Мовчи

Мовчи. Слова вже не потрібні. Усе, що міг ти вже сказав. Такі чужі, що дуже рідні, Земні істоти в небесах. Мовчи. Не руш столітню тишу. І сліз не лий- то лиш вода. Осінній лист тобі залишу. Щоб ти мене колись згадав. Мовчи. Ковтай вино солодке. Дивись на те, як дим пливе. Вібрація. Знайомі нотки. У телефоні хтось живе... Мовчи.Дивись тепер на когось. Комусь віддай себе от так. А мій чужий холодний голос, ночами чутимеш на смак. Мовчи. Не кидайся словами. Ти думаєш, у них душі нема? Роман, написаний не нами. Роман писала я сама. Мовчи. Сюжетів не вигадуй. Я все продумала давно. Ти щастя кинув десь позаду. Лежить залякане воно. Мовчи. Чекай, що сонце встане. І будь щасливий навесні. Весняна квіточка зів"яне. А лист осінній - точно ні! Мовчи. Лови проміння зранку. І голову на неї опусти. Вона кохана чи коханка? Віддав їй тіло. А де ти! Мовчи. Не бійся злих морозів. Вони не вічні, як і я. Тобі - всі усмішки і сльози. Були. Бо думала - твоя. Мовчання — золото. Красиво. Правдиво-гірко не спинив. Самотній вовк, проте щасливий. Чужу вовчицю не впустив. Купався в сонці, вітром грався. Вже за спиною крил не мав. І лиш коли помер дізнався. Що надто довго він мовчав...