Розвішування червоних прапорів - абсурд, чи провокація?

Мирослав Кабаль, Закарпаття онлайн.БЛОГИ 29.04.2011 07:50

Розвішування червоних прапорів - абсурд, чи провокація?

Взято з інтернетрів. Автор невідомий. Після того, як 260 карточок у Верховній Раді прийняли рішення про використання під час святкувань 9 травня поряд з Державним Прапором України т.зв. "прапора перемоги" соціальними мережами покотилась хвиля закликів до націоналістичної молоді зривати і спалювати "червоні ганчірки". Частково ці заклики поширюють обурені "гарячі голови", а частково провокатори, які добре знають що роблять. Тому, хотілось би більш глибоко вникнути в те, що відбувається. Наші законотворці пишуть: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапора 150-ї ордену Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії". Абсурдність формулювання доводить в своїй статті "Фальшивий прапор фальшивої перемоги" відомий історик Сергій Грабовський. Зокрема, він відзначає, що "насправді ніякого такого прапора ніколи не існувало. Було дев'ять однакових копій прапору СРСР, виготовлених у польових умовах під час боїв за Берлін політвідділом 3-ї ударної армії. Їх роздали у дивізії: яка перша прорветься до району Рейхстагу, та і підніме прапор". Історик наголошує на тому, що "те, що офіційно зветься "Прапором Перемоги", насправді є продуктом радянської пропаганди. І саме цей продукт буде вивішений по всій Україні не тільки 9 травня, а й у будні дні – біля різного роду меморіалів, "вічних вогнів", музеїв тощо. Саме цей продукт законодавчо закріпила – вслід за російською Думою – Верховна Рада України на чолі з істориком КПРС Литвином. Що ж, тупий тоталітарний монстр повертається". Подібної думки дотримується також історик і політолог Олександр Палій: "Влада підтримує вивішування на державних установах радянських прапорів. Тобто прапорів держави, яка в співпраці з Гітлером розпалила Другу світову війну, на виконання угоди з Гітлером окупувала низку східноєвропейських держав та протягом перших двох років Другої світової залишалася вірним поплічником гітлеризму... Своїм рішенням парламент дав зелене світло героїзації гітлеризму..." Але невже влада не розуміє скандальність і неоднозначність такого рішення. Рішення, яке не підтримує половина держави і яке лише поглиблює розкол між Заходом і Сходом держави. Повернення червоних прапорів негативно сприймуть також держави Центральної і Східної Європи - Прибалтійські держави, колишні члени соцтабору, які є членами Євросоюзу. То кому ж вигідне таке рішення ВРУ? Багато політологів наголошують на тому, що "прапороносна дискусія" покликана відвернути увагу людей від економічного становища України. Краще нехай вони сваряться на різному сприйнятті історії. Завідувач відділом етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Кураса НАН України Юрій Шаповал заявив, що робиться "у черговий раз ставка на розкол суспільства... Щоб не було ніякої уявно-віртуальної монолітної України. Це знову поділ на "чистих" і "нечистих" ветеранів. Це знову поділ на "чужих" і "своїх"..." Історик додав: "Я взагалі б кардинально поміняв акценти цього свята. Це ніяке не свято Перемоги, а день пам'яті". Юрист Олександр Северин у статті "Не думай про червоне" наголошує, на добре продуманій в Москві провокації і закликає бути розумнішими за ФСБ. Зокрема він пише: "Можливо, це занудьгували у Москві два кремлівські карлики і, відтак, їм захотілося розвеселих для них телекартинок з України: вуличний безлад, ненависть, розкол, можливо - кров. Замість зростаючої загальної ненависті українців до регіональних пацанів та підрегіональних підпацанників, замість об'єднання у протирежимному спротиві – ненависть один до одного через різне ставлення до історичної дати. Ненависть, напевно що, вміло спровокована ззовні та радісно підтримана і розпалювана мандатоносними агентами, ідіотами та кнопкодавами тут... Рефлекторні дії – не завжди найкращий хід, надто вже добре це читається і прораховується провокатором... Нам краще стратегічно перемогти у війні з ідеологією, яку той червоний прапор символізує і з носіями тієї ідеології (та носіями відповідної мімікрії), ніж, подібно до бика кидаючись на червоне, підставлятися ворогу і програти війну" Сергій Грабовський у статті "Провокатори. Природа антиукраїнських провокацій" підкреслює бажання багатьох політиків "демонізувати" Україну і українських націоналістів приходячи до такого висновку: "Оскільки протестний рух в Україні (чи радше друга фаза Помаранчевої революції) неминуче матиме антиолігархічний характер, слід підстрахуватися вже зараз, створивши в частини наших співвітчизників та європейців неадекватне бачення й розуміння того, що відбуватиметься на їхніх очах. Олігархів слід представити як цивілізованих великих бізнесменів, благодійників і спонсорів. Демократів же належить показати як радикалів, націоналістів – як неонацистів, борців із антиукраїнством – як антисемітів, ну а Віктора Федоровича Януковича – як антифашиста України № 1, прихильника багатопартійної демократії та свободи слова, доброго й чесного, хоча в чомусь, можливо, і недосконалого політика, чиї помисли спрямовані до Європи..." Отже, можливо, "прапороносне" рішення є лише частиною великої провокації? Про такого роду провокації Степан Бандера ще в 1951 році у статті "Проти ідейного роззброювання визвольної боротьби" писав: "Справжньою причиною організованої в світовому масштабі нагінки на націоналізми, в т.ч. визвольні, є намагання промостити дорогу для імперіалістів явних і замаскованих, політичних і економічних... Що вони пропонують? Нівеляцію національно-політичних, культурних та економічних окремішностей ніби-то для вирівнювання між народами, насправді для легшого панування сильніших над слабшими". Все це виглядає дуже символічно, бо лише представники окупаційного режиму можуть вивішувати прапор окупанта. Ним та Георгіївськими стрічками окупант "мітить територію". З окупантом потрібно боротися всіма доступними методами, але не потрібно як бик кидатися на червоне. Крім усього вище переліченого зривання і спалювання червоних ганчірок дасть можливість силовикам пограти м'язами і посадити за грати ще кількох націоналістів. А різні "антифашистські" організації будуть мати оправдання факту свого існування в очах російських та ізраїльських спонсорів. Наприкінці хочеться всім нагадати, що 15 березня 1939 року на Красному Полі українці вперше в світі збройно виступили проти фашизму. І не останню роль в Карпатській Січі зіграли бойовики ОУН. Союз ще понад два роки після того будував "братні" стосунки з Гітлером. То хто ж фашистський посіпака? Прапор перемоги України - не маніакальне криваве полотнище з сатанинською пентаграмою, а гордий червоно-чорний стяг, що символізує любов до рідної Матінки-Землі та готовність за боротися за неї.