Профіль

_R

_R

Мальдівські о-ви, Мале

Рейтинг в розділі:

_R

_R

Большое "Спасибо" тебе, Россия!

  • 04.09.14, 07:25
Большое "Спасибо" тебе, Россия!
Ты выбрала президентом себе "мессию"!
Он убивает, ворует, воюет и разрушает...
Он русский мир так построить мечтает?

Россия, огромное тебе "спасибо"
За твой безумно нелепый выбор.
К развитию все идут – ты остановилась.
Другим не даешь идти... И в этом твоя сила?

Славян ты так любишь, так их защищаешь -
Десятками смерчами, градами убиваешь,
Калечишь жизнь сыновьям чужим и своим.
Ты рухнуть должна, как когда-то Рим?

С безумством своим ты лишняя просто в мире,
Тебе невдомек открыть глаза свои шире...
Тебя умом не понять – ты в пьяном угаре
Мир хочешь поджечь и сгореть в огромном пожаре...

_R

_R

Вушко голки

  • 31.08.14, 10:41
       Чи може пройти людина крізь вушко голки? Вушка голок вони різні бувають і є серед них такі, що через них може пройти людина. В Єрусалимі ліворуч від воріт в іродіанській стіні було знайдено невеликий конусовидний отвір. Згідно з припущеннями дослідників, коли наставала ніч, усі міські ворота зачинялися, а хто не встигав до заходу сонця – могли потрапити в Єрусалим саме через ці ворота.  Обороноздатності міста цей лаз не заважав, оскільки зсередини його захищати було не так важко. А отвір дістав назву «голчиного вушка». Через цей прохід неможливо з гордо піднятою головою в’їхати верхом на верблюді, не можна провести караван верблюдів з вантажем, який хтось наскладав за своє життя. Через цей прохід не пройде навіть верблюд. Через цей прохід можна пройти лише самому, нахиливши голову і визнавши те, що ти прийшов в місце, яке може прийняти тільки тебе.


       (фото знайшов google)

       Чому я про це згадав? Просто сьогодні в храмах України читають Євангеліє, де Христом використаний  вислів "Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж..."

Від Матвія 19:16-26
І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?
Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.
Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.
Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.
Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?
Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною.
Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.
Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.
Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!
Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: Хто ж тоді може спастися?
А Ісус позирнув і сказав їм: Неможливе це людям, та можливе все Богові.

       Напевно до Бога ми можемо прийти лише з нашими справами, з нашим серцем, з нашою душею, нахиливши свою голову і визнавши, що прагнемо попасти в місце де Він Цар. Не можна до нього приїхати на своєму автомобілі, зі своїм будинком чи заводом. Богу не потрібен наш шик та велич. Він Автор та Творець всього тлінного і вічного. Його не здивуєш нічим бо Він дав початок всьому і знає яке може бути продовження, Він відкрив для нас можливості, Він дав нам світ, в якому ми живемо, дав нам матеріали (золото, залізо, камінь…), можливість знайти засоби (розум та кмітливість), можливість відчувати радість, насолоду, задоволення... Бога не здивуєш творінням людських рук, розуму, серця бо Він перевершив і перевершує їх всіх. Він є нашим початком і дав нам можливість творити.
       Бог точно вміє рахувати краще за нас і напевно в Нього є своя книга з двома рахунками заведеними за кожну людину: «Взяв», «Дав».
       В рахунок «Взяв» входить все, що кожен з нас отримав за життя і першим пунктом там написано «взяв власне життя», а потім йде перелік всього іншого:здібності, спадок, те, що ми взяли в світі природи, в людей…
       А в рахунку «Дав» напевно є перелік всього, що кожен з нас дав природі, своєму ближньому… А останнім пунктом буде написано «віддав своє життя».
       Напевно Богу, як Доброму і Мудрому Господарю, що Сам працює не покладаючи рук і звик давати, не до вподоби будуть ті, в кого ці два рахунки незбалансовані і хто набрав всього лише для того, щоб задовольняти себе і тільки брати, нічого доброго не віддаючи…

       Пройшовши до Бога крізь вушко голки лише з голою душею чи буде нам що показати Тому, Хто дав нам все?... Напевно соромно буде....

PS Хтось отримує країну з величезним ресурсом інтелектуальним, духовним, матеріальним, а використовує все лише на війну та щоб забирати життя в інших…

_R

_R

Великий піст, а біс воює

  • 13.04.14, 22:37
Великий піст, а біс воює,
Казиться, хоче крові, смерті...
В вербну неділю він штурмує
Відкриті двері незаперті.

Замість з вербою - з автоматом
Людей вбиває… ради чого?
Щоби побути трохи катом
Та замість біса стати богом?

Вбиває тіло, душу хоче
У ад ненависті штовхнути.
Душа його темніша ночі -
Темній душі Богом не бути.

Не огорнути бісу тьмою
Цей світ і Богом він не стане.
Бог знищить біса й тьму Собою,
Скінчиться ніч… і День настане.

_R

_R

Ви братами себе називаєте

  • 07.04.14, 20:32

Ви братами себе називаєте
Та про братство нічого не знаєте.
Братству в Каїна ви навчаєтесь,
Братовбивством своїм пишаєтесь.
Вами безліч народів підкорено
Та самих вас в кайдани заковано.
Ви раби царя божевільного -
Він ненавидить кожного вільного.
Тому волі повік вам не бачити -
Ви прозрієте ще та заплачете…

Злими, жадібними та пихатими
Стали ви для всіх окупантами.
Життя своє й чуже не цінуєте
Лиш псуєте все та руйнуєте.
Життя свого не мали й не маєте
Лиш воюєте і вмираєте…
Ви ідете до всіх з автоматами -
Всіх хотіли б тримати за гратами.
На чолі у вас тавро демонів -
Ви із проклятого Богом племені.

_R

_R

про війну

  • 01.03.14, 20:42
тепер братами важко вас назвати,
на друзів ви не тягнете також,
коли зі зброєю ввірвались до чужої хати
тепер ви вороги... шкода... та що ж...

не захотіли бути ви для нас братами,
не до вподоби друзями для вас нам бути,
вам бути хочеться скотами і катами -
це вибір ваш і ви такі ж, як путін...

не хочеться тепер нам з вами каву пити,
розмови щирої не буде вже між нами,
нам хочеться прогнати вас чи вбити
бо ви мерзота, підлі свині й хами.

колись до себе ми просили вас у гості,
а ви господарями в нас захтіли стати...
не ображайтеся, коли ми ваші кості
на харч собакам будем віддавати....

нам миру хтілося - та зброю ви підняли.
нам помогти ви хочете... у чому? в смерті?
не треба нам, ми стоїмо, не впали.
а вам судилось від меча свого ж померти....

російські матері, своїх синів ви не чекайте,
якщо зі зброєю до нас ви їх пустили.
вони підуть у ад – ви вибачайте,
але не буде тут у них навіть могили.

ми пам’ятаєм тридцять третій, тридцять сьомий.
московська зброя проклята на цій землі іще дідами
більше знущатись над собою не дамо нікому -
кожен помре, хто в мирі жити не хотів із нами.


надіюся, що все обійдеться.... і ми будемо цінувати не бажання ненавидіти, а бажання бути друзями

_R

_R

Казка про Дракона

  • 02.01.11, 21:47
        Сидить Дракон на краю прірви і думає: "Ось на світі є стільки різних Принцес, а нема з ким в небі політати, вогнем побалуватися ... Всі принцеси невідомо чого хочуть ..."
        І вирішив він ще раз всю землю облетіти ... облетів раз ... облетів другий ... Літав низько-низько над землею, щоб можна було роздивитися всіх і все ... Чим більше літав, тим більше огортав його смуток ... Вирішив він піднятися високо в гори, відпочити від своїх пошуків і подумати на самоті, яку ж Принцесу йому вибрати ...
        Піднявся він на найвищу гору на землі... Сидить... Думає... Різні варіанти в голові продумує ... Не встиг він вдосталь посидіти і подумати, як його хтось вогнем обшпарив... Та й ще відразу по трьом його головах бабахнув, та так, що він знепритомнів відразу всіма головами ...
        Прийшов до тями він не відразу ... Минуло небагато-немало - три тижні ... А коли прийшов до тями, то був уже не на вершині гори, а на самому дні прірви ... Подумав, що це його доля покарала через те, що він не міг собі дружину вибрати ...)
       Лежить він сумний і засмучений, нічого не чує, нічого не бачить ... Не почув навіть реву прямо під його шести вухами... І тут знову отримав відразу по своїм трьом головам ... Прийшов трохи до тями і аж тоді почув грізний рев, який супроводжувався ще якимось запитанням.
- Ти чого тут сидиш і сумуєш? - голос був не такий, як у людей, гучний, не солодкуватий, але було в ньому щось ніжне, рідне і до болю знайоме...
       Він захотів зрозуміти звідки цей голос і таке у нього було сильне бажання дізнатися хто це, що почав обертати головами в різні боки так, що аж заплутався ними в петлях власних ший ... А коли краєм ока побачив ЇЇ - свідомість повернулося повністю, голови самі розплуталися, але серце мало не зупинилося ... Пропав дар мови ... Це була Вона - Дракониха ... Вона була трохи менша за нього і майже в усьому на нього схожа ...
       Вона повторила:
- Ти чого тут сидиш і сумуєш?
- Так я це ... - це все що зміг з себе видавити Дракон.
- Що «це»? І навіщо на мою вершину заліз? Чому на самий край сів і чому такий неуважний? Я живу на тій горі, хотіла сісти, тебе зачепила ... А ти вниз покотився ... Три тижні вниз котився - ледь наздогнала ...
       Дракон чув тільки голос, а не слова ... Відразу здався собі дурнем через те, що стільки століть шукав невідомо кого ...
       Він слухав монолог Драконихи ... Слухав і не міг наслухатися ...
       Драконисі набридло говорити самій з собою через те, що Дракон не дуже говіркий і вона притихла ...
- Продовжуй ... - сказав Дракон.
       Дракониха подивилася на нього загадковим і запитуючим поглядом ...
- Я ж говорю, а ти не чуєш, напевно забився при падінні. Дай я подивлюся чи все добре з твоїми головами...
       Вона наблизилася до Дракона ... Він відчув, що біля нього та, яку завжди шукав. Не втримався, обняв та поцілував її відразу всіма трьома головами ...
       Вони двоє зрозуміли, що створені одне для одного.
       Жили вони собі далеко від людей, літали в небі, бавилися вогнем, іноді спускалися на дно прірви, де їх ніхто не міг знайти ... Завели собі маленьких дракончиків ... жили довго і щасливо)))


     Дракон і Дракониха ловили дичину і любили влаштовувати пікніки. Наколювали спійману дичину на стовбури молодих дерев і вогняним подихом разом обпалювали її ...
     Вона знала, що таке фемінізм, інтриги, течії моди тільки в теорії, а на практиці її хвилювали зовсім інші життєві питання.
     Вони могли долати будь-які відстані, жити в будь-яких умовах: на вершинах гір, на дні найглибшої прірви, на рівнинах, в тропіках, в пустелі, в холодних арктичних умовах.
     Але вони любили гірські вершини і могли дуже довго милуватися виглядом з гори і, схоже, саме це їх і звело. Адже колись давно, до зустрічі на горі, вона, як і він, самотньо жила в своїй печері. Тоді Дракон літав по світу вдень і тому до неї, його легко вабив світ людей, їх життєва суєта, в якій є багато хорошого і поганого. Вона ж виходила з печери тільки темної ночі, коли діяльність людей була майже непомітна і тому життя людей її майже не вабило.
     Тепер люди здавалися їм дурними і слабкими. Люди придумували засоби, з допомогою  яких, вони ховали свої слабкості. Свою повільність вчилися долати за допомогою коней, карет, а потім і автомобілів, поїздів, кораблів та літаків. Все це було не потрібно драконам, адже вони вміли дуже швидко літати. Свою смертельно небезпечну чутливість до перепадів температур, дощів, снігопадів та спеки люди долали, шиючи одяг, зводячи  будинки. Але і це не було потрібне для драконів, в них все збалансовано і досить гармонійно, їх товста шкіра надійно захищала їх від всіх погодних негараздів. Їх бажання майже завжди збігаються з їхніми потребами та можливостями.
      А в людей все інакше - їх слабкість, не без допомоги їх розуму, могла перетворюватися в їх силу. Їх фантазія робила світ людей досить барвистим і яскравим, але суперечливим. Вони вміли створювати прекрасну музику, яка могла дарувати крила душі та піднімати її вище хмар, писали вірші і романи про ніжні почуття і в той же час могли бути грубіші і більш жорстокі, ніж дикі тварини. Любили Свого Доброго Праведного і Милосердного Бога і в той же час створювали зброю для знищення собі подібних, порушуючи всі Його заповіти і закони ...
     Відсутність тонкого відчуття міри кидало людей з крайності в крайність. Вони були то занадто добрі і нічого не шкодували для інших, то дуже злі і забирали у інших все до останнього і навіть життя. Вони завжди хотіли більшого і не звикли задовольнятися тим, що є. Люди розширювали свій нестабільний світ то знищуючи, то відновлюючи навколишню природу, створювали і руйнували цивілізації та держави, створювали закони і самі їх порушували, грішили і каялися, каялися і грішили ...
      Дракони не хотіли бути такими, як люди - вони знали, чого і скільки їм потрібно і раді були тому, що зуміли створити свій світ ... Вони створили свій світ і відчували себе вільними ще багато століть. Їх світ був обмежений тільки світом людей ...
      Люди ж не могли жити, як дракони і продовжували будувати свій світ ...

Кожному своє…)))

Принцам - Принцеси, Драконам - Драконихи ... І навпаки: Принцесам - Принци, Драконихам - Дракони ...)))
Сторінки:
1
30
31
32
33
34
35
36
37
попередня
наступна