Холодна кава на столi, чорнiэ нiччу сподiвання.
Моя эдина на землi, я згадую тебе в останнэ.
В останнэ мила, так i знай,
Моя душа вже бiльш не може, терпiти ночi сподiвань
Я покохати й iншу в змозi.
Мiй мозок в темрявi cтискають, думки про те, як я назвав тебе в останнэ
Я не можу згадати те, що сам казав.
Можливо я, затамувавши подих, вдивляючись в розлуки сiтку,
З останнiм сподiванням в серцi, прошепотiв тобi - ти квiтка,
Можливо я закривши очi, пiднявши голову у гору,
Сказав тобi - моя ти зiрка, ти заслiпила iншi зорi,
Та не мене, моя кохана, я ще не зовсiм занiмiв,
Твоя любов то лиш омана,
Хоч пiзно, але я то зрозумiв...