зуміє захистити. В ній живе надія. На що ж вона надіється? В ній живе віра. У що вона вірить? Вона і сама цього повністю не знає. Вона ні в чому не впевнена. І ні в кому. Вона вірить в себе, вірить у те, що зможе змінити світ. Усвідомлюючи, що це практично нереально, вона надіється, що зможе змінити світ хоч однієї людини, зробити його кращим. Вона наївна. Але вона права.
У неї є друзі. Точніше люди, яких вона називає друзями. Вона щиро надіється, що вони залишаться з нею назавжди. Адже вона так довго їх шукала. І, здається, знайшла. Тепер вона так боїться їх втратити. Не зважаючи на свій вік, вона вже багато чого пройшла. Багато побачила і зрозуміла. Зуміла відкритись цьому жорстокому світу, і тепер з мужністю терпить його удари. Вона вірить - її не зламати. Їй нічого не потрібно з матеріального світу. Вона задовольниться і малим. Єдине, без чого вона не зможе жити - це любов. Хай фальшива, хай короткочасна, хоч якась! Але без неї вона не зможе дихати. Їй просто необхідно знати, що її хтось любить. Їй важливо почуватись потрібною. Допомагати людям - сенс її життя. Вона ще така маленька, а вже знає для чого живе. Вона живе для людей, не для себе. І нехай, більшість не вірить в чистоту її намірів. Нехай не розуміють. Це їхня справа. Кожен має право вірити у те, що захоче. Вона хоче турбуватись про когось. Вона вміє просто невинно і беззастережно любити, бо вона ще дитина. Але вже доросла дитина. Вона хоче вловити кожну мить свого життя, бо знає, яке воно коротке. Вона знає, що таке смерть. Вона її бачила. Вживу. Їй було страшно. Але вона її не боїться тепер. Вона боїться прожити пусте життя. І старається наповнити його Любов'ю. Це все, що вона має і готова віддати кожному, хто попросить чи буде потребувати. "Треба прожити так життя, щоб навіть трунар оплакував нашу смерть". Вона знає, що це не зовсім реально. Але просто вміє вірити і надіятись. Це її мрія. Отак прожити. Вона дуже сильно хоче цього. І вона свого доб'ється. Колись...
Комментировать
]]> Fri, 25 Mar 2011 00:00:00 +0200 <![CDATA[Чому?]]> http://blog.i.ua/user/2960830/631069/ http://blog.i.ua/user/2960830/631069/   Навіть, здавалось, розумні люди роблять такі дурниці, що аж страшно стає...І виникає питання: чим вони думали? А це все просто інстинкти, жахливі стереотипи і стандарти, яким підкоряється більшість, замість того, щоб стати особливими, вони стають просто сірою масою. А потім жаліються на несправедливість життя, коли насправді вони самі вибрали свою долю.
Комментировать
]]> Wed, 02 Feb 2011 10:06:00 +0200 <![CDATA[Про безвихідь!]]> http://blog.i.ua/user/2960830/631067/ http://blog.i.ua/user/2960830/631067/   От що робити, коли просто опускаються руки? Коли ти використав усі можливості, перевірив усі варіанти, але нічого не виходить? Коли немає більше виходу? Здатися? Опустити руки? Залишити все вирішувати долі? Кинути справу, над якою просидів не одну безсонну ніч? Це так просто і водночас неможливо. Якщо я зараз кину все, то потім мене будуть гризти докори сумління:чи все можливе я зробила, щоб добитися потрібного результату. Я не можу так все кинути. Але і боротися вже немає сил...просто нема... Хтось скаже: "Заспокойся, поспи, все вирішиться, все буде добре!" Ха! Знаєте скільки таких ночей в мене вже було? Скільки раз я зранку прокидалась в надії, що сьогодні щось зміниться? Але нічого не змінювалось! Все залишалось так як було, навіть ставало гірше. Може я просто наївна? Аж занадто наївна, якщо попри все, я ще досі на щось надіюсь? Я не знаю, що мені робити. Мій мозок вже кипить від прокручування можливих варіантів. Це вже починає мені снитись. Я більше так не можу. Здається, чорна смуга переслідує мене. Тільки як станеться щось хороше, з'являється з десяток неприємностей. І що робити? Боротися далі? Боротися, в надії, що завтра все-таки буде краще? Боротися з останніх сил? Напевно, так. Бо опустити руки я не можу. Ще крапля сил залишилась. Ех, буду! А що залишається? Впасти в депресію, закинути все, не тільки те, що не вдається, а й усе решту? О, ні! Я так не вмію. Я буду боротись до кінця, до останнього подиху, до останньої можливості, до останнього дня. Я зможу! Я ж сильна(. Нема таких випробувань, які б ми не змогли подолати. Правда? Що не вбиває нас, робить нас сильнішими? Напевно. Подивимось, що з того вийде. Або пан, або пропав. Інших варіантів немає.



Комментировать
]]> Wed, 02 Feb 2011 09:56:00 +0200 <![CDATA[Просто думки....]]> http://blog.i.ua/user/2960830/631066/ http://blog.i.ua/user/2960830/631066/   Як часто з нами трапляються дивні речі? І як часто ми звертаємо на них увагу? Що це? Знак чи просто збіг? Ніхто не може відповісти на це питання об'єктивно. Чому? Тому що це питання віри. А в кожного віра різна. Ми не знаємо точно що ми і хто ми. То чи можемо знати що є світ навколо? Ми можемо лише припускати і догадуватись про секрети створення світу і людини. Про механізм випадку і дива. І що ж нам залишається? Змиритися або відчайдушно намагатись дізнатися істину. Чи це реально? Не знаю. Я думаю, що навряд. Думаю, що світ гармонійний. Тут все складено так, як має бути. Так як є добре для існування всіх організмів. Чому тоді існує соціальна нерівність? А в цьому вже винні самі люди. Як тільки на Землі зародилось життя, хіба хтось думав про гроші? Важливо було вижити. Це природній добір. Він був, є і буде завжди. І це правильно. Це, певно, єдине, що не зміниться. Так, він часом жорстокий, але справедливий. Життя абсолютно непередбачуване, нестабільне. Воно жахливе і прекрасне водночас. Тут існує гармонія. І вже від нас залежить, чи будемо ми у гармонії зі світом чи будемо страждати від нас самих. Хтось скаже, що світ жорстокий. То що ж, щоб бути у гармонії зі світом треба бути жорстоким? Ні, звичайно ні. Знаєте, це як у фізиці: атом має протони і електрони. Із зарядом "-" та "+" відповідно. Вони існують разом. Вони нейтралізують одне одного. Завжди знайдуться люди, які не матимуть ні сорому, ні совісті, які будуть творити зло...Але і завжди знайдуться люди, що будуть допомагати, що знайдуть слово підтримки, від яких буде йти позитивна енергія, які робитимуть добро. І повертаючись до того, з чого я почала. Ви не помічали, що дива трапляються лише з хорошими людьми? А якщо і трапляються з поганими, то останні змінюються? Знаєте, мені здається, що первісно, в нас закладені нейтрони. Ми самі обираємо, чи в нас переважатимуть електрони чи протони. Якщо ми хочемо, щоб з нами траплялись дива - треба в них повірити. Щиро вірити, попри все. І не треба сидіти і чекати, поки збудеться мрія. Це нічого не дасть. Треба працювати, працювати довго і важко. Тоді ми отримуємо такий жаданий результат. Нічого не буває просто так. І ніщо не дається легко.
Комментировать
]]> Wed, 02 Feb 2011 09:50:00 +0200 <![CDATA[Про зелений чай..]]> http://blog.i.ua/user/2960830/631064/ http://blog.i.ua/user/2960830/631064/   Ви колись пили зелений чай? Якщо так, і ви його досі любите, то зрозумієте. Багато хто каже, що він несмачний, бо гіркий. Але це ж тільки перше враження! Коли ковтаєш, в роті залишається такий приємний солодкуватий присмак. І заради цього відчуття варто терпіти гіркоту. Так само і в житті. З нами трапляються і хороші і погані події. І чорна смуга може тривати досить довго. Але завжди потім стаються події, заради яких варто було це пережити. Кажуть, що виховувати дітей дуже важко. Добре виховувати.Особливо важко в перші роки. Безсонні ночі, купа нервів і так далі. Але коли чуєш чарівний дитячий сміх, бачиш, як твоя кровиночка робить перші кроки...Зникає втома, забуваються всі неприємності. Хіба не варто терпіти це все заради таких моментів? Варто. Повірте! І це стосується не тільки дітей. От наприклад, пишете ви наукову роботу: не досипаєте, носитесь з цією роботою до керівника, по 100 раз виправляєш. Але, дякуючи цьому, ти перемагаєш на захисті. І які це солодкі відчуття! Хіба це цього не варте? Я думаю, так. ТАК! ТАК! І ЩЕ РАЗ ТАК! Не забувайте про це у важкі хвилини! Це дуже важливо. Бо, коли віриш у краще, то так і стається. Життя як зелений чай: спочатку гіркий, а потім солодкий. Терпкий, не всім подобається, але в цьому весь смак. Незвичний, нестандартний, навіть можна сказати жорсткий. Але ми його любимо, якби це не було дивно).
Комментировать
]]> Wed, 02 Feb 2011 09:43:00 +0200 <![CDATA[А що для вас нестерпно?]]> http://blog.i.ua/user/2960830/631061/ http://blog.i.ua/user/2960830/631061/   Що для вас пекло? Ні.Напевно перефразую трошки: що для вас нестерпно? Що доводить вас до сказу? Що впливає на вас як червоний колір на бика? Ммм...Цікаве питання, правда? Що вас виводить з рівноваги? І чи варте воно ваших нервових клітин? Подумайте... От і я задумалась над тим питанням... Що може бути найгіршим? Чесно? Не знаю...Скажений графік роботи? Ні...Неодноразово таке було. І нічого - пережила. Може, смерть близької людини? Так, переживати втрату важко, але час усе лікує. Для мене це вже також пройдений етап. Якісь матеріальні речі, які дратують до неможливого? Але це тільки тимчасовий ефект.Перебравши усі ці варіанти, я задумалась, коли мені останній раз було нестерпно погано. І відповідь не забарилась. Найгірше, коли маєш можливість, але через певні обставини не можеш зв'язатися з друзями. Коли ви сваритесь через таку дурницю, та ще винна ти, бо якби так різко не зреагувала, то не було б зараз погано і тобі, і йому. Це просто нестерпно чекати появи друга "онлайн" після цього, щоб вибачитись. Це жахливо, коли люди, яких ти любиш, які є твоїми друзями живуть далеко від тебе і ти не можеш їх часто бачиш(це ще м'ягко сказано), а з тими, хто живе і вчиться поруч бачишся раз чи два на місяць! Хіба це справедливо?
Цінуйте тих, хто є поруч, користуйтесь моментом зайвий раз побути поруч, обняти чи просто взяти за руку, щоб підтримати. Життя таке коротке! Не витрачайте його на сварки і вияснення хто правий, а хто винний. Бо це тільки викидання часу на смітник. Усміхніться зайвий раз і пам'ятайте: ніщо не важливо, все пройде і мине, головне, щоб поруч були люди, яких ти любиш - твої друзі, кохані, рідні. Це є найважливіше! І коли у вас це вже є - ви найбагатша людина на світі! Ви маєте все, що треба, тільки навчіться чим користуватись...
Комментировать
]]> Wed, 02 Feb 2011 09:33:00 +0200