Німе кіно. Без голосу. Без тиші.

Порожній зал. І глядачів нема.

І лиш вона - приваблива актриса,

Колись- щаслива, а тепер - сама.

Життя століттями тягнулось.

І пролетіло, як той птах.

На голе тіло плащ вдягнула.

Такий старий, що просто жах.

Обличчя. Зморшки. Мокрі вії.

Помада сохне на губах.

І гаманець. У ньому - мрія,

Кленовий лист в рудих тонах.

Інтриги. Зустрічі. Скандали.

Відома. Горда. І слабка.

Життя закінчилось. Що далі?

Листок розсипався в руках.

Гарячі фото. Силуети.

Шматочки слави і вино.

Мовчить ТВ, мовчать газети.

Її забули вже давно.

Осінній ліс. Весняні квіти.

І теплий вітер прилетів.

І той, що дарував їй літо.

І той, що так дітей хотів.

Його на ролі проміняла.

А щастя - бідним роздала.

Їй слава очі затуляла.

А потім слава десь втекла...

У нього все- сім"я, дружина.

У неї - гроші і вино.

Мовчить ТВ, мовчать новини.

Її забули вже давно.

Мовчи. Слова вже не потрібні. Усе, що міг ти вже сказав. Такі чужі, що дуже рідні, Земні істоти в небесах. Мовчи. Не руш столітню тишу. І сліз не лий- то лиш вода. Осінній лист тобі залишу. Щоб ти мене колись згадав. Мовчи. Ковтай вино солодке. Дивись на те, як дим пливе. Вібрація. Знайомі нотки. У телефоні хтось живе... Мовчи.Дивись тепер на когось. Комусь віддай себе от так. А мій чужий холодний голос, ночами чутимеш на смак. Мовчи. Не кидайся словами. Ти думаєш, у них душі нема? Роман, написаний не нами. Роман писала я сама. Мовчи. Сюжетів не вигадуй. Я все продумала давно. Ти щастя кинув десь позаду. Лежить залякане воно. Мовчи. Чекай, що сонце встане. І будь щасливий навесні. Весняна квіточка зів"яне. А лист осінній - точно ні! Мовчи. Лови проміння зранку. І голову на неї опусти. Вона кохана чи коханка? Віддав їй тіло. А де ти! Мовчи. Не бійся злих морозів. Вони не вічні, як і я. Тобі - всі усмішки і сльози. Були. Бо думала - твоя. Мовчання — золото. Красиво. Правдиво-гірко не спинив. Самотній вовк, проте щасливий. Чужу вовчицю не впустив. Купався в сонці, вітром грався. Вже за спиною крил не мав. І лиш коли помер дізнався. Що надто довго він мовчав...

Прощавай, Усе забудь навіки. Я розтанула, як сніг. Забувай Моїх сліз червоні ріки, Всі слова, які сказав мені. Ті слова, Що душу ранять досі, Як електрика і біль.

Я жива І незламна, ніби осінь, Не заплачу вслід тобі. Довга ніч, І спогади невпинні, Літо, осінь і зима. Ти не мій, Я забути все повинна, Більше спогадів нема.

Зима мій світ собі забрала, А грудень сон у мене вкрав. Не я тебе до болю покохала, Це ти мене у себе закохав. Писала вдень, вночі писала, Та не відправила листи. Не я тобі життя зламала, Це ти мене в своє життя впустив. Усе забула, все спалила. І вічний спокій вмить настав. Не я до тебе говорила, Це ти мене про сніг спитав. Кричала, плакала, молилась, Зі страху плутала слова. А я ж на тебе не дивилась, Це ти мені свій погляд дарував. Змирилась,втішилась, заснула. І просто прокляла любов. Не я твою дорогу перетнула, Це ти моєю стежкою пройшов. А згодом знову я сміялась, Та хтось натиснув на педаль. Не я у тебе все забрала, Ти сам мені усе віддав. Останній день. І прірва далі. Не усміхнулась. Не сказав. Не я тобі усе віддала, Це ти мене у мене вкрав.

Якби не Осінь, я б не зустріла тебе. Якби не вітер, я б не заплела волосся. Якби не дощ, я не сховалась би під твоєю парасолею. Якби не холод, ти б не зігрів мені руки. Якби не туман, я впізнала б свою маршрутку і втекла. Якби не сонце, ти не затулив би мені світ. Якби не самотність, я б тебе не помітила. Якби не вечір, ти не провів би мене. Якби не ніч, я б не знала, що тобі казати. Якби не тиша, я не навчилась би писати. Якби не самотність, я б так про тебе не мріяла.

Якби не вік...

Ти той, кому властиво забувати, Що осінь не приходить без дощу. Ти той, кому не варто співчувати,  Четвертий раз тобі листа пишу. Долий до крові трохи кави, І просто вилий крізь вікно. Монотонно, нецікаво  І рідний Львів вже спить давно. Змішай в душі тепло і холод, Від мене голову втрачай. Крізь сон летить «Самотнє соло» , А я все п’ю зелений чай. Ти той, кому не варто вибачати, Байдужий погляд і солодкий дим. Ти той, хто не навчиться помічати, Що листя може бути золотим. Ти той, кому не можна довіряти, А я довірилась сама. Ти той, хто вчив мене літати. Ти той, кого у мене вже нема.

     Ми з тобою - просто слова...

     Доволі дивно, бо обоє - реальні люди. Мовчання - ось, що даруємо один одному, зустрічаючись поглядами. Це пусте... З тобою і мовчання солодке. З тобою і дощ теплий. З тобою і повітря пахне весною. А я люблю осінь... З тобою мороз не такий пекучий. З тобою кава не така гірка. З тобою хвилина - це вічність...

     Світ ще не знає тебе. Ніхто ще не знає, який ти насправді. Ніхто ще не знає, що попри вік - ти дитина в душі. Ніхто ще не знає, того, який у тебе словниковий запас... але зі мною ти губиш слова. Ніхто ще не знає, якого кольору твої очі. Ти даруєш погляд лише вибраним людям.

     

Дозволь мені світанком бути,
І з неба бачити тебе.
Дозволь до тебе доторкнутись,
Як промінь сонця до небес.

Дозволь про тебе пам»ятати,
В блакить злетіти, наче птах.
Дозволь мені тебе кохати,
Тонути у твоїх очах.

Якщо захочеш, вітром стану,
Розвію спогади і біль.
Я буду поруч, мій коханий,
Я буду завжди при тобі.

Я злечу в осіннє небо,
Але тебе там вже нема.
Я просто думаю про тебе.
Осіннє небо??? Вже зима...

Кудись втікає літо.
Запитую себе: "Чому я за ним не сумую?".
Та ні, сумую.
Саме цього літа я знайшла людей, які варті довіри .
Саме цього літа я стала студенткою омріяного факультету журналістики .
Саме цього літа я бачила сніг серед ночі .
Саме цього літа я закінчила свою книгу .
Саме цього літа я вкотре не знайшла свого принца .
Саме цього літа дощик був теплим .
Саме цього літа я зрозуміла, що ховається в моїй сутності .
Саме цього літа я зустріла тебе.
Саме цього літа ми здружились.
Саме цього літа ти пішов з життя.
Саме цього літа я залишилась сама .
Саме цього літа я посадила дерево, як пам»ять про тебе .
Саме цього літа воно пустило корінь .
Саме цього літа його зламала буря.
Саме цього літа я кинула курити.
Саме цього літа я змінилась на краще.
Саме цього літа мені нічого не снилось.
Саме цього літа я майже не спала.
Саме цього літа я думала лише про осінь.
Саме цього літа я вигадала імена своїм майбутнім дітям.
Саме цього літа я зрозуміла, що їх у мене не буде.
Саме цього літа я зовсім не бачила сонця.
Саме цього літа воно від мене ховалось.
Саме це літо відклалось у моїй пам»яті.
І лише тепер я розумію, що цього літа не було .