"Про неї" (це моя перша спроба українською мовою)

Її волосся золотим колоссям в’ється,

Її характер – грози навесні,

Джерельною водою пісня її ллється,

А сльози в неї – то дощі рясні.

Очі її синіють волошками у житі,

Вночі сузір’ями виблискують вони,

Її любов горить у маках цвіті

І полум’ям запалює дерева восени.

У неї гнів – бурхливе Чорне море,

Безмежний, мов простори степові,

Низьким гулом трембіт лунає її горе,

Карпатських гір торкає вершини вікові.

У неї сміх – дзвінкий пташиний гомін,

Радість веселкою у небі мерехтить,

А туга – то печальний вітру стогін,

Що в полі стрімголов собі летить.

Її душа – собори стародавні,

Серце навіки в Києві лежить,

Де квітнуть вздовж алей каштани славні

І де Богдану пам’ятник стоїть.

І як її таку нам не любити,

Єдину, неповторну, чарівну,

Країну, де нам честь випала жити,

Для нас на цілім світі лиш одну.